WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

або в мові неосвічених селян (приказ стреблять всіх бунтарів), або окремими фразами у офіцера Антоші (- Вот негодяї - "Коні не винні").
М. Коцюбинський пильно прислухався до мови тих народів, що жили серед українців. Є в нього молдованізми ("Пе коптьор"), тюркізми (байрам, мінарет, хаджі, гяур, чалма, кєпек "собака", кель мунда "йди сюди", фез, бакшиш, ферандже, дервіш, ахшам хатр олсун "добрий вечір", муезин) і гебраїзми (шохат, бобе Єстерко, реб Абруме).
Фразеологія у М. Коцюбинського спільноукраїнська: стати на ноги, забити клин у тім'я, полуда з очей спала, дідька з'їсть, при своїй небозі добре і в дорозі, брала хіть, западати в нетяму, дур голови береться; робім і грудьми, та не будемо людьми; кричати на пробі, вилізло шило з мішка та ін.
Лаконізм, а отже, й виразність зображень досягається ощадженням слів у реченні, наприклад: "На небі сонце - серед нив я" ("Intermezzo"). У мові письменника мало порівнянь традиційного типу - паралелізмів, поєднуваних сполучниками мов, немов, ніби, наче і под. Зіставлення у нього здебільшого мальовниче, ніби на образку: Денце макітри облипли мухи, наче насіли на щось солодке. То чорнів ярмарок ("Як ми їздили до Криниці"). Метафора завжди несе в собі ефект несподіваності: "Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін - ку-ку! ку-ку! - і сіє тишу по травах" ("Intermezzo"); "Високе, чисто жіноче і різко дзвінке, воно в блискавку злилось з рожевим тілом та з лопотом ніг" ("В дорозі"); "Однак дзвони несподівано впали. Мідь струснула осінню мряку і розсипалася по всіх кутках" ("Fata morgana").
М. Коцюбинський різко порвав з попередньою фотографічною традицією художнього опису природи: пейзаж у нього психологічний, настроєвий. Не буду тут наводити всім відомого уривка з "Fata morgana", де "плачуть голі дерева". Ось інша картинка, в якій відбивається прагнення людини до гармонії в суспільному житті: "А навкруги було так гарно, так радісно. У чистій і ніжній, як лоно коханки, блакиті, в могутній хвилі життя, що ледве виявлялось таємним тремтінням соків, в теплому й затишному диханню весни було так багато радості, почувалась така повна гармонія... І наче в такт природі серце моє стрепенулось од бажання подібної ж гармонії в людському житті, од сподівання нової весни..." ("По-людському").
Автор майже ніколи не називає пору року, коли він описує природу, - все розкривається шляхом зображення відповідних явищ: "Серце розкриває обійми і тим розлогим нивам, що, порвавши кайдани, збудились до нового життя, і тим дітям повітря - вільним птахам, що з далеких країв прилетіли до нас у гості, і тому кущикові фіалок, що, захистившись межи травицею, тихо процвітає, віддаючи свої пахощі чудовим пахощам весни!..." ("Ціпов'яз").
Те саме з портретом. Часто він невідривний від способу сприйняття світу тим, хто дивиться на людину. Наприклад, культурний хлібороб Прокіп із "Fata morgana" так бачить кохану Гафійку:
"Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста - вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос, а очі мала глибокі та темні, як колодязне дно". До зображення портрета можуть додаватися певні супровідні риси, що якоюсь мірою впливають на сприйняття зовнішності людини: "О. Василь ходив перехильцем по хаті, заклавши руки в кишені підрясника та схиливши в задумі голову, а по стінах лазила тінь кудлатого ведмедя" ("Лялечка"),
