WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Запозичена лексика в давньоруській мові (на матеріалі "Слова о полку Ігоревім") - Реферат

Запозичена лексика в давньоруській мові (на матеріалі "Слова о полку Ігоревім") - Реферат

Запозичена лексика в давньоруській мові
(на матеріалі "Слова о полку Ігоревім")
До актуальних проблем слов'янського мовознавства належать питання, пов'язані з розвитком східнослов'янських мов, оскільки діахронічне дослідження мови не тільки розширює лінгвістичний кругозір, вчить розумінню мови давніх пам'яток, але й дає багатий матеріал для пізнання історії народу в цілому.
Особливий інтерес як об'єкт наукового студіювання викликають писемні джерела старокиївської доби. До нашого часу не дійшло жодної пам'ятки давньоруської епохи, яка за своїми художніми особливостями дорівнювала б "Слову о полку Ігоревім". Словниковий склад давньоруської мови формувався протягом кількох історичних епох. Ця мова мала різноманітні контакти з сусідніми мовами, внаслідок чого ввібрала в себе іномовні елементи. Тому в лексиці "Слова" представлені гетерогенні за своїми генетичними характеристиками лексичні одиниці. Проте є очевидним, що запозичена лексика не переважила питомих словесних одиниць цієї пам'ятки, тому "Слово" виразно зберігає не лише свою ідейно-тематичну, але й мовну самобутність.
Мова пам'ятки східнослов'янська у своїй основі, це - "народно-поетична стихія і живе усне східнослов'янське мовлення" [3, 22]. Така оцінка стосується і питомої слов'янської лексики, і тюркізмів, які проникали через половецьку й огузьку мови кочівників. Це стосується й самого стилю "Слова", його образів, епітетів, порівнянь, метафор, аналоги яких можна знайти у фольклорі деяких тюркських народів.
Дослідники єдині у кваліфікації тюркізмів "Слова" як одиниць, що стосуються домонгольського періоду, а своїми фонетичними характеристиками, фонетичним оформленням - до огузо-кипчацького типу з деякими наслідками булгарської фонетики, що пояснюється послідовними хвилями міграції тюркських народів до Східної Європи.
Наше дослідження побудоване за тематичним принципом, який активно використовують сучасні лексикологи та ономасіологи. Теоретичне обґрунтування вивчення лексики за тематичними принципами репрезентоване роботами Ф.П.Філіна, В.І.Кодухова, М.О.Баскакова, Ф.П.Сорокалєтова, В.М.Русанівського, В.В.Німчука, В.А.Передрієнка, І.П.Чепіги та ін. Так, Ф.П.Сорокалєтов пише з цього приводу: "Вивчення лексики за тематичними групами дозволяє з достатньою повнотою виявити зв'язки і відношення між позначуваним і тим, що позначає, встановити об'єм знань і, нарешті, окреслити значення і коло лексико-фразеологічних значень слів" [8, 21].
Серед неслов'янських запозичень "Слова о полку Ігоревім" можна виділити для дослідження такі тематичні групи слів: 1) військова термінологія; 2) соціальна термінологія; 3) побутова лексика; 4) лексика на позначення особливостей ландшафту, тварин, рослин; 5) міфологічні та етнічні імена; 6) власні назви. В нашій роботі проаналізовані перші дві групи запозичених слів, оскільки їх позамовні зв'язки по-різному актуалізувалися в різні періоди розвитку суспільства і їх студіювання особливо цікаве для пізнання історії східнослов'янських народів.
У групу неслов'янських запозичень, пов'язаних з військовою справою, об'єднані слова, які називають зброю чи військове спорядження: тулъ, шерешир, сабля, мечь, харалуг. Лексема тулъ "колчан для стріл" (множина тули) в пам'ятках зафіксована з ХІ ст. М.Фасмер та О.Преображенський порівнюють тулъ з ???????, з праслов'янським *tulъ, що близьке до давньоіндійського tunas [15, 4, 117]. На думку М.М.Шанського, це слово запозичене з тюркської мови [16, 206]. О.Г.Преображенський підкреслює, що деякі дослідники дотримуються інших поглядів. Наприклад, О.Я.Козловський порівнює його з латинським toles "зоб на шиї". Це, очевидно, не відповідає істині. Також повинно бути відкинуте зіставлення з групою санскриту: tula та ін., грецьким ??????, ????, латинським tollo та ін. Стосовно спорідненості іменника тулъ і дієслів тулити, притулитися Ф.Міклошич висловлює сумнів. Він пояснює дієслова, виходячи із значення тулъ - "трубка, куди ховають стріли", порівнює із сучасним втулка, втулковий [11, 11, 1154].
