WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська мова на зламі віків (кінець xix — початок xx ст.) (Пошукова робота) - Реферат

численні вади, все ж наважуємося випустити його в світ, щоб дати точку опори подальшій роботі у тому ж напрямі". І все ж "Словарь" справив колосальний вплив на процес нормування української літературної мови, хоч такої мети упорядник перед собою і не ставив.
Не дожив до революції 1905 р. П. Грабовський. Майже все своє свідоме життя провів він у тюрмах і на засланні. Друкувався у галицьких періодичних виданнях у 90-х роках XIX ст. Його поетичну уяву живила творчість Т. Шевченка, недаремно він постійно звертається до того кола образів, якими запліднив українську поезію великий Кобзар:
Не рушить нас кайдан, ні страта,
На все ми соромно-німі;
Освітній брат сліпого брата
Гнітить і досі ще в ярмі ("Виклик");
Не складаю пісень твоїй дивній красі,
Бо не бачу в стані сучасному;
Розпинали тебе всі до одного, всі,
Хто був паном у краї нещасному ("О, яка ж ти сумна..."),
П. Грабовський багато читав, у тім числі й українських творів. Але все ж він був вирваний долею із творчого процесу. Тому, мабуть, і творив він власні неологізми, яким не судилося стати загальноукраїнськими: зрадно, несподівний, передяни "передові люди", бездольці "люди без долі", оборонник "оборонець", рабувати "бути рабом" та ін. Трапляються у нього й галицизми, наприклад, кметь у значенні "селянин, хлібороб". Багато в його поезії - можливо, більше, ніж у будь-кого з українських поетів, - зменшених іменинників: віченька, ніченька, доленька, неволенька, серденько, думоньки, сонечко, калинонька, сиротинонька, квітонька та ін.
На початок XX ст. в українській літературі з'явилося ще одне - тепер уже всім відоме ім'я - Архип Тесленко. У 1906 р. він виступив як автор оповідань із селянського життя: "За пашпортом", "Хуторяночка", "У городі" та ін. Мабуть, немає в українській літературі іншого майстра, який би так природньо передавав усне мовлення українського пролетаря - сільського і тимчасово вписаного в міське середовище. Особливо вдаються йому монологи й полілоги, напр.: "Ось баба Пріська: - Та й пити ж матінко! - підвелась і гука: - Дівчино, винеси відерце нам! Дівчина так швиденько травою-травою до хати, вхопила - несе" ("Хуторяночка"); " - Іди хто його зна куди й що! - Та куди "йди"? - питаю. - Та на той край: Та не був зроду, та зайди, та сам... А треба йти... Ex, життя! - Та й рукою махнув" ("За пашпортом"); "Ну й на світі тепер... Аби я не голодний, а ти хоч і пропадай, та їй-бо правда. Ось хоч би і про себе скажу. Що тут, як тут житимеш; ну вівчар я, ну дітей п'ятеро в мене... Ну годувать їх, зодягать треба... а чим?" ("Дід Омелько"). Природно, що в мові персонажів А. Тесленка чимало росіянізмів: больниця, получити, рощитатись і под. Цілі російські фрази вживаються у мові окремих персонажів: " - Да, - зітхнув той, - умирают люди. Сколько и при мнето отсюда вынесли уж" ("На чужині"). Згідно з народною традицією, А. Тесленко вдається до повтору дієслівних форм: радію-радію, трушусь-трушусь, дивилась-дивилась, билась-билась, побілів-побілів і под. Дієслівні форми досить часто заступають віддієслівні скорочені слова: а в виски тільки сіп-сіп йому; а серце одно: тьох-тьох; а там щип-щип мене, або ляп-ляп долонею. Оригінальний в цього письменника опис природи - простий, ледь заштрихований, та разом з тим дуже виразний; ось вигляд із вікна поїзда: "Село далі якесь. Хати, клуні, хліви... Так і поринають в садках. Садки, сливи, вишні, так і зеленіють. Улиця пішла он кудись. Дядько у брилі солом'яному, у штанях широких іде нею, люльку закурює" ("На чужині"); "По підгір'ячку хутірець послався - хаток зо три, та в дереві, в дереві ввесь, тільки покрівлі і видно. Вище трохи - млин. У долині - луки, трава по пояс, а квіток - так і рябіють" ("Хуторяночка").
