WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Проблема перекладності і неперекладності - Реферат

Проблема перекладності і неперекладності - Реферат


Реферат на тему:
Проблема перекладності і неперекладності
Принцип перекладності є основою професійного світогляду перекладача. Дослідження проблеми перекладності є одним з магістральних напрямків розвитку сучасної науки про переклад. Проблема ця древня, як світ. В практичній діяльності людини вона існує, так би мовити, з часу будівництва Вавилонської вежі. Теоретично ж вона була порушена в епоху Відродження, коли на зміну літературній та офіційній латині прийшли національні мови. Данте писав про неможливість відтворити іншою мовою музику поезії, Сервантес порівнював переклад з виворотом килима. Відтоді утвердився сумнів у можливості повноцінного перекладу, хоча пошуки способів адекватного перевираження не припинялися. Також з тих пір теоретизували і тим самим формували цеховий світогляд здебільшого діячі від красного письменства. Забігаючи наперед, згадаймо фатальний альтернативізм Г.Гайне, його крилатий афоризм "переклад, мов жінка: або красивий і невірний, або вірний і некрасивий", а також визначення, що його дав Р.Фрост поезії: "Поезія - це те, що не піддається перекладу". Європейський літературний класицизм не сушив собі голови над перекладністю, оскільки займався облагороджувальними переробками, маючи на оці античний канон і смак аристократичного салону, але в кінці 18-го століття по-новому осмислили й загострили проблему романтики, які взагалі багато перекладали, приділяючи першочергову увагу національній, історичній та індивідуальній самобутності художніх творів. Їхня точка зору на переклад була вкрай песимістичною: переклад уявлявся їм полем суперництва з автором, А.Шлеґель писав навіть про смертельний поєдинок індивідуальностей. З розвитком мовознавства такий погляд лише поглибився. Його підтвердили і по-своєму обґрунтували - причому задовго до виникнення сучасних теорій мовної замкненості культур - і патріарх компаративістики В.Гумбольдт та прихильник психологістичних принципів О.Потебня. В кінці 19-го століття концепцію неперекладності підхопили символісти, переосмисливши її в рамках філософії агностицизму, інтуїтивізму й спіритуалізму; на противагу їхнім загалом продуктивним експериментам з формою, це послужило виправданням нестримної сваволі у ставленні до оригіналу.
Така сваволя є полегшеним шляхом в обхід труднощів перекладу, так само, як і самозречення через буквалізм, який часто породжувався наївним уявленням про можливість досягти в перекладі абсолютної тотожності оригіналові, його повної копії. Ця протилежна точка зору виявляла себе і через практику, і через аргументоване теоретизування (наприклад, у Росії в різний час у П.Вяземського, А.Фета і Є.Ланна, причому цікаво, що тут два таких яскравих представники своїх літературних шкіл, як В.Жуковський і В.Брюсов, еволюціонували від сваволі до копіїзму). Таким чином, паралельно з нігілістичною концепцією неперекладності розвивалася також концепція всеперекладності як втілення невиправданого оптимізму, недооцінки реальних труднощів перекладу і переоцінки його можливостей.
Перекладність завжди визначається рівнем розвитку мови. Древні перекладачі Святого письма дотримувалися букви першотвору не лише з огляду на переконання, що "спочатку було Слово", але також і через те, що не мали у своєму розпорядженні багатьох прямих відповідників. І так часто бувало, що ім'я (назва) приходило раніше, ніж поняття у повному своєму обсязі. Мова оригіналу може тривалий час утримувати монополію на різноманітні місцеві реалії (географічні, етнокультурні, побутові тощо), розгалужені й строгі наукові, технічні, суспільно-політичні терміносистеми, стилістичні традиції й засоби. Мова перекладу, якій власних ресурсів у тій чи іншій сфері бракує і яка змушена вдаватися до запозичень, часто-густо страждає на варваризми, семантичні зсуви, ламання синтаксису, стилістичні натяжки тощо. Вводячи нові поняття і слова для них, нові контексти й стилістичні нюанси, перекладачі збагачують і творять мову. Не дивно, що переклад і його мова мусять час від часу хворіти на буквалізм, такий буквалізм є закономірною хворобою росту мовних ресурсів.
Теорія перекладності була започаткована як така в Радянському Союзі в 30-ті роки. Тут слід згадати, що принцип перекладності лежав в основі критичних суджень про переклад ще в період становлення школи російського літературного реалізму. О.Пушкін, М.Гоголь, В.Белінський, М.Добролюбов, М.Чернишевський, І.Тургенєв, М.Михайлов не сумнівалися в можливості повноцінного відтворення першотвору навіть тоді, коли розбирали явно невдалі переклади. Основним для них було вивчити оригінал, зрозуміти, що стояло за ним і що істотного й особливого є в ньому. Пізніше, в 50-60-х роках 20-го століття теоретики так званого реалістичного перекладу І.Кашкін та Г.Гачечіладзе, оперуючи поняттями "затекст" і "художня дійсність", розроблять два протилежні гносеоестетичні підходи до такого аналізу. Однак тоді у 19-му столітті (та й на початку 20-го) принцип перекладності не лише не знаходив теоретичного обґрунтування, але навіть не декларувався: настільки сильним було переконання в ущербності будь-якого перекладу, зазначає А.Федоров, що полемізувати з ним відкрито ніхто просто не наважувався (А.Федоров. Искусство перевода и жизнь литературы. Очерки. Ленинград: 1983, с.158).
Тому першим кроком у створенні відповідної наукової теорії було утвердження самої ідеї перекладності шляхом спростування аргументації скептиків. Зробили це харківський філолог О.Фінкель (А.М.Финкель. О некоторых вопросах теории перевода. - В кн.: Научные записки Харьковского гос. пед. ин-та иностр. языков, т.1, 1939) та відомий нині петербурзький теоретик А.Федоров (А.В.Федоров. О художественном переводе. Ленинград: 1941).
Першим доказом проти песимістичної точки зору на переклад був сам переклад, точніше висока майстерність нової школи перекладачів. Її треба було теоретично осмислити, і з ідеєю неперекладності, як каже А.Федоров, тут просто не було чого робити. Таке осмислення знайшло своє відображення в принципі функціональної відповідності: "В око постійно впадав той факт, що формально відмінні елементи двох мов можуть мати однакову функцію, а це вказувало на існування функціональних відповідників між мовами".
Ідея перекладності була обґрунтована і гносеологічно: об'єктивне, повноцінне відображення оригіналу досягається поступово через низку перекладів, що здійснюються один за одним, одночасно можуть існувати переклади, що доповнюють один одного, розкриваючи різні грані першотвору (А.Федоров. Ще раз до питання про перекладність (Ідея перекладності в сучасній теорії перекладу). - В кн.: "Хай слово мовлено інакше..." Київ: 1982, с.9-10).
Застосування до перекладу філософського положення про безкінечність пізнання, про вічне наближення до об'єкта ознаменувало поворотний пункт в розвитку ідеї перекладності. Перекладність стала розглядатися як категорія динамічна.
Другим, а по важливості - першим, моментом діалектики стосовно перекладу, який виводив з глухого кута формалістичних концепцій, стало положенняпро єдність і взаємозв'язок форми
Loading...

 
 

Цікаве