М. Коцюбинський - майстер використання кольорової гами, особливо в пейзажі. Наприклад: "Десь далеко, край небосхила, здіймалась сива імла, виповняла повітря... Чорними ярами покотився білий туман" ("Ціпов'яз"); "Осінь горіла на сонці, як сильна рудоволоса жінка в блакитній шовковій сукні. Молоді липи вже роздяглися й стояли голі, мов діти в своїй безсоромності... Особливо гарні були клени, тепер такі легкі. У своїй прозорій жовтизні вони нагадували рум'янець сухотниці" ("Дебют").
Творчу манеру М. Коцюбинського певною мірою використовували пізніші українські прозаїки, зокрема М. Хвильовий, Г. Косинка, А. Любченко, а в наш час - О. Гончар.
Тепер про письменників, які писали в цей час, але творчість яких була продовжена і в наступні десятиліття (переважно на еміграції).
Наприкінці 80-х років уже нинішнього століття повернувся до українського читача Микола Вороний - друг і якоюсь мірою учень Івана Франка. Сам поет казав про автора "Зів'ялого листя": "Вплив його могутньої особи був на мене колосальний". Ішлося насамперед про лірику. "Грубого реалізму не визнаю, - писав М. Вороний. - Терпіти не можу "Тюремних сонетів" Франка, але закоханий в його "Зів'ялім листі". Так то так, але сам М. Вороний не цурався громадських тем. Адже він автор перекладу "Інтернаціоналу", "Варшав'янки" й інших революційних творів. Як пише Г. Вервес у передмові до його творів, "він захоплювався соціальною лірикою М. Некрасова, І. Козлова, І. Базова, Г. Гейне, витонченою лірикою французьких поетів (А. Сюллі-Прюдома, П. Верлена, П. Бурже, Л. Бульє), навіть староіндійською, перською та японською поезією" 1.
1 Вервес Г. Поет повертається на Батьківщину // Передмова до видання: Вороний Микола. Твори. - К., 1989. - C. 19.
Правда, східна поезія не стає в один ряд з М. Некрасовим, вона тільки свідчить про поетичні обрії автора. Але оспівуванню революції М. Вороний віддав-таки шану, що позначилося на його мові, пор.: "А наді мною Революція В червоній заграві плила"; він, як і Франко, шукає сил, щоб визволити і свій люд, і свою землю: "Розкішний край мій у ярмі, Мій люд - невільники німі; О рідна земле, люба нене! Чому, припавши до твоїх грудей, Я тільки плачу, як дитя нужденне, А сил не набираюсь, як Антей?" Але революція у М. Вороного мала національний характер. Адже він - автор знаменитого "Євшан-зілля", твору, що як ніякий інший вплинув на національне пробудження українського народу.
М. Вороний кохається в Шевченковій поезії. У його віршах часто трапляються рядки, належні батькові української літератури й мови: "Виростав вас, доглядав вас на втіху та диво; Занедбали й те, що мали Землячки кохані, Славних прадідів великих Правнуки погані!..."
Та є в нього перегуки і зі "Словом о полкуІгоревім", з І. Франком, Лесею Українкою: "Слухай, старче, ти шугаєш Ясним соколом у хмарах, Сірим вовком в полі скачеш, Розумієшся на чарах"; "Я взяв би тебе, мою зіроньку ясну, поніс би далеко на крилах пісень"; "Розпука кидає в блакить Крик навісної муки".
М. Вороний - людина високої культури, європейської освіченості. Його поезія насичена посиланнями на художню класику. Тут і голівка Греза, і ескіз Родена, і меланхолійний ноктюрн Шопена, і фрагменти вірша Сюллі-Прюдома, і псалми Верлена. Не оминає він і загальновживану культурну лексику типу фантом, діадема, ельф, фатум, ексцес, ореол, каватіна і под. Ідентичні вкраплення з чужих мов також не рідкість: "О, не здивуйте, excellentes*, В тім слові - відгук боротьби За давнє uti possidentes**, За гасло Panem et circenses!*** Я син юрби".
* Ваша світлість.
** Маєтності.
*** Хліба і видовищ.
Історизмів поет майже не вживає. Це хіба що слово гудець "поет, співець" у "Євшан-зіллі". Не інкрустує він свої твори і народними фразеологізмами (поодинокий приклад - Як тільки
Loading...

 
 

Цікаве