WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості діалекту Гуцульщини - Реферат

Особливості діалекту Гуцульщини - Реферат


Реферат на тему:
"Особливості діалекту Гуцульщини"
ГУЦУЛЬСЬКИЙ ДІАЛЕКТ (говір), східнокарпатський діалект - один з арх. говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Поширений у сx. частині Закарпаття (Рахівський р-н), зх. частині Чернів. обл. (Вижницький, Путильський р-ни), пд.-зх. районах Івано-Франк. обл. (Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський р-ни), у пн. районах Сучав. обл. Румунії (карту говорів укр. мови див. на окр. арк., с. 720 - 721). Г. г. межує на зх. з закарпатським, на пн. - з бойківським і наддністрянським, на сx. - з покутсько-буковинським говорами, на пд. - з північнорум. говірками. Зх. межу Г. г. окреслює Карпатський хребет, пн.східна збігається з давньою межею Перемишл. землі; східна - невиразна і засвідчує тісний зв'язок Г. г. з покут.-буков. говором. Ядро Г. г. утворюють говірки верхів'їв річок Прут, Черемош, Пугала. У складі Г. г. виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність. Територіально Г. г. накладається на етногр. район Гуцульщину, співвідносний з етногр. групою українців - гуцулами.
Г. г. характеризується такими фонет. рисами: 1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них:
2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:
3) специфіку Г. г. творить реалізація окр. фонем у сильній і слабкій позиціях: у частині говірок фонема [е] реалізується у звукотипові [?], близькому до е, и, а (кл?н 'клен', с?рце 'серце', бер?за 'береза'); у цьому ж звукотипові [?] реалізується наголошене а будь-якого походження, що стоїть після м'яких приголосних (мн'?та 'м'ята', лош'? 'лоша', ш'и?пка 'шапка'), а в ненаголошеній позиції [а] реалізується як [і] (г?слінка 'гуслянка', веч?р'іти 'вечеряти', кол'ідн?к 'колядник'); на місці [и] у наголошеній і ненаголошеній позиціях виступає е (кр?ла 'крила', ж?то 'жито', бек? 'бики'), рідше і (в?мн'е 'вим'я'); у префіксі ви- майже послідовно ві- (в?тратити, віпов?сти); на місці етимологічного [о] в нових закритих складах, крім типової рефлексації [і], поширені рефлекси [и], [ы], [у], [?] (вин, вын, вун 'він'; виз, вуз 'віз'; мист, м?ист 'міст'); укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоуд?м, гуд'?ўл'а, куж?х), зрідка - перед складом з голосним низького підняття (похув?ти, схув?й); 4) для консонантизму характерні: збереження м'якості [р'] у різних позиціях (кос?р', веар'х), м'якості шиплячих та африкат (жоўч', душ'?); диспалаталізація у ряді позицій, зокрема, кінця слова [ц'], [с'], [з'] (хл?пец, на в?лицу, шчос, кр'із); перехід [т'] в [к'], [д'] в [ґ'] (к'?шко 'тяжко', ґ'іт 'дід'); асимілят. зміни сполук дн, тн, лн в нн, н (пер?дний > пер?нний, м?лник > м?нник, м?ник);
5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пи?ўниц'а, к?мар, дри?жу, н?су), хоча в цілому Г. г. властивий рухомий наголос.
Морфологічні риси Г. г.: відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их (кон'и?м, пол'и?м, на кон'и?х, на пол'и?х), які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей Г. г.; іменники -а, -ja-основ в ор. в. мають закінчення -оў, -еў (рук?ў, земл?ў); активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками два, три, чотири (дві й?блуці, три ґ'?ўці); вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май (май здор?вий, май кр?шчий); відсутність епентетичного л' у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теп. і майб. ч. (б?вйу, л?мйу, л'?бйе); втрата кінцевого т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів II дієвідміни (вони? х?д?, си?д'и); стягнені закінчення -т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни (вони? знат, спів?т); форма умов. сп. може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носи?ў биех, проси?елие биесм?); у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоуди?ти і хоуди?ти му, меш роби?ти і роби?ти меш, у мин. ч. - типу сме ходи?ли і ходи?ли сме; трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива (й?хати > й?хайу, й?хайе, й?хайуть, смій?иутси та ін.). До лекс. гуцулізмів належать: цин?ўка 'кварта (пити воду)', пост?ў 'леміш у плузі', усти?гва 'капиця ціпа', старин'? 'батьки', покор?нок 'покоління' та ін.
Різні структурні рівні Г. г. відтворено в лінгв. атласах (АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967; Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993; A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language - Edit. J. Riger. Warsaw, 1996; частково - Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1 - 3. Ужгород, 1958 - 93), описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.), словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, "Словникові гуцульських говірок" за ред. Я. Закревської). Літературно опрацьований Г. г. використано у худож. творах Г. Хоткевича ("Каміна душе"), О. Манчука ("Жиб'ївські новелі"); риси Г. г. відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.
Гуцульський діалект знайшов своє відображення і у фаховій лексиці.
Так, великий етнограф Гуцульщини Шухевич залишив докладний опис із вживанням специфічної фахової лексики гуцулів, як відбувався сплав лісу, чи сплавачка, майже сто літ тому: "Як на приставі є трачка, чи фірас, де ріжуть тертиці, то виловлюють туди ковбки, кілько їх треба, а решту - марфу - збивають у плоти - дараби. Задля того ловить кождий керманич для себе при повені ковбки, які вода несе і які собі сам вибере. У перший ковбок, який хоче брати, затинає у чоло вершака два рази сокирою навхрест, потім кочєє тото дерево з води на пільги - на два ковбки при березі поперек ріки уставлені; як напільжить (накочає) собі, кілько йому треба на одну тальбу - частину дараби, ширина якої залежить від ширини і глибини ріки, то підчулює - стинає зі споду укосом (навскіс) кождий вершак ковбка, аби він чолом не вдарив у камінь, після чого затинає кождий вершак три рази навхрест, ирстячи (хрестячи) тото дерево словами: "Во ім'я Отца... Амінь". Тепер заверчує у крайні ковбки розкрутє - молоду смерічку, печену у вогни і коло вогню кручену, і заплішує тот розкрутє до одного з дальших ковбків; а від сего б'є розкрутє дальше, так що поробить із тих розкрутів ланц (ланцюг), який в'яже вершки ковбків. У ковбках, до яких розкрути не прибиті, а лише над ними переходять, б'є попри ланц стражі, чи клюки. Таке легке сполучення придержує ковбки разом: окрім того, дозволяє кождому ковбкові зосібна розсунутися, піднестися, як ідучи водою, натрафить на скоки - вистаюче каміння. Гузярі ковбків цілком не спаєні між собою, бо вони грубші, підносяться або розходяться більше над каменем, як вершки.
До першої так зложеної тальби робить керму; вона зложена з дошки, якою відвертаєся воду,і з друґара, що своренем ходить у стільці, який зроблений на самім
Loading...

 
 

Цікаве