WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

силою. Воно тоді відразу роги виставить" ("Драматичні поеми"), але частіше - у живописних образах, як скажімо, в "Баладі про шоферів": водій на повному ходу зупиняє вантажну машину на шосе, щоб пропустити качку з качатами:
І ті розпушені качата
Пливли асфальтом до Дніпра -
Котили золотий початок,
Від зла котили до добра ("Драматичні поеми").
"Поет повинен знати людське життя і з внутрішнього і з зовнішнього боку і, ввібравши в себе своє внутрішнє "я", всю широчінь всесвіту і його явища, відчути його там, пронизати його, поглибити і перетворити" 1.
1 Гегель Г. Лекции по эстетике // Сочинения: В 14 т. - М.; Л., 1929-1959. - Т. 14. - Кн. 3. - С. 192.
Це означає, що поетичну ідею треба висловити так, щоб читач побачив її зором поета, щоб вона його вразила, збудила в ньому те почуття, яке супроводжувало її зародження. Цьому і служить слово. Проте які б епітети ми не нанизували на слово як носія поетичної ідеї (вагоме, ваговите, точне, запашне, неповторне і т. д.), вони не допоможуть з'ясувати причини неповторності конкретного поетичного вислову. Для того, щоб зрозуміти, в чому ж "доцільність і співмірність" слова (вислів О. Пушкіна), треба звертатися до макро- й мікроконтексту, до способів комбінування образів. Дві головні особливості виділяють поезію І. Драча: метафораперсоніфікація або метафора-анімалізація в макроконтексті й синкретизм образів у мікроконтексті.
Принцип побудови одухотворених, динамічних картин у віршах І. Драча нагадує пейзажні акварелі П. Тичини. Звичайно, малюнки природи - не самоціль поезії. В Драча, до речі, персоніфікація й анімалізація служать не лише для створення пейзажних малюнків. Він уміє непомітно ввести в пейзаж людську постать і тим самим підпорядкувати його настроєві конкретної людини, наприклад:
Сидить хлопчик на белебні,
Вечір пасе на врунах,
Зірки збиває батогом, присвистує,
А вечір пасеться, хвостом вимахує.
Йде моє золото, пританцьовує,
Несе мені повні,
повні, нерозлиті губи ("До джерел").
Центральною фігурою таких метафор у ліричних віршах поета досить часто є саме хлопчик - спогад про своє дитинство - у вигляді або соняшника, або абстрактного розуму: В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці ("До джерел").
На персоніфікованій ознаці будуються не лише розгорнуті, але й прості метафори типу "Солом'яні брилі хати скидали, І синій жаль світився в їх очах" ("До джерел"); "Сплять хати у нічних сорочках, Сплять повітки - стиляги в червоних" (там же); "Смиче хмарку лелека за поли й дітям щастя вишневе несе" ("Київське небо"). Здебільшого Драчева метафора зорова. Але її можуть доповнювати смакові, одоративні, дотикові враження:
Одягни мене в ніч,
одягни мене в хмари сині
І дихни наді мною
легким лебединим крилом.
Пахнуть роси і руки.
Пахнуть думи твої дитинні.
В серці плавають лебеді.
Сонно пахне весло ("До джерел").
Метафори, розраховані на слухове, нюхове й дотикове сприйняття, не обов'язково вплітаються в розгорнуті персоніфікації. Поет щедро вживає їх самостійно як окремі мазки на почуттєвому або пейзажному полотні: "Тільки плач на мене йде ордою" ("До джерел"); "Гроза над Тбілісі кованих коней виводить" ("Корінь і крона"); "Б'ють кропом у ніздрі осінні базари" ("До джерел") та ін.
Метафора І. Драча часто заступає і звичайне порівняння, і навіть епітет. Не можна сказати, що поет зовсім уникає епітетів. Навпаки, він уперто шукає найвдалішого за змістом прикметника або й кількох, вишиковуючи їх поряд з іменником або з'єднуючи в композити: "Погляд допитливий, виразний, соколиний" ("Драматичні поеми"); "Моє серце баске, необ'їжджене серце моє" ("До джерел"); "В оцих вихройдучих, гудучих Таврійських степах" (там же).
Сміливість - це ходіння по гірській стежці над прірвою. З одного боку - неприступна скеля, з другого - бездонне урвище. Такі контрасти властиві більшості поезій І. Драча: високі слова сусідять із зниженими, фольклорний мотив, якщо він не пронизує весь твір, раптом обривається сучасним прозаїзмом. Ні, не можна назвати цю поезію спокійною рікою; навіть при повній тиші і спокої чекаєш несподіваного пориву вітру. Причина внутрішньої напруженості вірша І. Драча впостійному переплетенні високої (але ніколи не патетичної) лексики із зниженою, абстрактної з надто конкретною, побутовою, фольклорної з просторічною. Ці лексичні струмені не тільки взаємно доповнюють один одного, але й завдяки близькому розташуванню примножують свою експресію. У цьому й полягає насамперед синкретизм образної системи поета. Так, про високі поняття, які одвічно цінуються людьми, навіть оточені певним ореолом таємничості, він розповідає при певному стилістичному задумі навмисне приземленою, побутовою мовою. Якщо у вірші "Пам'яті Василя Земляка" символ таланту - крила - вжито у прямому його розумінні і він уведений у пісенно-урочистий контекст (Бажаю вам, люди, найвищого злету! Тримайтеся крилами крил, щоб пірнути до сонця у незбагненну висоту), то в новорічній поезії "Крила" зображено парадоксальну ситуацію: людині дістався талант, але ні вона сама, ні її оточення не знають, як ним скористатися:
Так Кирило...
На крилах навіть розжився, -
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився ("Крила").
Традиційний фольклорний зачин (Через ліс-переліс, через море навскіс Новий рік для людей подарунки ніс) розгортається в оповідь із сатиричним підтекстом, бо дуже вже нерівноцінні дари перераховуються (Кому - шапку смушеву, кому - люльку дешеву, Кому - модерні кастети, кому - фотонні ракети, Кому - солі до бараболі, кому - три снопи вітру в полі, Кому - пушок на рило, а дядькові Кирилові - крила). Монолог мудрого оповідача з народу (це може бути й сам дядько Кирило) супроводжується другим голосом, - безперечно, дружини:
Кому - долю багряну,
кому - сонце з туману,
Кому - перса дівочі,
кому - смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости господи, -
крила.
Два голоси, кожен із своїм колоритним набором слів, - характерна ознака лексичного складу Драчевих віршів. З одного боку, старослов'янізми (не зрони, а сотвори, з свічкою в десниці, возліг, даждь зцілення), староукраїнські слова (мнозтво пісень), а з другого - розмовні й просторічні слова: "А бабуся так і вештається, ойя, А бабище все шупортається, ойя ("До джерел").
Від високої до низької і від низької до високої ноти - хіба не ріднить це поезію з музикою? Відповідь тут буде, звичайно, позитивною. І. Драч мав повне право сказати: "...Слово - з музики, з її гірких агоній, і мати слова - скрипка" ("До джерел"). І одразу ж постане друге питання, близьке до першого: у чому суть, характерна особливість національної музики? Відповідь однозначна: у її зв'язку з народними музичними мотивами, збагаченими світовим музичним надбанням. Чи можна стверджувати, що зв'язок із фольклором - така ж визначальна ознака національної поезії? Мабуть, так. Фольклорні компоненти - своєрідні діези в поетичному ключі.
Народність мови поезії І. Драча,
Loading...

 
 

Цікаве