WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості діалекту Гуцульщини - Реферат

Особливості діалекту Гуцульщини - Реферат

переді тальби. Коло керми вбиває керманич сохар - кавалок розсохатого дерева, на яке кладе всю свою теркилу. Так зладжену тальбу стручує тепер з пільги, спускаючи її вершаками на воду; до тої тальби зсилює гакарями - міцними розкрутами - другу, а як годен вести, ще і третю. Кілька тальб, зсилених одна за другою, дають надовжницю; 20-30 тальб, одна за другою, дають гарем, ним може іти на Бистриці, як невелика вода; дві тальби вширш збиті, се нашириця; ківетора - се півтальби. На кінцевій тальбі кладе керманич другий стілець і лише одну керму. До крайного гузяра присилює цвайку - довгу смерекову жердку, якою притримує до берега дарабу, аби її вода не взяла.
Для збивання однієї дараби потребує звичайно два дні, а пускається з нею долів рікою аж тоді, як друга повінь прийде (із розгаченої вгорі ріки). До однієї дараби стає стільки людей, скільки є кермий у ній.
Як мають пускати дараби долів, то держить один керманич за цвайку, другий іде по дарабі з сокирою у правій руці і, зачинаючи від крайнього ковбка, перехрещує до сходу сонця кождий ковбок ніском (носом) сокири і каже: "Як я вас тепер усіх назначив, так поможи мені, Боже, віднести вас туди, куди гадаю"...
Літ.: Jan?w J. Z fonetyt? gwar huculskich. В кн.: Simbolae gramaticae in honorem Joannis Rpzwadowski, v. 2. Krak?w, 1928; Кобилянський В. В. Гуц. говір і його відношення до говору Покуття. В кн.: Укр. діалектол. збірник, кн. 1. К., 1928; Hrabec S. Nazwy geograficzne Huculszczyzny. В кн.: Prace onomastyczne PAU, t. 2. Krak?w, 1950; P?tru? I. Fonetica graiului hu?ul din valea Sucevei. Bucure?ti, 1957; Кобилянський Б. В. Діалект і літ. мова. (Східнокарп. і покут. діалекти, їх походження і відношення до укр. літ. мови). К., 1960; Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології укр. мови. К., 1966; Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів укр. мови. К., 1973; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980; Залеський А. М. Парадигмат. і синтагмат. умови функціонування шиплячих у гуц. говорі. В кн.: Фонет., морфол. і лекс. система укр. говорів. К., 1983; Гуцульщина. Лінгв. етюди. К., 1991; Калнынь Л. Э. Фонет. строй одного гуц. говора. В кн.: Исследования по славян. диалектологии. 1. Карпатоукр. диалекты. М., 1992; Гуц. говірки. Короткий словник. Л., 1997; Горбач О. Південнобукрвин. гуц. говірка й діял. словник с. Бородина, повіту Радівці (Румунія). Мюнхен, 1997.
ПІВДЕННО-ЗАХІДНЕ НАРІЧЧЯ - одне з трьох наріч укр. діал. мови. Охоплює говори на тер. пд.-зх. областей України, а також на суміж. землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 - 721); говірки пд.-зх. типу як окр. анклави поширені також в Югославії, Канаді, США. На пд. й зх. межа П.-з. н. є одночасно межею з сусід. мовами; на пн. умовна лінія Володимир-Волинський - Луцьк - Рівне - Новоград-Волинський - Житомир - Фастів відмежовує П.-з. н. від північного наріччя; умовна лінія Фастів - Біла Церква - Ставище - Тальне - Первомайськ - Ананьїв - нижня течія Дністра відмежовує П.-з. н. від південно-східного наріччя. П.-з. н. об'єднує старожитні говори. Складна історія людності пд.-зх. регіону України від доби Київ. Русі до серед. 20 ст., насамперед наявність тривалих у часі адм. меж, розчленування території наріччя між різними д-вами, що супроводжувалося у певних зонах П.