WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

не поїдь, скрізь у поїзді тільки й почуєш: революція, резолюція, конституція, інтелігенції." Така "лексика доби" щедро ввійде згодом до публіцистичних творів письменника. Зокрема, за його "Відродженням нації" можна скласти політичний словник другого десятиліття XX ст. Але й художня література довоєнного періоду містить немало політичної лексики (соціялізм, революціонер, нелегальне становище, марксист, есдеківська брошурка - "Історія..."); експропріатори - "Голод", соціалісти, ер-у-пе (Революційна українська партія. - В.Р.), демонстранти, поліцаї, козаки - "Роботи!"). Автор досить стримано ставиться до всіляких "ізмів", інколи навіть глузливо, бо прихильність до вживання тих чи інших політичних гасел не завжди йде в парі з розумінням їхнього змісту. Герой оповідання "Таємність" зауважує: "Треба мати на увазі, що моя наречена тільки й мріяла про "народ", партії, бомби, страйки. І щоб все це було страшенно таємниче, щоб побільше конспірацій, шифрів, паролів. До речі, тоді вже народилося сакраментальне сполучення "вороги народу" ("Таємність").
Дбаючи про усталення норм уживання слів, В. Винниченко, як ніхто інший, відображає мову різних суспільних верств населення України такою, якою вона була в його часи і якою, на жаль, вона багато в чому лишається ще й сьогодні. Чи програють від цього художні твори? Здається, навпаки: сьогоднішній читач не впізнає в деяких персонажах сучасних повістей і романів живих людей, бо вони розмовляють добірною літературною мовою.
У нас ще й досьогодні досить убогі знання про українське просторіччя. А поза тим докладне вивчення багатої художньої спадщини В. Винниченка дало б змогу приблизно класифікувати цей багатющий мовний матеріал. Шкода заходу? Навіщо вивчати мовні покручі? Така думка, на жаль, панує і серед мовознавців, і серед письменників. Недаремно ж і В. Винниченкові закидали "зловживання" цим лексичним шаром 1.
1 Див.: Мольнар М. Забутий письменник? Кілька думок про письменницьку долю В. Винниченка // Винниченко Володимир. Оповідання. - Братислава, 1968. - С. 13.
Але ж за всіх обставин він існує, і відводити від нього погляд - це все одно що лишати на поталу хворих людей, не подаючи їм медичної допомоги. Звичайно, є в українському просторіччі перекручені і недоречно вжиті слова й вирази типу спінжак ("Кумедія з Костем"), некіпаж ("Раб краси"), фітьфебель, мундьор ("Боротьба"), яконовія ("Хто винен") і под. Але ж ці слова - один із способів самовираження персонажів, наприклад: - Ха-ха-ха! Іван, Степан, Денис - синод! Ха-ха-ха! Славная препорція!..." ("Краса і сила"). Та ж не тільки подібні слова характеризують українське просторіччя. Тут і цілком літературні, але знижені слова типу розшолопати ("Боротьба"), мужичня ("Таємність"); тут і прийняті в народній мові словосполуки типу давати рощот ("Кумедія з Костем"), про всякий случай ("Краса і сила"), свадьбу грають ("Малорос-европеєць"), що мають літературні відповідники (розраховувати, про всякий випадок, справляють весілля); тут багатюща фразеологія, що увиразнює мовлення, робить його барвистим і цілком природним, наприклад: " - Думав, що мене кондрашка тут на місці гепне; ...Невже ж таки їм повилазить, що я чоловік тихий собі; ...Попереду зайди до секретаря та ткни йому щось у руку ~ щоб його за печінки вже ткнуло - може з того щось і вийде" ("Уміркований" і "щирий"); " - Ну! - шепотіли задні, коли передні зсувалися вниз. - Валяй далі! - хропів той і мовчки сунувся знов уперед ("Голод"); " - Не меліть чорт зна що" ("Роботи!"); "Чорта з два; "ваньку валяти"; "звістка наробила шелесту"; "Тепер їм за вухом не засвербить тюрма" ("Таємність").
