WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Запозичена лексика в давньоруській мові (на матеріалі "Слова о полку Ігоревім") - Реферат

Запозичена лексика в давньоруській мові (на матеріалі "Слова о полку Ігоревім") - Реферат

к нему, да съ честью приведуть и… Хрон.Амарт.; … и прежние твои были у Ростовскихъ владыкъ служили. Посл. Ів. Грозн. [12, І, 203].
Можливо, спорідненим з попереднім є слово боярин (ст.-сл. бол"ринъ, болhринъ) від boila "знатний, вельможний" + ar "чоловік" з додаванням питомого сингулятивного суфікса -ин. Загальноприйнятної етимології слово не має.
Лексема боярин, за визначенням І.І.Срезневського, використовувалась в значенні "член вищого соціального стану" [12, І, 160]. Звернемося до етимології М.Фасмера та до "Етимологічного словника української мови" [10, І, 241]. Цим словом іменується стара родова знать на відміну від нового служилого дворянства. При розгляді етимології цього слова необхідно мати на увазі той факт, що слово бояринъ у старослов'янський мові становить собою найбільш давню форму. Слово боляринъ походить з дунайської (тюркської) мови, звідки воно прийшло в старослов'янську мову [15, І, 203]. Популярним є погляд І.І.Срезневського, який порівнював це слово із середньогрецьким ???????? [14, І, 148]. Однак такий шлях, як відзначає М.Фасмер, має фонетичні труднощі [15, І, 203]. Більш задовільним, на його думку, є пояснення Ф.Є.Корша про походження з татарського, туркменського, азербайджанського ba?ar "господар", далі "офіцер, чиновник". Існує припущення, що слово боярин тюркське, але в формі бояр, можливо, було повторно запозичене тюрками від мови русів. Без сумніву, помилковим є погляд О.О.Шахматова про запозичення із давньоірландської мов від таких слів: bo-aire < bo "корова", aire "пан, господар". Це запозичення відсутнє якраз у західних слов'ян [15, І, 204]. О.О.Соболевський визнає слово боярин/болярин мовною одиницею із затемненою етимологією. Якщо воно тюркізм, то тюркізм дуже давній і тому відомий багатьом слов'янським мовам [див.: 12, 1, 67].
Слово бояринъ використовується в пам'ятках давньоруської писемності в двох значеннях: "особа, яка посідає високе становище в феодальній ієрархії, вельможа, великий землевласник": И ркоша бояре князю: "Уже, княже, туга умь полонила; се бо два сокола слhтhста съ отня стола злата поискати града Тьмутороканя [13, 24]; "особа, яка перебуває на службі у феодальному господарстві князя": А которой купець, идучи в торъговлю, возьмет у кого деньги или товар, да на пути у него утеряется товар безхитростно.. и боярин обыскав, да велит дати тому.. еликого князя полетну грамоту с великого кнгязя печатию [12, 1, 67].
Б.Д.Греков, аналізуючи слово боярин, пише, що цей термін називав високого сановника, близького до князя. У загальновживаному мовленні боярином називали привілейованого землевласника. Пізніше в російській літературній мові це слово починає називати, окрім представників верхівки феодального суспільства, ще й так званих "введених бояр", тобто придворних осіб, що одержали цей титул за видатні заслуги перед великим князем [12, 1, 67], потім воно використовується як синонім до слова барин, що потім взагалі замінить слово боярин.
Каган у хозарів означало "князь, господар" [15, І, 155]. М.М.Шанський припускає запозичення з давньої тюрко-татарської мови: давньотюркське ka?an, чагатайське kaan, середньогрецьке ???????, середньолатинське chacanus (у аварців). П.М. Меліоранський вважає, що назва цього тюркського титулу запозичена з китайської мови: ke "великий" + kuan "правитель" [15, І, 155].
