WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

зросла масова преса. У Києві тоді виходила досить солідна газета "Пролетарська правда", в Одесі - "Чорноморська комуна", в Дніпропетровську - "Зоря" і журнал з тією ж назвою. Крім того, виходили часописи "Червоний шлях", "Життя і революція", "Гарт", "Плуг", "Молодняк", недовговічні "Вапліте", "Літературний ярмарок", "Пролітфронт", "Глобус" у Києві, "Всесвіт" у Харкові, а також науковий журнал за редакцією М. Грушевського "Україна" та ін. 1
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 402.
Наукові праці співробітників Академії наук видавалися переважно українською мовою (80 %).
Про роботу над виробленням правопису й подальшим розвитком мовознавства йтиметься наприкінці цього розділу. А зараз варто зазначити, що вияв уваги до української мови, певні успіхи в галузі освіти й культури знову пробудили ентузіазм в української молоді, що прагнула знань і самовираження. Стала зростати літературна літоросль, насамперед кількісно. З'явилося з десяток різноманітних літературних груп: неокласики, "Плуг", "Гарт", "Молодняк", "ВУСПП", "Вапліте", "Ланка", "Марс", склад яких, крім неокласиків, постійно змінювався. Так, В. Сосюра переходив з однієї групи до іншої.
Скласти якусь схему розвитку літературної мови в підрадянський час досить складно. Які обрати параметри? Можна поділити письменників на тих, хто починав свою творчість до Жовтня, і тих, хто прийшов у літературу на гребені революції, можна аналізувати їхню творчість за літературними групами, але, як уже було сказано, межі цих груп були досить хисткими, та й самі групи існували недовго; можна, як це роблять літературознавці, простежувати мовно-літературну творчість за трьома "хвилями": післяжовтневий час, 60-70-ті роки, 80-90-ті роки; можна розглядати окремо художню мову материкову й діаспорну. Спробуймо об'єднати всі чотири можливості, розглянувши спершу творчість символістів, неокласиків, Вапліте, далі тенденції розвитку мови вигнанців, зокрема належних до так званої "празької школи". Окремої уваги заслуговує мова реалістичної й історичної прози. Залишив по собі слід у мові прозовий і драматургічний неоромантизм. І хоч сумний спогад в літературі й мові навіюють 30-ті роки, але й про них згадати треба. Певне піднесення літературної творчості спостерігається в роки війни 1941 - 1945. Але цей же час породив нову хвилю втікачів від сталінської дійсності. Під їхнім впливом згодом виникає і розвивається ньюйоркська поетична група. Могутнім сплеском нової літератури й оновлення поетичної мови стали 60-70-ті роки. Окремо, очевидно, слід розглянути творчість тих, хто повернувся в літературу з далеких таборів після 20-30-х років заслання. Збагатилася новими ідеями, образами, словесним матеріалом література на історичну тематику. Нарешті, "четверта хвиля" - письменники 80-90-х років. Про них буде тільки згадано, бо як певний окремий напрям вони ще не визначилися. Звичайно, не може бути й мови, щоб розглянути мовотворчість усіх живих і покійних письменників. Це можна було б зробити, якби аналізувати їхню творчість за наперед заданими ознаками: особливості лексики певного періоду (кольористика, реалії життя, архаїзми і под.), але в такому разі мовні особливості кожного розчинялися б у загальній масі.
Символізм, як відомо, зародився на початку XX ст. Одним з його найталановитіших представників, крім О. Олеся і Д. Загула, був ранній П. Тичина.
Творчість П. Тичини, що постала в дореволюційні роки, можна визнати зі імажиністську. В. Барка, можливо не без деякого замилування й перебільшення писав, що цей поет "був найвизначнішим ліриком нашим по Шевченкові, належачи до ряду, де - автор "Слова о полку Ігоревім" і сам творець "Кобзаря" 1.
