WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова у часи української державності і бездержав’я (Пошукова робота) - Реферат

Первомайський володіє здатністю тонко відчувати й передавати ритм. З цією метою він часто користується називними реченнями і навіть може розривати слово з тим, щоб його друга частина римувалася з цілим словом цієї ж строфи, наприклад:
Лісок.
Над ліском -
і вітер, і жар.
Пісок.
Над піском -
Збіговище хмар.
Гурт
хмар.
Злив
свист
Рвав
марш
гор-
ніст ("Балада перемоги").
За допомогою відповідного ритму досягається відтворення швидкості:
Велосипед - вперед,
педаль - і
далі,
далі...
Тікає шлях - ого! лови!
Волосся вітер запліта
в спіралі ("З гори без тормоза").
Якщо у В. Сосюри улюблений колір синій, у М. Рильського - зелений, у М. Бажана - червоний і чорний, то в Л. Первомайського, як у М. Рильського, - зелений: долина - клин зелений, зелений небозвод, зелененький гай, зелений червень, зелена іскра та ін.
У віршах Л. Первомайського трапляються ремінісценції з творів Т. Шевченка. Так, у "Трипільській трагедії" маємо:
Реве та стогне широкий і ревучий
Дніпро внизу.
А лани широкополі -
і жита в ланах.
Ще: І кров сторіками Дніпро у синє море.
Продовжується започаткована П. Кулішем традиція історичного художнього твору. У романі 3. Тулуб "Людолови" (1934 р.) оживають такі слова, як гетьман, сотник, осаул, козак, запорожець, колегіум, протестація. Уживаються лексеми на означення владних структур (староство, вальний сейм, посольська ізба, королівська канцелярія, уряд, сенат, соймик), посадових осіб (великий канцлер, маршалок, солтис, пани радці, метрикант), суспільних об'єднань та їх членів (братство, братчик); досить складними є назви різноманітних документів - ми з ними не зустрічалися навіть у розділі про мову XVII ст.: фірман "універсал турецького султана", регулямін "наказ шляхти своїм послам до сейму" та ін. Є тут і назви податків (поволовщина, медове), зброї (шаблюка, лук, сагайдак, рушниця), страв (вершковий сир із кмином, полендвиця, струдель, варені яйця, кава). Передаючи дух епохи, письменниця удається до церковнослов'янізмів. Іноді це цілі речення: ігдеже праведні спокоєваються; своя своїх не познаша. Звучать у романі і фольклорні мотиви, зокрема вживаються вислови з дум: Де ж це видано, щоб козакові-нетязі не було де стати і коні попасти.
Є в романі й запозичення з тюркських мов: капудан-баша "адмірал", кет-худа "хазяїн", бей "татарський феодал", ясир "захоплені в полон невільники" та ін.
Від початку 20-х років розвинулася сатирико-гумористична література. Перед тут вели брати Губенки - Остап Вишня і Василь Чечвянський.
Ніхто не отримував таких протилежних суджень про свою творчість, як Остап Вишня: від суто негативної (Б. Антоненко-Давидович) до винятково позитивної (М. Хвильовий). Звичайно, мова Остапа Вишні була нібито далека від літературної: це насамперед народна, селянська мова з домішкою міських жаргонів. Але використовував цю мовну стихію Остап Вишня саме з літературною метою, ліплячи колоритні образи неосвічених і напівосвічених дядьків-селян і міських люмпенів.
Звичайно, Остап Вишня прекрасно володів літературною мовою. Іноді саме вона, вишукана літературна мова, ставала засобом створення гумористичного ефекту, оскільки зміст заходив у суперечність із формою, наприклад: "Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життьових умов" ("Як ми колись учились"). Остап Вишня часто вдається до змалювання парадоксальних ситуацій, що й є одним із головних засобів комізму, наприклад: "Вживають того дуба (з лікувальною метою. - В.Р.) так: одкусюють од дуба обапола хворим зубом і їдять того обапола до цурки" ("Дещо з українознавства"). Такими ж парадоксальними є вказівки на орієнтацію в просторі: "Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів за сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна" ("Чукрен").
Остап Вишня висміює завжди поширені в Україні - навіть і в наш час - легенди про походження нашого краю: "Що є таке Україна?... Заснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу" ("Дещо з українознавства").
Пародіюючи мову наукових творів і ділових паперів, письменник виділяє типові риси українця:
1. Якби ж знаття!
2. Забув.
3. Спізнивсь.
4. Якось воно буде.
5. Я так і знав! ("Чухраїнці").
Можна було б сподіватися, що Остап Вишня щедро використовує багату народну фразеологію. Насправді ж ні; вона в нього є, але представлена досить скромно, наприклад: встигнемо з козами на торг; наробив аж пальці знати; Що я в Бога... теля з'їв чи що? ("Самі тобі чудеса"); дивитесь на дзвіницю, що, як Пилип з конопель, виткнулась із купи будинків... ("Понад туманами"); На віку, Вячку, як на довгій ниві - всього буває ("В'ячеслав") та ін.
Зате письменник часто вдається до "нагнітання" слів, особливо при описі велелюдних зібрань (згадаймо манеру В. Винниченка). Ось опис ярмарку: "..І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, ірже, ігигикає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудакає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п'є квас, їсть тараню, "буцкає", лускає насіння і крутиться на каруселі" ("Ярмарок"). Усну творчість Остап Вишня знає прекрасно. Крім пісень, казкових зачинів і завершень, він іноді вдається і до замовлянь: "Господи поможи! Пресвята Богородице, мати помічнице! Стань мені у поміч, у рожденного, молитовного (ім'я) більмо з ока ізігнати. Йшли три отці святі, за ними три звірі люті: перший чорний, другий білий, третій сірий. Як уздріли - більмо з'їли" ("Ох, і лікували нас..."). Ще один типово вишнівський художній засіб - це парадокси типу: "Купуєшпанчохи, пильненько додивляйся, бо дадуть тобі одну більшу, другу меншу або різномасні...
- Одна панчоха ж більша! - протестуєте ви.
- Так зате друга менша! От воно так на так і виходить" ("Київ - Харків").
Серед об'єктів критики є русифікація. Вона виявляється і в щоденному мовленні, і навіть у фольклорі:
Не хочу я чаю пить,
Не хочу заваривать,
Не хочу тібє любить
З тобой разгаварювать ("Чукрен").
Висміюється обивателько-російське уявлення про Україну і українців: "Населення на Вкраїні - малоросійські хохли" ("Дещо з українознавства").
Василь Чечвянський (Василь Михайлович Губенко), з 1924 р. виступає в республіканській періодиці, а 1928 р. виходить його збірка гуморесок "Царі природи". На перший погляд, творча манера В. Чечвянського близька до творчої манери Остапа Вишні. Однак якщо Остап Вишня писав в основному про селян, то В. Чечвянський - про міщанство у всіх його різновидах, якщо Остап Вишня трохи навіть перегинає з росіянізмами, з "рубаною" мовою, то В. Чечвянський, який спершу теж захоплювався ненормативною лексикою, згодом пише літературною мовою, лише трохи інкрустуючи її "базарною" лексикою. У дусі давньої традиції, яка була започаткована ще Г. Квіткою-Основ'яненком, В. Чечвянський уживає прізвища з натяком на ті чи інші риси натури їхнього носія: Ідіотенко, Брехенчук, Шушукало. Уживає він
Loading...

 
 

Цікаве