WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Пам’ятки писемності - Реферат

Пам’ятки писемності - Реферат

Головацький, Іван Вагилевич. Вони склали програму з народознавства, за якою збирали старі рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сіл, річок, озер, одягу; складали описи свят Купала, Коляди, весіль, похоронів; вивчали народні промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 p. з'явилась їхня перша книжечка "Русалка Дністровая", яка на повний голос заявила про існування української народної мови, про нерозривний зв'язок "західних" українців зі "східними". І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів з труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови.
Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку - "абецадло" і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову "ради їхньої особистої вигоди". "Руська трійця" виступила проти переведення руської мови на польське абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю "Азбука і абецадло", де обгрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVІІІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українцілітеру Ъ вимовляють як і, а літеру И читають як Ы. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за московським наказом замість "Світ Христов просвіщаєт всіх" мусили вимовляти "Свєт Хрістов просвєщаєт всєх". Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. Ці "традиції" насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження староруських текстів?
Серед письменників початку ХІХ ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ъ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати Ъ як Є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російський вимові) для передачі українських слів: "добре робы", "билый", "блызькый" тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.
Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий "кулішівкою". Він скасував літеру Ы, а замість Ъ впровадив І, замість йотованого Е - Є. Але літера Ъ не зразу була скасована, її вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: "бьємь" (б'єм). Для звука ЙО вживали запозичене зі шведської Ё (ёго, до нёго). Літери Ї ще не було.
Корректива "кулішівки" зроблена в 1870 p. Було відкинуто Ъ у кінці слова і залишено тільки в середині (для роздільної вимови), а також додано літеру І.
Московський цар Олександр ІІІ заборонив "кулішівку" і наказав писати російськими літерами. Цей казенний правопис назвали "ярижкою" (від назви російської літери ы - "єры"). У 1905 p. ця заборона була скасована і українці відмовилися від "ярижки" та повернулися до своєї "кулішівки".
На Західній Україні реформу "кулішівки" зробив у 1885 p. Євген Желехівський: він позначив літерою Ї не тільки йотоване і, але й вживав її для пом'якшення приголосних, наприклад: "дїло", "сїрий" тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах Та офіційних установах Австрійської України. Подібний правопис ми зустрічаємо в творах старших науковців початку ХХ ст., зокрема у Михайла Грушевського.
Остаточні поправки до українського правопису зробив Борис Грінченко. Він встановив чотири правила, щоб дійти згоди з галичанами у правописних питаннях:
"1. Не треба писати дід з двома крапками.
2. Не треба одділяти ся в дієсловах.
3. Треба вживати апострофа, щоб одрізнити р'я од ря, з'я од зя і т. ін.
4. Не треба писати м'який знак у таких словах, як світ (не треба писати сьвіт)" .
Поступово й галичани визнали переваги такої виправленої "кулішівки". І тепер українці користуються цим правописом.
Боротьба православ'я з католицтвом певною мірою впливала на розвиток писемних пам'яток. Оборонці православ'я вважали, що треба писати старослов'янською, а католики ганьбили старослов'янську як непридатну для церковного письма. Так Петро Скарга, завзятий пропагандист католицтва, писав: "із слов'янською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якої тепер ніхто не розуміє і не розуміє писаного нею. Цією мовою немає ні граматики, ні риторики і бути не може... Звідси загальне неуцтво і помилкові погляди". У відповідь на його книгу "Про єдність церкви Божої" виникає багато творів полемічної літератури, які захищають православну церкву і старослов'янську мову: це твори Христофора Філалета, Іова Борецького, Захарії Копистенського, Івана Вишенського та ін.
Потреба зберегти старослов'янську мову в культово-релігійному письменстві, а отже, штучне обмеження сфери вжитку простої народної української мови стало причиною гальмування розвитку української мови.
Оскільки старослов'янська мова уже в ІХ ст. не зазнавала змін, фактично була мертвою мовою і застосовувалася тільки в релігійній літературі, вона дедалі більше ставала незрозумілою народові. Тому з'являються словники, які подають переклад з старослов'янської на українську народну мову.
Використана література
" Огієнко І. Слов'янське письмо перед Костянтином // Збірник Історико-філологічного відділу.
" Плющ П. Історія української літературної мови.
" Мовчан П. Мова - явище космічне // Літ. Україна.
Loading...

 
 

Цікаве