WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль мови в процесі відродження української державності - Реферат

Роль мови в процесі відродження української державності - Реферат

еліти значно менших зусиль, ніж цього потребувало, приміром, від ізраїльської еліти завдання відродження івриту у функції державної мови Ізраїлю.
Маємо, принаймні, два потужних джерела опору у протистоянні духовному й ментальному поневоленню, що продовжується дотепер внаслідок збереження влади в руках колаборантської еліти. Перше - це наявність території, де державна мова побутує в усій повноті функції. Друге джерело становить літературна форма нашої мови.
Попри ту руйнацію, якої зазнала українська мова у XX ст., вона зберегла повновартісним і неушкодженим один надзвичайно важливий в житті суспільства стиль -художній. Як і розмовно-побутовий, він належить до базових у стильовій мовній системі. Але якщо перший охоплює прагматичні сфери життя, то другий належить царині мистецтва слова. Художній стиль є найбагатшим на засоби вираження, головна його роль - культуротворча. Відомий вислів Гайдеґґера "Мова, яка прагне охопити буття в усій його повноті, перетинає кордони вічності" стосується передусім літературної мови. Ці слова цілком можна віднести і до української мови, її літературна форма розвинена, багата і досконала.
Як зазначає Емануїл Райс у статті, присвяченій творчості Володимира Свідзинського "Зростаюча шляхетність мови поширює межі свідомості і збільшує певність своїх сил у людей, які нею говорять. Вони зважуються на те, що давніше здавалося їм неможливим, навіть у ділянках, які на перший погляд не мають з літературою нічого спільного. Виробленість мови вдосконалює життєвий звичай великих центрів і сприяє швидкому зростанню точної та абстрактної думки. "Доктор Серафікус" Домонтовича був неможливий у країні, яка говорить мовою епохи І.Котляревського або Г.Державіна. В якій би ділянці думка не працювала, вона живиться сугестіями даної літератури" (2).
Головним завданням нашої мовно-культурної політики має стати якнайширша популяризація через засоби масової інформації української культури і державне сприяння розвиткові усіх її форм. І, звичайно, показ телевізійної продукції інших країн в україномовних перекладах.
На сьогодні формування в масовій свідомості престижного образу нашої культури, для якого вона має всі підстави, заблоковано дозволеною владою московською експансією в інформаційно-культурний простір України, що продовжує тримати населення на рівні пасивного споживача московської версії сучасної цивілізації і програмувати в масовій свідомості вигідний колонізаторові образ українців. Як зазначає О.Забужко, "характеристики, якими наділено "колонізованого" в "колонізаторському" сприйнятті: розважальний екзотизм (сказати б, мила втішність...), потенційна дискомфортність (прихована загроза) - і комічність" (3).
Збереженню й поглибленню колонізованого стану нашої культури при нинішньому переході від ідеологічно уніфікованого до плюралістичного суспільства сприяла диґлосна мовна ситуація.
У незахищеному культурному просторі асиметрична двомовність знайшла специфічний прояв у закріпленні кожної з двох конкуруючих мов за різними сферами - українська мова переважає в елітарній культурі, російська - в масовій.
Натомість з трьох основних сфер спілкування, які виділяє соціологія - родинно-побутовій, професійній і сфери масової культури саме остання надається до порівняно швидкої українізації і використання її у функції ефективного засобу активізації і поширення усно-розмовних форм побутування мови, оскільки вона найтісніше пов'язана з урбаністичною мовною стихією.
Лише популяризація української культури в різноманітних жанрових і стильових формах разом з україномовною адаптацією іноземної телепродукції спроможна підняти престиж української мови, сприяти пасивному її засвоєнню і, таким чином, зупинити процес відмирання живих урбаністичних форм побутування мови.
Масована інвазія російськомовного маскульту в Україну перекрила найефективніший шлях оздоровлення мовної ситуації і з кожним днем розширює "ту величезну прірву, яка існує між історично виробленою, досконалою літературною формою української мови та її живою щоденною реалізацією" (4).
Звуження простору української культури, соціально обмежений характер її побутування послаблює її позиції в суспільному житті і породжує ще одне розкладове явище, яке можна назвати феноменом Поплавського. Це продукування й поширення вкрай примітивних мистецьких зразків, що не стільки популяризують україномовну культуру, скільки компрометують її. Власне, україномовною пісенну творчість Поплавського можна назвати лише умовно. Вона може бути хіба що вдячним матеріалом для вивчення процесу уересерівського деградансу в його завершальній стадії. Так, пісня Поплавського, що претендує на патріотичність, - "Ти будеш жити, Україно, країно щастя і добра" фактично дублює слова гімну УРСР:
"Живи, Україно, прекрасна і сильна - в Радянськім Союзі ти щастя знайшла".
Тексти інших його пісень є деградованими копіями-версіями зразків російської попси. Шедевром у цьому плані є славнозвісна "Кропива" - неіснуюча в українській мові "тринь-трава", котру хтось "не косив цілий рік". Текст пісні містить спотворений відголосок популярної колись жартівливої пісеньки про зайців, що косили траву, співаючи "А нам все равно" , з фільму "Діамантова рука". На фоні сентиментальщини із спробою поетизації кропиви, котра не тільки в українській, а, треба думати, в жодній культурі світу не викликає позитивних емоцій, перетворює пісню на сміховинний взірець претензійної бездарності.
"Шедеври" М.Поплавського через свою примітивність не були б варті уваги, якби їхній виконавець не посідав ключову посаду в українському шоу-бізнесі і його смаки не визначали добір кадрів у сфері масової культури. Та наполеглива боротьба, котру свого часу вів М.Яковина за усунення Поплавського з посади ректора Інституту культури, була боротьбою за якість української культури. На жаль, поки що в цій боротьбі переміг Поплавський.
Використана література
(1) Ґіденс Ентоні. Соціологія мови. - К.,1999. - С.667.
(2) Райс Емануїл. Володимир Свідзинський. - "Мовна сучасність", 1991, кн.4. - С.32.
(3) Забужко Оксана. Жінка-автор у колоніальній культурі. // У кн.: "Хроніки від Фортінбраса". - К.,1999. - С.193.
(4) Тарновецька-Ткач Людмила, Лепетюк Інна. Вплив мови на розвиток державності. - "Науковий вісник Чернівецького університету". - Вип.52-53. - Чернівці, 1999. - С.101.
Loading...

 
 

Цікаве