Дуже активно використовується у просторіччі оцінна лексика і фразеологія.
У ранніх творах В. Винниченка поодинокими фактами засвідчені зменшені слова (типу світлечко в "Димі"), а також перифрази (типу дім неволі - тюрма" - у "Темній силі"). У пізніших творах, особливо в публіцистиці, вони вживаються значно частіше.
Уже йшлося про те, що В. Винниченко прекрасно володів скарбами народної мови. Ще одним доказом цього є вживана ним фразеологія. Особливо багатою і нетривіальною є вона в оповіданні
"Хто ворог". Ось кілька прикладів: Утишеніє, коли в кишені є; Як то кажуть, добре чорту в дудку грати, сидячи в болоті; одну злама, другу виріже; - Та дай йому, Мотре, щоб аж за дев'ятими ворітьми гавкнув; - От не дав Бог жабі хвоста, а то б усю траву витолочила; - Бідують - не бідують, а мовляв, якби не "ох", то давно б іздох; - Нічого! - посміхається сумний дядько. - Аби живі, а голі будемо; - Голос - як сурмонька, та чортова думонька; - Ні се, ні те - святи, попе, яйце! Порівняймо ще в оповіданні "Краса і сила": " - Та що ви, дядьку, торгуєтесь? - вмішується один із купки в широченному брилі, з веселим, лукавим поглядом. - Криця не лошиця; біжить - дрожить, упаде - лежить. Сестра її в Києві з гори бігає". Тут представлені досить рідкісні фразеологічні сполуки. Ще активніше письменник використовує часто вживані, які розкривають менталітет українського народу, напр.: " - Та ви тут стелете м'яко, та як слатиметься там!" ("Хто винен"); "Як холодною водою облив я запал мого Якима" ("Історія..."); "Аж дух радіє; Куди його потягла нечиста сила?" ("Федько-Халамидник") та ін.
Досі йшлося про використання В. Винниченком тих багатств, які закладені в надрах самої мови - лексики і фразеології, літературних і народнорозмовних слів. Загляньмо ж тепер у той куток його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.
Хаотичність, нецілеспрямованість або надокучливу одноманітність дії В. Винниченко передавав нагромадженням різноманітних іменників, не належних до одного значеннєвого поля, наприклад: "В довгій вузькій вуличці возів, затопленій кіньми, волами, людьми, чути регіт, сварку, торгування;на возах, завалених лантухами, сіном, свіжою травою, свитками, голосно перегукуються молодиці, дівчата, невеличкі хлопчики..." ("Краса і сила"); "...Я ...утрачав надію колись скінчити огляд цих сіялок, віялок, жаток, плугів, телефонів, електричних дзвінків, конюшень, амбарів, водопроводів, водокачок, молотилок, маслобоєнь, собачих будок" ("Малорос-европеєць").
Однією з традицій української художньої літератури є творення складних слів. Великим майстром поєднання, здавалось би, різнопланових за змістом слів в одне був Т. Шевченко; згадаймо його горихвилі, слова-сльози, білохате село і под. В. Винниченко плідно використовує цю традицію. Особливо часто він звертається до творення складних якісних прикметників, що передають або відтінки кольорів, або подвійність почуття як наслідок якоїсь події, або, навпаки, вияв того самого почуття взаємно доповнюваними формами, наприклад: чорно-синє волосся, темно-молочний фон неба, матово-жовте лице, сумно-чудова звістка ("Історія..."), похмуро-заклопотаний вигляд ("Таємність"). В одному реченні може бути й два, а то й більше таких складних прикметників, наприклад: "З кожного кутка тхнуло упертою, насторожено-завзятою, хоробливо-дражливою польською мовою; За селом зовсім розсвіло. Перед нами луг лежав зелено-сивий, з димом туману, з сіро-зеленявою стьожкою річки" ("З споминів").
Як і в інших письменників,
Loading...

 
 

Цікаве