WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Старослов’янська мова – мова перших слов’янських писемних пам’яток - Реферат

Старослов’янська мова – мова перших слов’янських писемних пам’яток - Реферат


Реферат
на тему:
"Старослов'янська мова -
мова перших слов'янських писемних пам'яток"
СТАРОСЛОВ'ЯНСЬКА МОВА - перша писемно зафіксована слов'ян. літ. мова, створена Кирилом і Мефодієм на базі одного з праслов'ян. діалектів - солунського - для репрезентації слов'ян. мовою богослужб. і каноніч. книг. С. м. близька до праслов'янської мови і зберігає багато архаїзмів, утрачених ін. слов'ян. мовами. Обслуговувала переважно культові потреби. С. м. називають ще староцерковнослов'янською.
Особливо чітко їх ототожнення настає в 11 - 12 ст., коли книги, написані цією першою літ. мовою слов'ян, потрапляють спочатку до сх. слов'ян, а від них знову повертаються до південних. Певний час ця мова - тепер уже просто церковнослов'янська - побутувала також у зх. слов'ян, про що свідчать "Київські листки" (10 ст.) і "Фрейзінгенські уривки" (10 - 11 ст.), які зберегли моравізми. В цілому ж С. м. використовувалась як міжнародна, бо, хоч і мала багато рис, спільних для всіх слов'ян. етносів, все ж кожен із цих етносів уже усвідомлював себе як окр. народ.
Старослов'янська мова представлена в пам'ятках, написаних двома системами письма: кирилицею і глаголицею. Досі немає єдиної думки, яка з цих систем давніша. Останнім часом переважає припущення щодо первісності глаголиці, при створенні якої на творчу фантазію Кирила впливали зразки кількох сх. алфавітів, бо один алфавіт не міг відтворити старослов'ян. фонетику. Перші церк. тексти були написані, очевидно, глаголицею. Старослов'ян. пам'ятки походять з різних слов'ян. земель: "Київські листки" - з Моравії (або Паннонїї), Зографське, Маріїнське, Ассеманійове євангелія, збірник Клоца і "Синайський псалтир" (11 ст.) - охридський (південнослов'янський) звід, Савина книга (кін. 10 - поч. 11 ст.), Супрасльський рукопис (11 ст.), Єнинський апостол (11 ст.) - преславський (східноболгарський) звід.
Старослов'ян. літ. мова належить до південнослов'янських. Її характеризують такі риси. У фонетиці початкові сполучення ра-, ла- відповідно до українських (ро-) рі-, (ло-) лі-: равьнъ - рівний (з ровьный), лакъть - лікоть (з локоть); наявність je на поч. слова або складу, де в сучас. східнослов'ян. мовах маємо [о]: ?єдинъ - один, ?єзеро - озеро; старослов'ян. [і] відповідає також [і] в рос. і білорус. мовах, а в укр. - [и]: сила - рос. сила, білорус. сіла, укр. сила; у С. м. були носові звуки [д] та [е], що передавалися відповідно літерами Ж та а: мЖжь, женЖ, часть, чадо; (ж - юс велийкий, а - юс малий) характерною ознакою старослов'ян. мови були голосні неповного творення ъ та ь - перше було середнім між [о] та [ы], друге між [е] та [і], що доводить їхня дальша доля, зокрема в укр. мові: у сильній позиції сънъ дало сон, пьсъ - пес, у слабких позиціях (ненаголошених) ці голосні зникли. У С. м. короткі голосні виступали після сонорних: грътань, гръдъ, тръгь, влъкъ; у сучас. східнослов'янських сонорним передують голосні повного творення: рос. гортань, гордый, торг, волк, укр. гортань, гордий, торг, вовк - з переходом сонорного [л] в губний [в], неповноголосні згодом зникли (къто - укр. хто, съмрьть - укр. смерть); характерні для С. м. неповноголосні форми (брада, глава, врЂдъ, млЂко) збереглися тільки в південнослов'ян. (болг. брада, глава, вред, млекар), чес. і словац. мовах (чес. brada, hlava, mleko; словац. brada, hlava, vred, mleko); у східнослов'ян. мовах у цих словах виступають повноголосні форми борода, голова, молоко; праслов'ян. сполученням *tj, *dj у С. м. відповідають [шт] і [жд] (*sv?tja > свЂшта, *vodjь > вождь, *medja > межда та ін.). Іменники, як і в сучас. укр. мові, мали сім відмінків, у т. ч. і кличний, який уживався тільки в назвах істот ч. і ж. р. За особливостями відмінювання іменники С. м. зводяться до п'яти відмін залежно від характеру основи: І - основи на -а, -йа (роука, земла); II - основи на -о, -йо (конь, поле < полjо); III - основи на [у] (ъ; сынъ, домъ); IV - основи на i (гости, ночи); V - основи на приголосний і на у (ы; камы, телл, слово, кры - камєнє, тєлАтє, словєсє, кръвє). В усіх типах відмінювання, крім останнього, засвідчено три числа: однину, множину і двоїну. В іменниках від u-основ двоїни немає. Прикметники й займенники також мали три числа, напр.: добръ (одн.), добри (мн.), добра (дв.) - для ч. p.; добро (одн.), добра (мн.), добрЂ (дв.) - для с. p.; добра (одн.), добры (мн.), добрЂ (дв.) - для ж. p.; азъ (одн.), мы (мн.), †(дв.). Прикметники уживали в короткій (новъ) і членній (новыи) формах. Вони мали ступені порівняння, які утворювалися за допомогою суфіксів -ьш-, -Ђиш-, -аиш- (большии, свЂтьлЂиши, величаиши). Дієслівні форми поділялися на особові та іменні. Всі дієслова за їх основою належали до п'яти класів: І - основа теп. ч. дорівнює кореню: нєсх; II - основа теп. ч. закін. суфіксом -н-: съхн-єть; III - основа теп. ч. закінчується м'яким або пом'якшеним приголосним: зна?