Революція 1905 р. у Росії була справжньою подією і в суспільному становищі української мови. Аж до початку І світової війни зростала українська преса, множилася кількість видань, сталися певні зміни в мовному менталітеті селян і міщан: у них похитнулася впевненість у тому, що українська мова мужича, а російська панська. Проблеми творення української літературної мови з Галичини й Буковини знову були перенесені на Наддніпрянську Україну. Тут розгорнулася нова дискусія з приводу того, на яку базу має спиратися українська літературна мова - наддніпрянську чи галицьку. В дискусії взяли участь І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, А. Кримський, І. Стешенко, Б. Грінченко, І. Франко, М. Филипович, М. Пачовський та ін. На цей раз ішлося про те, що взяти в спільноукраїнську літературну мову з західноукраїнської мовно-літературної практики. Одні дискутанти (І. Нечуй-Левицький, А. Кримський) обстоювали думку, що це мають бути одиниці, інші (М. Пачовський, І. Верхрадський, І. Франко та ін.) наголошували на тому, що практику розвитку української літературної мови на західних землях не можна змарнувати. М. Грушевський з цього приводу писав: "Ігнорувати цю культурну мову, вироблену тяжкою працею кількох поколінь, відкинути, спуститися на дно і пробувати незалежно від тої "галицької" мови творити нову культурну мову з народних українських говорів наддніпрянських чи лівобережних, як деякі хочуть тепер, - це був би вчинок страшенно шкідливий, хибний, небезпечний для всього нашого національного поступу" 1.
1 Грушевський М. Про українську мову і українську справу. - К., 1907. - С. 8.
Були проблеми й з українською пресою. "Галицька" мова була в Східній Україні малозрозумілою для читача, який не був призвичаєний до західноукраїнських видань. Серед них, особливо серед зросійщеної інтелігенції, весь час існував спротив проти "псування" мови І. Котляревського і Т. Шевченка. І все ж популярно-публіцистична мова потроху пробивала собі дорогу. Це були видання Української радикальної партії ("Як визволитися з бідноти робочим людям", "Як цар людей дурить" та ін.), газета "Рідний край", часописи "Засів", "Село", "Маяк", популярні брошури Б. Грінченка та ін. Разом з україномовними виданнями зміцнювалась українська літературна мова, поповнюючись новими словами, у тім числі "кованими". При цьому були певні крайнощі, зокрема відштовхування від інших мов: своє - це не схоже на чуже. І все ж обійтися без запозичень ніяк не можна було. Такі слова, як пошта, телеграф, електрика, квадрат, кілограм і подібні заміняти витвореними на власному ґрунті ніхто, звичайно, не наважувався. Але ж вони приходили з сусідніх мов - російської і польської. Який же варіант прийняти? Як пише В. Чапленко, "потроху став вироблятися компромісовий стан: відкидались рішуче переважно побутові галицькі барбаризми "емерит","рутинований", "мешти", "атут", "ас", а засвоювались наукові та промисловотехнічні назви й вислови, навіть у галицькому генетично польському оформленні "хемія", "аритметика" - замість давнішого наддніпрянського "арихметика"; "ліхтар", "електричність" або "електрика" тощо" 1. Нові тенденції відбилися і в мові художньої літератури.
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 225.
Після Б. Грінченка, у якого помітні ще риси етнографізму, приходить нове покоління, котре орієнтується на метрів європейської літератури. Не пориваючи остаточно з селом та його аксесуарами, письменники-модерністи
Loading...

 
 

Цікаве