-з. н. відмінними інтенсивними впливами ін. мов, зумовила значну діал. диференціацію цього наріччя. У ньому виділяють три групи діалектів: 1) волинсько-подільську, об'єднує волинський говір і подільський говір, що поширені на тер. історичних Волині і Поділля; 2) галицько-буковинську, об'єднує наддністрянський говір, покутсько-буковинський говір (надпрутський), гуцульський говір (східнокарпатський), надсянський говір, що поширені на тер. історичних Галичини і Буковини; 3) карпатську, об'єднує бойківський говір (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), закарпатський говір (середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський), лемківський говір (західнокарпатський).
Риси, за якими П.-з. н. протиставляється пд.-сх. і пн. наріччям, охоплюють усі чи більшість говорів наріччя; частина специфічних для П.-з. н. рис має вузьколокал. характер. Багато важливих для структури П.-з. н. ознак не протиставляються ін. наріччям, вони є інтегральними. Фонет. особливості П.-з. н.: рефлексація давніх о, е в новоутв. закритих і ненаголош. складах як і (конь > кін', печь > піч, ?єсень > осін'), у частині карпатських говорів давні о, е зазнали ін. змін - на у, ?, и (конь > кун', кин', принеслъ > прин?с); давній Ђ (ять) рефлексувався як і в наголош. і ненаголош. позиціях (пЂсокъ > піс?к, дЂло > д?ло); в галиц.-буков. групі говорів а після м'яких приголосних і шиплячих змінюється на голосний перед. ряду е, и, і (час > чіс, тел'? > тел'?, ш?пка > ши?пка), для ін. говорів ця зміна не характерна; наявність сильного укання - зміни ненаголошеного о в у (гоул?бка, куж?х); у ненаголош. позиції сильне змішування е і и (жиев?, висл?), а в буков. говорі виразна зміна артикуляції и у напрямку до е (беик? 'бики', ж?то 'жито'); у карпатських говорах наявний голосний заднього ряду ы (сыны, былы); деспалаталізація p' і пов'язане з нею виділення нової йотової артикуляції в наддністр. говорі (зор'а > зорйа, бур'а > бурйа); оглушення приголосних у кінці слова і перед глухими приголосними; відсутність подовження приголосних в іменниках с. р. (жит':а > жит'а, жит'е); перехід м'яких приголосних д', т' в ґ', к' (д'ід > ґ'ід, т'?сто > к'?сто); наявність на місці давніх сполук ръ, лъ, рь, ль рефлексів -ир-, -ил-, -ер-, -ел-, -ыр-, -ыл- (керни?ц'а, кырв?вий, гилт?ти). Морфол. особливості П.-з. н.: наявність флексії -оў, -еў на місці давніх -ойу, -ейу, а також флексії -ом в ор. в. одн. іменників ж. р. та узгоджених з ними прикметників, числівників та окр. займенників (рук?йу > рук?ў, рук?м, мн?йу > мноў, мном, земл?йу > землеў); збереження у багатьох говорах рефлексів давніх закінчень дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. -ом, -ім, -ох, -ix (син?м, бр?тім, на син?х, на бр?тіх при формах син?м, брат?м, на син?х, на брат?х у більшості укр. діалектів); збереження давніх форм дав. і ор. в. одн. особового і зворотного займенників мі, ми, ті, ти, си, м'а, т'а, с'а при формах мен?, тоб?, соб?, мен?, теб?, себ? в ін. говорах; поширення усічених форм займенників (го, му зам. йог?, йом?), редуплікованих форм вказів. займенників то, се - тото, сесе, сес'а; наявність форм інфінітива на -чи від дієслів з основами на задньоязиковий приголосний г, к, x (бігчи, стрими); поширення різних форм майб. ч. (б?ду пис?ти, б?ду пис?в, пис?тиму. му пис?ти); збереження давніх особ. форм дієслів 1-ї і 2-ї ос. одн. і мн. мин. ч. (носи?вйем, носи?лам, носи?ли смо, носи?ли сте), а також форм давномин. ч. (був-йем каз?в) та форм умов. сп. (був бим роби?в).
Синтакс. особливості П.-з. н.: наявність конструкцій прийменник к + іменник, займенник у дав. в. (к т?бі, зам. до т?бе), конструкцій насбуло двох зам. нас було двойе, майу діти зам. майу дітей та ін; поширення
Loading...

 
 

Цікаве