Ж - зна?єши; IV - особові закінчення починаються з -й-, крім 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн.: любл?Ж - люб?Ать; до V класу належать атематичні дієслова быти, дати, ?асти, вЂдЂти, які не мають суфікса основи. Особові дієслова мають шість часових форм (теп. ч. - хоштЖ, майб. ч. док. і недок. - садж, сЂсти имамъ; аорист - хвалихъ, рЂхъ; імперфект - несЂахъ, перфект - далъ, -о, -а ксмь, плюсквамперфект - даль, -а, -о, бЂахъ або бЂхъ), які виступають в однині, множині й двоїні. Нак. сп. утворюється аналітичне (поєднанням частки да і форм теп. і док. майб. ч. дієслова) та синтетично (за допомогою флексій). Форми умов. сп. складаються з дієприкметника на -л- (ходилъ) і форм аориста від дієслова быти (быхъ, бы та ін.). Інфінітивна форма дієслів утворювалася за допомогою суфікса -ти (нєсти, любити), супінна - суфікса -ть (ловить, пасть). У дієприкметниках теп. ч. уживався суфікс -ы (ч. і с. p.), -Жшт- (-ашт-) (ж. р. і мн.) - нєсы, нєсЖшти, нєсЖштє; активні дієприкметники мин. ч. утворювалися від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ъш'-, -въш'-, -ьш'- та відповідних відмінк. закінчень - нєсъши, знавъши, хождьши. Окремо виділяються активні предикат, дієприкметники, що змінюються тільки за родами й числами - нєслъ, -а, -о, -а. Пас. дієприкметники теп. ч. утворюються від основ теп. ч. дієслів недок. в. за допомогою суфіксів -ом-, -ем-, -им-: нєсомъ, зна?ємъ, гонимъ; пас. дієприкметники мин. ч. мають у своєму складі суфікси -н-, -т-, -єн-: данъ, питъ, хвалєнъ. С. м., як і всім сучас. слов'ян. мовам, була властива категорія виду: носити - въносити, водити - привести. Речення поділялися на прості й складні, останні - на складносурядні й складнопідрядні. С. м., обслуговуючи різні слов'ян. народи, приймала в себе окр. місцеві лекс., фонет. й грамат. елементи, дістаючи при цьому назву церковнослов'янської. Ця мова мала певні відмінності у пд., зх. (обмежено) і сх. слов'ян.
СТАРОСЛОВ'ЯНІЗМИ, церковнослов'янізми - лексичні, фонет., фразеол. запозичення зі старослов'янської мови. Одні С. входять у лексику тієї чи ін. сучас. мови як органічна частина, інші використовуються зістиліст. метою. Були складовою частиною давньої укр. літ. мови. Так, у "Лексіконі славеноросскому..." Памва Беринди перекладна частина містить такі С., як молчаньє, безчестіє, здравіє, блгорЂчіе, тєлєса, главы та ін. У сучасних рос. і болг. мовах чимало колишніх С. стали частиною лекс. систем і сприймаються відповідно як росіянізми і болгаризми, напр., рос. решение, значение, вражда; болг. благонадежност, благонравен, богоявление, възбуждение, достояние та ін. У новій укр. літ. мові С. уживаються переважно зі стиліст. метою. Проте можуть і не мати стиліст. навантаження: "Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять" (І. Котляревський). Багато С. є у макаронічній мові писаря Пістряка з "Конотопської відьми" Г. КвіткиОснов'яненка. Старослов'ян. джерело живило поет. мову Т. Шевченка, в якого є фонет. С. (ненарожденні), словотвірні (восхвалили), лексичні (вої, дружина, блаженний муж, ізбави, доколі) та ін. С. у Т. Шевченка вживаються для урочистого стилю, зокрема в перекладах "Давидових псалмів": не ветхеє, не древлє слово, древо, воспою, благая, ізбави, беззаконіє, творящий та ін. Є в нього й цілі словосполучення: німим отверзуться уста; в поемі "Царі" зустрічаються й речення, але вже не з позитивним, а скоріше з негат. змістом: "Потя народ, княжну поя, Отиде в волости своя, Отиде с шумом". Трапляються С. і в заголовках тих творів, які були в Шевченкових руках: "І зроблю Маленьку книжечку, Хрестами і візерунками з квітками Кругом листочки обведу Та й списую Сковороду Або "Три царіє со дари"". Використовував поет С. і як засіб сатири, напр., у вірші "Умре муж велій в власяниці", де вживаються і лексичні, і словотвірні, і морфологічні С. Із сучас. поетів до С. звертаються Б. Олійник ("... так много записалося в поети; возлежить, мста, благовісний, власть), Л. Костенко (зокрема, в поемі "Маруся Чурай").
Використана література:
1. Селищев А. М. Старославян. язык, ч. 1 - 2. М., 1981 - 52;
2. Мейе А. Общеславян. язык. М., 1981;
3. Вайан А. Руководство по старославян. языку. М., 1992;
4. Беседина-Невзорова В. П. Старославян. язык. X., 1982;
5. Вступ до порівн.-істор. вивчення слов'ян, мов. К., 1996;
6. Цейтлин P. M. Лексика старославян. языка. М., 1977;
7. Станівський М. Ф. Старослов'ян. мова. К., 1983;
8. Бирнбаум X. Праславян. язык: достижения и проблеми в его реконструкции. М., 1987;
9. Толстой Н. И. Старославян. язык. - Касаткин Л. Л. Церковнославян. язык. В кн.: Лингв. знциклопед. словарь. М., 1990.
Loading...

 
 

Цікаве