Лексема тулъ широко використовувалась у давньоруській літературній мові в значенні "колчан для стріл". В "Слові о полку Ігоревім" читаємо: А мои ти Куряни свhдоми къмети:….. пути имь вhдоми, яругы имъ знаеми, луци у нихъ напряжени, тули отворени… [13, 8]; Сыпахуть ми тъщими тулы поганыхъ тльковинъ великыи женчюгь на лоно [13, 23]; Въ полh безводнh жаждею имь лучи съпряже, тугою имъ тули затче [13, 39].
Вживання лексеми тулъ у значенні "колчан для стріл" спостерігається і в інших писемних пам'ятках ХП - ХІV ст. Наприклад, в Іпатіївському літописі записано: Андрhи же не удоси его, но удоси владыку, и слуги его разъграби гордые, и тулы ихъ бобровые раздра [12, 6, 75].
Цей іменник міг вживатися в переносному значенні для створення певного образу. Наприклад, И сыпа своихъ врагъ стрhлы из душетьлhньна тула [14, ІІІ, 1037]; Оружие съкровено имыи въ тулh сердцю [12, 6, 75].
П.І.Савваітов у роботі "Описание старинных русских утварей" фіксує колчан (тул) "вмістилище для стріл". Колчани робилися із шкіри чи сап'яну (саф'яну), у багатих людей вони були обтягнені атласом, оксамитом, парчею, прикрашені облямівками з різнокольоровими косицями, шнурами і под. Колчан зі стрілами чіпляли з правого боку до особливого чи до шабельного пояса [12, 6, 75]. С.П.Обнорський, досліджуючи це слово, прийшов до висновку, що форма називного відмінка множини на -и використовується у функції знахідного відмінка: тули, що порівняно значна кількість новотворів в тексті пам'ятки дозволяє припустити, що проміжний список "Слова о полку Ігоревім", з якого вони були перенесені, датувався відносно пізнім часом, кінцем ХІІІ чи початком ХІV ст., коли такі новотвори були вже досить уживаними [5, 154].
В.І.Даль відзначає, що лексема тулъ у ХІХ ст. розширила своє значення і вживалася з такими значеннями: 1) колчан, трубка, в якій зберігаються стріли; 2) стовп, підпора під будову [9, ІV, 442].
Лексема шерешир вживалася тільки в давньоруських пам'ятках. М.Фасмер пояснює значення цього слова так: "Якась метальна зброя, можливо, катапульта" [15, ІV, 430]. Аналізуючи цю лексему, Фасмер посилається на лінгвістів-етимологів, які вважають слово запозиченням із тюркської мови через посередництво персидської: tіr-і-carx "снаряд, який викидає, катапульта". На думку Ф.Є.Корша, тюркська форма повинна була бути такою: *sіrіcar або *cіrіcar. Помилковою є етимологія від грецького ??????? "спис", бо вона не витлумачує приголосного ш і вокалізму.
У "Слові о полку Ігоревім" іменник шереширъ уживається тільки один раз в орудному відмінку множини: Великый княже Всеволоде! Не мысл?ю ти прелетhти издалеча, отня злата стола поблюсти?.. Ти бо можеши посуху живыми шереширы стрhляти, удалымь сыны Глhбовы [13, 28 - 29]. Дослідники "Слова о полку Ігоревім" констатують той факт, що в Іпатіївському літописі записано: "Бяше бо обрhлъ (Кончак) мужа такового бесурмена, иже стрhляше живымъ огньмь, бяху же у нихъ луци тузи самострhлнии, одва 50 мужь можашеть напрящи…". Такоготипу величезні самостріли-катапульти на мусульманському Сході мали назву чарх. Володимир Глібович згадуваного в літописі "бесурмена" в 1184 році взяв у полон і привів до Святослава. Зрозуміло, чому автор "Слова" саме синів Глібових назвав "шереширами". В устах половців персидське тір-і-чарх легко могло перетворитися в тір-і- чар і в чір-і-чар. Подальша
Loading...

 
 

Цікаве