WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

звичайно ж, не угодницька історіографія Н. Рибака. Це й не пройнятий авторським світобаченням історичний дивосвіт П. Загребельного. У В. Шевчука свій світ, наповнений персонажами, які допомагають або заважають людині творити добро чи зло. Ось деякі з них: "У ніч, коли сталося нещастя (повісився господар маєтку пан Юрій. - В.Р.), домовик вийшов з маєтку, перемахнув через мур і стрибнув у бур'яни. Зашаруділа кропива - пройшовся вітер, запалюючи в глибині ночі метушливі спалахи: ніч народжувала перелесників. Малі й веселі, вони гайсали по землі, забивались у глухі забіччя, вишуковували яри й темні ями, чагарі й кропив'яні нетрі. Це був безтілесний світ, наповнений невтишним рухом, і він вабив домовика" ("Дорога"). Крім домовика й перелесників, у творах В. Шевчука діють відьми, чорти, гноми, привиддя, характерники з усіма їхніми аксесуарами, наприклад: "Козак дивно підстрибнув, і сотниківна болісно зойкнула. Позаду в нього тягся довгий хвіст, а замість ніг виглядали брудні ратиці" ("Панна сотниківна"); "Вона потрапляла на відьомський шабаш, де вигинались чорні стрункі красуні" (там же). Наявність безтілесного світу зумовлює своєрідність метафор: "І сон прийшов до неї відразу, гойднув волохатим хвостом" ("Панна сотниківна"); "І серед цього стукоту, реву, полиску тіл, серед цих срібних вишень, біля чарівної панни, що витанцьовувала найшпаркіше, упало його роз'ятрене, закривавлене серце" (там же).
Герої В. Шевчука нерідко виголошують сентенції загальнофілософського змісту: "Щодня ми вмираємо і цим звільняємося від потреби розв'язати найхимернішу з загадок - темряву" ("Дорога"); "Світ значно багатший од наших первісних про нього уявлень" ("Панна сотниківна").
У галузі абстрактної лексики В. Шевчук новатор. На місці узвичаєних слів і словосполучень у нього з'являються такі, як прогноба, невтишний рух, вбрати до голови, ояснення, не втрачав розвитку, пильний студентовий (?) позир і под.
Аналізуючи роман В. Шевчука "Дім на горі", М. Павлишин відзначає урівноваженість і серйозність, навіть урочистість його стилю. До цього, зокрема, спричинився синтаксис. "Речення в нього синтаксично прості, - пише М. Павлишин. - Переважає складносурядність. Події як зовнішні, так і внутрішні, розповідаються розлого, з повнотою деталів, витворюючи ефект неквапливості, продуманості. Мова твору уникає порівнянь і метафор: авторський голос ніби не бажає відводити уяву читача від розповіді й символіки, яка в ній діє" 1.
1 Павлишин М. "Дім на горі" Валерія Шевчука // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 3. - С. 498.
Тематично і жанрово різноманітною є творчість Володимира Дрозда. У його повістях і оповіданнях теж багато усякого чортовиння. Проте його персонажі узяті переважно з фольклорних джерел. Говорячи про свою духовну близькість з іншими письменникамишістдесятниками, В. Дрозд разом з тим мимохіть зачіпає й наступне покоління письменників: "Шістдесяті роки і друга половина п'ятдесятих, коли представники мого покоління формувалися як особистості, лишили виразний слід у нашій свідомості. Ми трохи інші, аніж ті, що прийшли після нас. Можливо, далися взнаки і воєнні та повоєнні роки, на які припало наше трудне дитинство. Так чи інакше, але духовного ідеалізму (в хорошому розумінні цього слова) у наші дні закладено щедріше. Цей ідеалізм не дозволив нам продукувати, цитую "Спектакль", "мертві слова" 1.
1 Яким корінням живе дерево? Інтерв'ю М. Жулинського з В. Дроздом // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 3. - С. 512.
Творчість В. Дрозда дуже багата. Розгляньмо тут мову тільки одного оповідання - "Білий кінь Шептало". Це твір про прагнення волі і покірність, про драматичну боротьбу цих почуттів. Та щоб це змагання відбувалося, треба усвідомити, що в світі є воля, свобода, незалежність. Білий кінь Шептало це усвідомлює, щовідбивається у його внутрішній мові: "З усього нинішнього життя чи не найважче гнітила його ця табунна, тричі на день подорож до колодязного корита. І він таки виривається на волю, купається, стає по-справжньому білим, але не хоче, щоб про це знали інші і лягає в грязюку: Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі".
Оскільки в мові відображається світосприйняття коня, це позначається на порівняннях: Нічна волога стала незатишною, мулькою, ніби стійло навесні, коли немає підстилки; Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки на косогорі. Шептало сприймає світ не тільки зором і слухом, а й нюхом. Запахи супроводжують не лише його сьогоднішнє життя, а й навіюють спогади: То було дитинство, і пахло воно молоком і конюшиною; воля пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна.
Камертон української музи озивається й за океаном - у Бразилії пише поезії, драми й оповідання Віра Вовк, а в США - поети так званої нью-йоркської групи.
Віра Вовк з-під Борислава, тому в їй мові чимало бойківських слів - народних та "інтелігентних", напр.: ждальня, ординація, стрийко, однострій, лямурія, лучити, прібка, ферії, на прохід "на прогулянку", сторчики і под. Але це в прозі. У поезії вона орієнтується на сучасну літературну мову. Її верлібри містять музичну лексику:
Моя велика Фуго!
Який я твій конрапункт
В трагічному відтінку слова! ("Велика Фуга");
Скрипки кружляють у крові,
Й важливі тільки: акорд,
Контраст і право пропорцій ("Вибранці").
Як зазначає Л. Залеська-Онишкевич, у широкому особистому світі авторки відчувається одночасне тяжіння "й до залишених Кутів, до Святоюрського собору, до святомиколаївських ритуалів та до світу арідників. І так від гуцульських (?) льокалізмів (ґренджоли, д'мені) до ботанічних екзотичних назв (від олеандрів, лаврів, мигдалю, кипарисів і камелій до солом'яників, шувару та ялиці) вони зазначували вже своє стале місце та ролю в стилі авторки" 1.
1 Залеська-Онишкевич Л. Різні світи Віри Вовк // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 3. - С. 98.
Поетеса персоніфікує небесні тіла. У неї "по росах ходять зорі", "ковзається місяць по поляні", "заходять зорі в жито". Треба зауважити, що назви тропічних рослин (амариліс, кактус і под.) не вживаються в тих віршах, де героями є будяк, кульбаба, розхідник, лопух і под. Звук, колір і запах зливаються в єдину картину:
Пні стікають липким сонцем,
В'ялість несе міцно чаєм,
Море відгонить лусками риб ("Дощ");
Він зустрінув її серед кладки.
Дзвоном гула ріка, злітали соняшні чайки
("Баляда про дівчину, що була осінь").
Оригінальні у В. Вовк непрямі порівняння типу пекло кленів - тобто червоне кленове листя восени; Повела зором, що був заморожений терном - тобто очима темного, тернового кольору.
Поети нью-йоркської групи емігрували до Америки разом з батьками в дитинстві. Виросли вони в Новому світі і саме тут сформувалися як поети. До нью-йоркської групи інколи зараховують і В. Вовк, але тільки за творчою манерою. До групи належать Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Юрко Тарнавський, Емма Андієвська і Богдан Бойчук. Провідна ідея групи та ж, що і в наших поетів-шістдесятників: чому людина повсякчасно розп'ята на
Loading...

 
 

Цікаве