WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

вона була в Яновського, світова література XX ст. знає не більше двох десятків. Серед найвідоміших у нас імен постають у пам'яті Джойс і Конрад, Хемінгуей і Ремарк, Дос Пассос і Мештергазі, Апдайк і Айтматов,
Маркес і Матевосян, Гончар і... Всі вони, здається, повністю розкрилися перед людством найголовнішими гранями своїх талантів, а Яновський, маючи ті ж, як і в них, художні потенції, лише виявив цілковиту готовність зробити це. Перешкодило розп'яття на ґратах нормативної, соцреалістичної псевдоестетики..." 1
1 Наєнко М. Юрій Яновський// Українське слово. - К., 1994. - Ч. 2. - С. 395.
Вершинними прозаїчними творами Ю. Яновського є "Вершники" і "Чотири шаблі".
Романтична проза тим і відрізняється від реалістичної, що в ній відсутній просторічний елемент. Тут немає ні росіянізмів, ні гаплології, ні форм типу ходе, носе, возе, літа, обніма і под. Ю. Яновського можна назвати законодавцем української літературної мови 20-30-х років. Трапляються, правда, слова західного походження типу скрипок "скрипаль", кріс "рушниця", сильвети "тіні", офірування "пожертва" і под. Запозичені слова уживаються відповідно до норм, запроваджених у правописі 1928 р.: фльота, ешельон, парада та ін. "Чотири шаблі" пересипані сентенціями, що виявляють ставлення автора до реалій навколишнього світу: Гармошка - демагог, багатоголоса перекупка; Любов і ненависть, дружба й самопожертва вже підносяться з забуття; Коли птах щастя сідає на землю, - тоді його й треба ловити.
Ще одна особливість романтичної прози - вона, як і поезія, значно більше насичена тропами, ніж проза реалістична. У Ю. Яновського оригінальні, ваговиті епітети (рипуча горлянка, метушливі пісні, кулеметні речитативи), порівняння (струни дзенькотять, ніби падають у безвість дзвінкі краплини часу; Іде ця анархічна сила, що тільки руйнує, повстає катастрофічно й зникає за обрієм, як фантастичний вогненний птах; Прекрасний осінній день погасав, як дзвін), метафори (По Землі розтікається вечір; Струни зайшлися цілими оплесками звуків; Дмухнув по землі осінній вітер, дмухнув просто на сонце і врешті зіпхнув сонце за обрій). Багато представлена фразеологія. Один із персонажів роману, Панько Виривайло, просто сипле приказками і примовками, як із мішка: - Не сиди, небоже, то й Бог допоможе...; Чуже горе за ласощі, а своє - за хрін. Свічки поїли, а самі очима світимо.
Повернімося до літературних об'єднань. Крім І. Сенченка та А. Головка, з "Плугу" вийшли також Д. Бедзик, В. Гжицький, Г. Епік, П. Усенко, Н. Забіла, І. Кириленко, В. Минко, П. Панч, О. Копиленко (належав також до "Гарту") та ін.
На особливостях мови О. Копиленка зупинімось окремо.
Після І Всесоюзного з'їзду письменників 1934 р., на якому М. Горький обгрунтував засади нового мистецького методу - соціалістичного реалізму, всі інші літературні напрями на всьому терені СРСР припинили своє існування. Утверджувався соціалістичний реалізм і в Україні.
Характерною особливістю соціалістичного реалізму, а відповідно й мови творів, написаних цим методом, була агітпропівська спрямованість на "виховання нової людини".