1 Барка В. Відхід Тичини // Українське слово. - К., 1994. - Ч. 1. - С. 543.
Як і всі символісти взагалі, П. Тичина використовував церковнослов'янізми, або, якщо точніше, - то слова з конфесійних книг: Господь іде, Голуб-дух, Мадонна, херувими, грезет із риз, псалми, благовісні руки і под., наприклад: "Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрізь. - Мов перед образом Мадонни. Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись дзвони. - Узори сліз" ("Квітчастий луг"); "Тут говорять з Богом. Тут йому скажу - хтось заплакав за порогом - з херувимами служу..." ("У собор"); "Спинилась Божа мати, заплакала сльозами ("Скорбна мати"); Уже ми тобі ані пісень, ні псалом не воспоєм диким хором" ("Мадонно моя"). Є у П. Тичини перегуки з українськими апокрифами, колядками. Це в колядках і в народних оповіданнях про Бога й апостолів: Господь воликами оре, зерном засіває ниву, а Божа мати пере ризи в Йордані. Порівняймо у П. Тичини: "Над сивоусими небесними ланами Бог проходить, Бог засіває. Падають зерна кришталевої музики" ("Золотий гомін"). Звичайно, тут інша тональність: хліборобська праця Бога опоетизовується, піднімається на небо, але засів є засів - чи то реальним зерном, чи кришталевими зернами.
П. Тичина розмовляє з природою як рівний з рівним. Тому його метафори майже всуціль антропоморфічні: "Співає стежка на город; Гарбуз під парасольками Про сонце думає" ("У собор"); Очі, серце і хорали Стали, ждуть:.. ("Одчиняйте двері..."); "Як чумацький шлях срібну куряву простеле" ("Золотий гомін"); "і заспівали гори, Зазеленіли...; А у всіх навіть у травинки сміялись сльози; - Сказали тополі: бризнем піснями - сказали квіти; - Господь іде! - подумав десь полин. Заплакав дощ... і вщух" ("Іще пташки"); "А від сходу мечами йде гнів..." ("Енгармонійне"). Поет розмовляє з квітами, травами, напр.: "Ромашка? - здрастуй! І вона тихо - здрастуй!" ("У собор"). Чимало в Тичини метафор-символів. Вони стосуються переважно темних сторін людської природи, особливо завойовників: "Чорний птах із гнилих закутків душі, Із поля бою прилетів; Гори каміння, що на груди мої навалили, Я так легенько скинув - Мов пух" ("Золотий гомін"); "Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став" ("Замість сонетів і октав"); "Все можна виправдати високою метою - та тільки не порожнечу душі" ("Антистрофа").
Лексика раннього П. Тичини переважно поетична. Але технічні реалії проникають і в його твори: тунель, канали, фабрики, екстракт цілющий і под. Проте слова такого типу здебільшого вплітаються в контексти, в яких ідеться про долю людську: "Аероплани й усе довершенство техніки - до чого це, коли люди одно одному в вічі не дивляться" ("Антистрофа"); "Тоді як вже давно конгреси й техніка жорстокі міри геть вивела" ("Прометей").
Вся поезія П. Тичини пройнята музикою. Все у нього грає, співає, сміється, навіть коли сумно: "Внизу Дніпро торкає струни..;
Десь у небі плинуть ріки, Потужні ріки дзвону Лаври й Софії; Над мною, підо мною Горять свічки, біжать світи Музичною рікою" ("Золотий гомін").
Раз-по-раз у поезії П. Тичини зринають церковнослов'янізми: воспоєм, нагая, гряде, скорбні і под. Поет відомий і як сміливий експериментатор у галузі словотвору: його яблуневоцвітно і досі мандрує від поета допоета. А менш відомих неологізмів (достоєвщина, партійноборний і под.) сотні. Останнім часом набувають популярності такі його рядки: "Стоїть сторозтерзаний Київ і двісті розіп'ятий я" ("І Бєлий, і Блок"). Не оминає поет і діалектизмів,
Loading...

 
 

Цікаве