Лексема каган відзначена в пам'ятках писемності ХІІ - ХІV ст., зокрема в "Повісті временних літ". Слово означало титул хозарських, аварських і великотюркоалтайських владик, уживалося іноді у стосунку до руських князів. Наприклад, ось як говорить митрополит Іларіон про князя Володимира: Похвала кагану нашему Володимиру [14, І, 1171]. В "Слові о полку Ігоревім" титул каган вживається, коли актуалізується значення "князь" в стосунку до Олега Святославича: Рекъ Боянъ и ходы на Святъславля пhснотворца стараго времени Ярославля, Ольгова когана хоти [13, 20].
Поряд з формою каган у давньоруській мові вживалося і слово хаган, очевидно, під впливом тюркської вимови. Наприклад: Услышав же сиа триварваръный хаганъ, скифообычныйи звhровидный совhтъ совhщеваеть на сродника своего [12, 2, 197].
Проведене дослідження переконливо показало, що в літературній мові східних слов'ян давньоруського періоду, поряд із запозиченнями, які пояснюються болгаро-візантійськими впливами, широко функціонували лексеми, прихід яких до давньоруської лексики пов'язаний з тюрко-алтайськими контактами наших далеких предків ще за домонгольських часів. Видатний твір східнослов'янського епосу "Слово о полку Ігоревім" тісно пов'язаний із фольклором, його мова відбиває традиції слововживання усної народної творчості. Тюркські запозичення пам'ятки незаперечно свідчать про її оригінальність і характер контактів між слов'янськими і східними народами. Цікаво, що серед запозичень військового характеру переважають назви зброї і військового спорядження, серед соціальних термінів більшість складають назви правителів та суспільно повноважних осіб, що пояснюється існуванням у середні віки на півдні Росії та у Поволжі сильної державної організації тюркомовних народів.
Аналіз запозиченої лексики дозволяє констатувати багатство етимологічної й семантичної палітри лексики давньоруської літературної мови, яка органічно вбирала номени-запозичення на позначення реалій чужого життя, використовувала їх для різних потреб спілкування. Деякі з них вживаються на сучасному часовому зрізі, інші стали надбанням історії, вийшли з ужитку або використовуються як архаїчні мовні одиниці.
Література
1. Баскаков Н.А. Еще о тюркизмах "Слова о полку Игореве" // "Слово о полку Игореве". Памятники литературы и искусства ХI - ХVII вв. - М.: Наука, 1978. - С.101 - 114.
2. Баскаков Н.А. Тюркская лексика в "Слове о полку Игореве". - М.: Наука, 1985.
3. Виноградов В.В. Основные этапы истории русского языка // Виноградов В.В. Избранные труды: История русского литературного языка. - М.: Наука,1978.
4. Менгес К.Г. Восточные элементы в "Слове о полку Игореве" - Л., 1979.
5. Обнорский С.П. Очерки по истории русского языка старшего периода. - М.-Л., 1946.
6. Попов А.И. Кыпчаки и Русь // Ученые записки ЛГУ. - 1949 / Серия истор. наук. - Вып. 14. - С.56-72.
7. Робинсон А.Н. О задачах сближений славистических и тюркологических традиций в изучении "Слова о полку Игореве" // "Слово о полку Игореве". Памятники литературы и искусства ХI - ХVI вв. - М.: Наука, 1978.
8. Сорокалетов Ф.П. История военной лексики в русском языке (ХI - ХVII вв.).- Л.: Наука, 1970.
9. Даль В. Толковый словарь живого великорусского словаря. - Т.1 - 4. - М., 1978 - 1980.
10. Етимологічний словник української мови. - Т.1 - 3. - К.: Наук. думка, 1982 - 1989.
11. Преображенский А.Г. Этимологический словарь русского языка. - Т.1 - 2. - М.: Наука, 1959.
12. Виноградова В.В. Словарь-справочник "Слова о полку Игореве". - Вып.1 - 6.- М.- Л.: Наука, 1965 - 1984.
13. Слово о полку Игореве. - М.: Худ. л-ра, 1985.
14. Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам. - Т.1-3. - СПб., 1893 - 1912 (перевидання - М., 1958).
15. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. - Т.1 - 4. - М.: Прогресс, 1964 - 1973.
16. Шанский Н.М., Иванов В.В., Шанская Т.В. Краткий этимологический словарь русского языка. - М.: Просвещение, 1961.
Loading...

 
 

Цікаве