WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

бо ж шляхи йому заказані, стежки загороджені, крила зборкані і адресу хіба сам вітер знає".
І. Багряний - уродженець Полтавщини. Про це дають про себе знати в текстах творів і неусвідомлені росіянізми (безобидна забавка), і характерні для цього регіону звороти (сукин копі), і окремі лексеми (койде, вшнипитися, рябець, залебедіти, двері роззяплені), а зрідка й граматичні форми (хотять). Відчувається й вплив Півдня України: аргат "найманий робітник" (рум. arg?t з нгр. ???????), моргуля "жмут", "ґуля", "пухлина" та ін.).
Проте ні в Україні, ні в інших місцях колишнього Союзу І. Багряний не писав. Його творчість починається на Заході, в середовищі еміграції, переважно західноукраїнської. Тому не дивно, що в його мову проникає чимало галицизмів типу збігця, офіра, мурин, сильвета, обцаси, рурка, віндова клітка, однострій "мундир", звомпити, тресувати "тренувати", алярм "тривога", скрахувати "зазнати краху" і под.
І. Багряний широко використовує абстрактну лексику: апатія, бравада, дилема, експансив, епопея, експресія, індиферентний, ігнорація, інтерпретація, інстинкт, комфорт, компетенція, консистенція, примітивізм, прострація, психоз, прерогатива, регламент, реліквія, рефлексія, сентименталізм, філантропія та ін.
Уперше тут представлена "радянська" лексика й фразеологія у всій її оголеній простоті. На першому місці тюремні слова типу кормушка, на оправку, давай з віщямі, повєрка, спання "валет в ялинку" і "валет в замок"; брехалівка "натоптана людьми камера", баланда; далі слід виділити слова, стосовні роботи "органів": сексот, ворог народу, "єжовські рукавиці", донос, "архангели", "енкаведисти", них - пих "розстріл", розколотися "признатися в нескоєних гріхах", службист, зрада, злочин; називаються й ті, кого прийнято іменувати "ворогами народу": петлюрівці, хвильовісти, шумськісти, терористи, диверсанти, контрреволюціонери всіх мастей. Характерна тут і фразеологія. Є вирази, за які в свій час саджали (Як був Миколка дурачок, була булочка п'ятачок), і ті, в ім'я яких саджали (жіть стало лучше, жіть стало вєсєлєє, партія і уряд, ліпше поламати ребра ста невинних, аніж, пропустити одного винного; бітіє опрєдєляєт сознаніє; коли ворог не здається, його знищують і под.). Зафіксовано тут і ту фразеологію, що мимоволі поставала в 30-ті роки: Єжов не Ягода, весь народ став врагом нарада.
Як письменник І. Багряний принагідно творить слова-оказіоналізми. Це здебільшого відіменникові дієслова: політикувати, зідіотіти, скалозубити, бандитувати. Але й іменники від дієслів теж можливі: розлегенднення всіх легенд. Дуже виразними є прикметники розстопроклята епоха, кулакастий. Використовуючи традиції 20-х років, письменник замість росіянізму льотчик уживає українське утворення літун, а відповідно й прикметник літунський; правда, згодом обидва слова не прижилися. У творенні емоційно наснажених слів використовуються суфікси: монбланища лайки, товкотнява.
Фразеологія, вживана в творах І. Багряного, переважно спільноукраїнська: ні пари з уст, сиділа як на голках, ні за цапову душу, клеїти дурня, дати маху, говорили більше натяками, на здогад буряків, тримати язика за зубами, посмієтесь на кутні. Проте сюди прориваються й утвори радянської доби типу: це, як кажуть одесити, дві великі різниці, до лампочки, тихіше на поворотах і под. Відлунням тієї доби, коли міщанство всіляко принижувало українську мову, є вирази типу самопер попер до мордописні.
