WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

добрій вівці...
Повели мене до хліва, кажуть, що оце тут наймити сплять і ти з ними спатимеш.
На другий день почав я пасти. Хлопці полягали спати на толоці, а мене заставили скот завертати. Вони собі спочивають, а я стремлю з ґерлиґою біля худоби. Сонце пече, трава пахне, рай, та й годі. Присів я на травичку та не зчувся, як і заснув. Як опече мене щось по спині, я так і скрутився, як листочок на вогні".
У цьому монолозі багато слів і синтаксичних конструкцій, забарвлених колоритом розмовності: при батьках перебував, стремлю біля худоби, незчувся, як і заснув, як опече щось по спині. Є тут і елементи фольклорної мови, і ознаки традиційної розповіді від першої особи. Саме вкраплення окремих книжних, розмовних та просторічних елементів у мову художнього твору, а не копіювання розмовної мови створює реалістичний мовний колорит. У цьому й полягає особливість естетизації різних мовних засобів літературного і нелітературного походження в художньому стилі.
У другій половині 50-х років в українську літературу повертаються письменники-засланці: Остап Вишня, 3. Тулуб, Б. Антоненко-Давидович. І хоч останній починав свій творчий шлях разом з іншими своїми проскрибованими колегами, але звернутися до його творчості доречніше саме тут. Його мова, незважаючи на довгі роки заслання, це, з одного боку, рафінована літературна, з другого, - своєрідна губка, що вбирає в себе рідкісні українські слова, окремі неологізми, професіоналізми, "блатну" лексику, табірну лексику, запозичення з тюркських мов і под.
Не будемо тут розглядати всю ту лексику, яку Б. Антоненко-Давидович видобув із "словникових холодин" і повернув українській літературній мові. Достатньо проілюструвати це кількома прикладами. Це іменник рата "частина плати (орендної і под.), що припадає на певний строк", прикметники зарічаний "той, хто любить суперечити", ворушливий "рухливий, неспокійний" і под. Деяким словам, що раніше вживалися з відмінним значенням, письменник надає іншого змісту. Наприклад, слову нічниця Б. Грінченко в зредагованому ним словнику приписує значення: 1) велика вудка, що ставиться на ніч; 2) один із злих духів (гуц.). Б. Антоненко-Давидович уживає це слово в значенні "безсоння", пор.: "Людям похилого віку часто не спиться і пригадуються нічницями ті, котрих давно вже нема серед живих" ("Сибірські новели"). Неологізми в мові цього автора - це здебільшого створені за законами української мови синоніми до вже існуючих слів.
Є в Антоненка-Давидовича оригінальні метафори (до самого дна душі; екскаватор солодко позіхав металевими щелепами ковша - "За ширмою"), багато представлена фразеологія, причому не тільки загальновживана з уже дещо стертою образністю (клеїти дурня, шкода й мови, підвезти комусь воза, в бірюльки грати, старого горобця на соломі не обдурити, не до поросят свині, якщо її саму смалять та ін.), але й такі досить рідкісні, як не нашого пір 'я птах, проти сили й віл не потягне і ін.
У всіх творах Б. Антоненка-Давидовича, особливо в романі "За ширмою", багато представлена медична термінологія. Це назви медичних установ (амбулаторія, процедурний кабінет), медичних інструментів (стетоскоп, рентген, фонендоскоп), медичних спеціальностей (акрихінізаторка, мартолог, терапевт, дантист), ліків (хінін), способів лікування (штучний пневмоторакс) і особливо хвороб (кавенозний процес, цистит, туберкульозний лімфаденіт, асфекція, ракова кахексія) та ін.
У романі "За ширмою", дія якого відбувається в Узбекистані, представлено місцевий колорит. Тут поряд з тепер уже загальновідомими тюркськими словами типу дувал, кетмень, дехканин, паранджа, уживаються й такі, як чапан "короткий халат", докторхана "лікарня", кандаляк "сорт ранньої дині", таук "курка", кибитка "хата" і под. Трапляються й окремі узбецькі вирази: Яман! Джуда яман! Погано! Дуже погано!", Бач та калас? "Чи є папір?"
За творами Б. Антоненка-Давидовича, зокрема за вживаною ним лексикою, можна встановити головні події суспільного життя 2030-х років, а згодом і післявоєнного часу. Читачеві з багатим життєвим досвідом багато про що говорять слова чистка, непевний елемент, кампанія, соціальний прошарок, шкідництво, контрреволюція, чистильна комісія, зубри націоналізму, класовий ворог, політичний злочин, сексот, троцькіст, терорист, аліментник, валютник, "чорний ворон" та ін. Ближчими до наших часів є такі вербальне виражені поняття, як оргвисновки і под. Була й інша лексика - із арсеналу офіційної пропаганди: партія і уряд, робітники й селяни, капіталісти й поміщики.
Ще до І. Багряного Б. Антоненко-Давидович ознайомив читачів з так званою "табірною"лексикою: БАМЛАГ, вертухай, зек/зека, строк, зона, конвой, кандей, вишка/вишак "розстріл", сізо і под. Складовою частиною цієї лексики є слова з мови "по фені", тобто з жаргону карного елементу: лягавий, стукач/стукачка, шльопальщик "той, хто розстрілює", стукнути "донести", розколоти "добитись неправдивого зізнання", мастирка "штучна рана чи пухлина, щоб дістати звільнення від роботи", закосити "симулювати" і косарик "симулянт", шити "звинувачувати в тій провині, якої нема", по новій фені "за новою блатною термінологією", радіопараша "чутка, здебільшего химерна", сука "зрадник" і посучився "став зрадником" і под.
Але про що б не писав Б. Антоненко-Давидович, одним із головних його завдань було чітке розмежування українського й неукраїнського слова. Цьому присвячена і його книжка "Як ми говоримо" (1995 р.).
Якщо письменників 10-20-х років у літературі називають першою хвилею, їхніх наступників 30-50-х років - другою хвилею, то в 60-ті роки зароджується третя хвиля - письменники-шістдесятники. Провести чітку межу між митцями другої і третьої хвиль, мабуть, не можна. І все ж існує ядро шістдесятників - В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник у поезії, Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, Вал. Шевчук у прозі; але до них належать і Д. Павличко, і Ю. Мушкетик. До цієї ж когорти згодом долучається М. Сингаївський, В. Лучук, М. Сом, Р. Лубківський, Б. Нечерда, В. Корж, І. Калинець та ін. Ідейно і психологічно письменників цієї генерації від початку зародження їхньої творчості підтримували М. Рильський, М. Бажан, О. Гончар Л. Новиченко та ін. Вони теж, як відомо, ще творили в той час, віддаючи перевагу вираженню в поезії філософського осмислення життя. Ці мотиви зазвучали і в поезії та прозі третього покоління, але набули тут дещо іншого мовного вираження.
Першим відчинив двері у нову поезію В. Симоненко. Він ще писав у межах виробленої на той час української літературної традиції, але вже наважився говорити про ті явища в повсякденному житті, яких нібито не бачили інші. Тому в його поезії, а отже, і в мові досить сильний публіцистичний струмінь. Б. Олійник навіть писав, що "його віршів не можна категорично відмежувати від журналістської роботи. Часто вони народжувалися у відрядженнях, нерідко поштовхом до зав'язі майбутньої поезії ставав конкретний факт, з котрим стикався автор..." 1
1 Олійник Б. Не вернувся з плавання. Передмова до видання: Симоненко Василь. Поезії. - К., 1966. - С. 6.
Правда, публіцистичність
Loading...

 
 

Цікаве