Яскравим прикладом соціалістичного реалізму 30-х років є романи О. Копиленка, зокрема "Дуже добре" й "Десятикласники". Ці твори буквально пересипані такими патетичними фразами, як "Невже ви думаєте, що так можуть робити свідомі піонери, радянські учні, з яких має вирости нове покоління борців, червоноармійців, пілотів, інженерів, лікарів, комсомольців, комуністів" ("Дуже добре"); "В нашій країні виростають кращі люди в світі. Вам належать вирости найкращими; Вибирати собі професію не жарт. Хоч правда, в будь-якій галузі головне - це якнайбільше принести користі любій Радянській Батьківщині, що виростила, виховала і проклала всім їм шлях до життя" ("Десятикласники"). А ось картини радянської дійсності: "Нові заводи виростають щороку" ("Дуже добре"); "Шумить глуха, дика тайга, бушує шторм північного моря, завиває пурга в безмежній тундрі, палить невмолиме сонце в гарячій пустелі, а уперті, незламні герої праці завойовують, перемагають і пустелі, і тундру і тайгу..." ("Дуже добре"). На цій лексиці і фразеології виховувалося ціле покоління - діти, підлітки, юнаки 20-30-х років. І хоч з плином часу вони усвідомлювали, що лексика - це одне, а реалії життя - це зовсім інше, але ілюзії все ж залишалися: якщо не тут, не на нашій вулиці, не в нашому кварталі, не в нашому селі чи місті, то десь поза нами існує те життя, про яке співають у пісні, розповідається в школі, пишеться в книжках і висвітлюється в кінофільмах. Так мова впливала на формування колективної свідомості і позначалася й на індивідуальному сприйнятті світу.
Прищеплювалася також шпигуноманія. Батьки цього покоління билися з денікінцями, махновцями, петлюрівцями, білополяками, а їм лишилося виловлювати їх рештки, що вжилися в радянську дійсність, але, звичайно ж, служать іноземним розвідкам. Таким є
Медовий (зверніть увагу на прізвище!) із "Десятикласників". Отже, класова чуйність - головна чеснота радянської людини.
У творах О. Копиленка жодного разу не згадується Україна, українська наука й культура. Помічається тенденція до "Зближення" української мови з російською, про що свідчать такі, наприклад, слова, як одіяло, рискувати, мостова, конструкції типу скрипка краще, ніж рояль і под.
Звичайно, романи О. Копиленка не позбавлені й реалістичних рис. Вони засвідчують шкільну лексику 30-х років: "незадовільно" за поведінку, староста класу, громадські доручення, керівник класу, урок, завпед, прогул, викладач, вихователька, підручник, настукати "побити" (із тодішнього шкільного жаргону), педагогічна рада, ланковий, задача, приклад, зошит, дзвінок та ін.
Представницькою творчою групою був "Молодняк". До нього належали С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Д. Гордієнко, Я. Гримайло, С. Голованівський, О. Донченко, О. Корнійчук, С. Крижанівський, О. Кундзіч, Т. Масенко, Л.Первомайський, Л. Смілянський, П. Усенко, А. Шиян, та ін. Зрозуміло, що описати індивідуальні особливості мови кожного з цих письменників немає змоги. Та цього й не треба робити. Адже це була молода генерація, яка повністю прийняла революцію і з якої партія виховувала саме тих письменників, які їй були потрібні - оспівувачів "щасливого життя".
У середині 20-х років у літературу ввійшов Л. Первомайський. Перша збірка його творів "Терпкі яблука" побачила світ у 1929 році. Працює він і в галузі драматургії. Його п'єси "Коммольці", "Невідомі солдати", "Ваграмова ніч", "Початок життя" ставилися в багатьох театрах України і поза її межами.
Звичайно ж, поет-комсомолець славить революцію, але робить це талановито і з загальнолюдських позицій. Його ідеалом є небо: в небі сяють зорі звитяг, зелений небозвод; небо входить і до складу метафор: Мінарети шпилі об небесний граніт обламали. Деякі з цих метафор досить сміливі, такі, що пізніше трапляються в поетівшістдесятників: Зоряні в небо вбито клинки. Звичайно, це не єдине слово, що стає основою метафор. Ці тропи в поета досить часті і завжди оригінальні: Сплять шофери в обіймах таксі; На вулицях міста туман обнімався з стовпами і под.
Л.
Loading...

 
 

Цікаве