Використовуючи традиції української літературної мови, І. Багряний інколи вдається до церковнослов'янізмів або євангельських виразів: владоімуща жінка, глас вопіющого в пустелі, гірку чашу випив. Поряд можуть траплятися вирази, що становлять собою протиставлення: світ любові й терпимості - світ злоби й зненависті. Є й парадоксальне поєднання слів: Лазня була ідеально брудна.
Не оминає письменник росіянізмів. Це й важко було б йому зробити, беручи до уваги мову радянської тюрми. Тут і понятно, бистро, должні, людішкі, заключеніє, бодрствування, не к спіху, але тут і слова з емоційно нейтрального лексикону хазяїв - дєвочка, рєбята, женщина. Є й авторська оцінка окремих росіянізмів: "Кошмар"? - це російське слово прекрасне, але слабе (ідеться про "порядки" в тюрмі).
Іще одна поетична душа знайшла свою долю на Заході. Ідеться про Олега Зуєвського. Він типовий символіст, тому-то слова в його поезії далеко не завжди відповідають тим реаліям, які вони позначають: їх зміст треба шукати в тому символі, який творить письменницька уява. Так, поет жодного разу не вживає у своїх віршах слова Україна, хоч саме їй він присвячує свою творчість. Але ми впізнаємо свою вітчизну в таких образах, як "світлий луг і жовтаві ромашки", "старі дуби, де ходить мати, скопує гроби, щоб посадить на них васильки й м'яту", "полохливо розбіглись ниви" і под. Ю. Шевельов, можливо, з зайвою категоричністю твердить, що навіть "маленька поезія Зуєвського ставить великий хрест на всю нашу колопоетичну епігонаду" 1.
1 Шевельов Ю. Велика стаття про малий вірш// Українське слово. - K 1994 - Ч. 3. - С. 93.
Це не зовсім точно вже тому, що деякі образи О. Зуєвського перегукуються з ранніми поезіями П. Тичини, а пізніше їx нагадують антропоморфізми І. Драча, наприклад:
Берестки не йдуть у хату,
Поставали на причілку,
Лиш один із них крислату
Простягає в неї гілку ("Трикутник Павля Клее");
порівняймо тичининське:
Ромашка? - здрастуй! І вона тихо - здрастуй! ("У собор") Про І. Драча ще мова попереду, але доречно навести рядки з його вірша "Калина на тому світі":
...крізь усю планету
До мене рідне деревце прийшло,
З Теліженець калина проросла,
Прорвавши твердь кремнисту планетарну,
Щоб міг до неї серцем притулитись...
Антропоморфізація - частий прийом у О. Зуєвського; порівняймо ще: "Дощу прихід - весілля наче: Так листя танцем пойнялось" ("Дощу прихід"); "Там річка билася мечем, зелені розпростерши трави" ("Там річка билася мечем") та ін.
О. Зуєвський - не боєць. На відміну, скажімо, від М. Бажана, В. Сосюри, А. Малишка, Є. Маланюка. Провідною його ідеєю, що проймає всі поезії, є любов:
А замість виплоду страшних примар
Любов безсмертна огортає душі ("Загибель сатирів").
Навіть фавна він здатен приголубити:
І фавна образ на стіні, Мов цапеня мале і кволе ("Перед фавном").
Правда, інколи О. Зуєвський удається й до епатації, коли в поетичному контексті з'являються слова іншої тональності:
У злій косі
Твоїй, мов трясця,
Для мене щастя
надії всі ("Хитрусі").
На відміну від інших символістів, О. Зуєвський скрізь дбає про повноцінність рими:
Цей звід - це дерево: при ньому
Не гомін слав свій шлях,
Немовби спогад і знайому
Веселість на устах ("Цей звід...").
Ще під час війни розпочалася робота над стабільнім українським правописом. Про це писав М. Рильський:
І ми в будинку лісовому
За кожну сперечались кому
Ледь не до самої зорі -
Нехай це знають школярі.
Цю роботу під керівництвом Л. Булаховського було завершено в 1945 р. і наступного року видано. З невеликими змінами і доповненнями "Український правопис" було
Loading...

 
 

Цікаве