WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

потрибно); /е/ після шиплячих досить послідовно переходить в /о/, особливо в суфіксах пасивних дієприкметників під наголосом (женою - жоною, нашею - нашою, прирожоный, уложона, чотыриста, ничого, жонъки, чоловєкъ), утверджується середнє /и/, що засвідчують такі приклади, як млына, могыла, памАтаты, пожиткы, прыдаємо, чынимъ, нашымъ, чтучы, початы, не далы); середнє /и/ було наближене до /е/ (чирвоный); трапляються випадки відпадіння початкового /і/ і, навпаки, поява протетичного /в/ перед голосним (вовса, Родивона, вотн?ал, воны); сполучення ър, як і в сучасній українській мові, дає рефлекс ри: кривавої.
У консонантизмі слід насамперед відзначити появу нового звука /ґ/, який прийшов в українську мову разом зі словами іншомовного походження; передавався він у цей час буквосполукою кг: буркгомистру, кгвалть, кгды, кголдова[т] (і голдовати), кгрунть, довкговдъ; звук /ц/ переважно м'який: истцю, истця, околицю, о[ть]цю (і отцу), половицю, самодержець, дворець та ін.; між /з/ і /р/, як і в мові Київської Русі, з'являється вставне /д/: уздрАть.
У морфології більш-менш регулярно проглядаються ті риси, які в давньоруській мові були спорадичними або ж були відсутні в інших східнослов'янських мовах.
В іменнику це чергування /г/ з /ж/ у давальному відмінку однини сучасної першої відміни (дорозе, слузЂ), закінчення -ею в орудному відмінку однини цих же іменників, вживане після м'яких і шиплячих приголосних (душею, землею); у родовому відмінку однини іменники чоловічого роду, особливо односкладові (не тільки колишніх ?-основ) поряд з традиційним закінченням -а часто приймають закінчення -у: листу, меду, лану, року, скарбу, темь?ану, хоч леса; у давальному відмінку цих же іменників нерідко трапляється закінчення -ови/-еви: господареви, жидови, зАтеви, кгвалтови, листови, львови, манастыреви, ивашкови, королеви; у називному множини назви осіб, належні до чоловічого роду, можуть виступати із закінченням -ове/-еве: жидове, панове, писареве, попове, поповичове, послове; цікаво, що поряд з формою люди тут уже свідчиться люде.
З особливостей відмінювання прикметників треба відзначити, що в родовому відмінку однини чоловічого роду інколи дає себе знати традиційне церковнослов'янське закінчення -аго (лоеваго, неумытнаго, хр[с]толюбиваго), хоч воно в цей час уже сприймається як глибока архаїка - переважає українське закінчення -ого (цЂлого, литовского, милого, милостивого, написаного, ночного); у родовому відмінку однини прикметників і прикметникових займенників, уживаних в жіночому роді, виступає закінчення -oЂ/-еЂ, -oi/-ei, що вірогідно позначають /і/ з попереднім /й/: кривавоЂ, мокроЂ, молдавскоЂ, нашеі, никакоЂ, освЂценоі, рускоЂ, вашеЂ.
З дієслівних форм найцікавішими є інфінітив, третя особа однини й множини теперішнього/майбутнього часу, перша особа множини теперішнього/майбутнього часу: всі вони є прямим продовженням мови давньокиївських часів. Форми інфінітива з дієслівною основою на /г/ або /к/ з приєднанням до них суфікса -ти змінюють цей останній на -чи: помочи, ?[т]веречи, насЂчи, рЂчи; у третій особі однини й множини теперішнього/майбутнього часу дієслова приймають здебільшого м'яку флексію -ть: имаеть, молвить, належить, пишеть, побЂгнеть, хочеть, оузрить, будеть, можеть, везеть, дадуть, живуть, знають, мають, приЂдуть, проорють; у першій особі множини в цих же дієсловах часто виступає закінчення -мо поряд з традиційними -мъ та -мы: даємо, продаємо, слуб[о]уємо, хочемо, познаменуємо.
У наказовому способі використовується частка нехай: Нехай оть тыи вси вышеписаныи земли и сЂножати и гай и прудъ держить - П., 9, 25. Будівельним матеріалом для нинішнього майбутнього синтетичного часу послужили словосполучення, до складу яких входили дієслово ?ати (имати) в особових формах теперішнього часу й інфінітив як носій основного значення: имаю дати, не имаю волочити, имаю заступати, имаеть платити, имаемъ давати, мають увезатисе. У грамотах була досить поширена форма давноминулого часу: послалъ был, были позычили. З'являються синтетичні форми майбутнього часу: иматиму, битиму 1.
Даниною минулому є вжита в одній із грамот (присяга на вірність луцького намісника Федора Даниловича польському королеві, бл. 1386 р.) форми двоїни: Се Азъ федоръ данильевичь. исъ братомъ своимъ михаиломъ дала єсва правду... мы два исъ братом моимъ цЂлуєва кр?сть - П., 34, 65.
Серед синтаксичних форм українських грамот треба відзначити розширення кола сполучників (абы, абыхомъ, абыхмо, але, кгды, иж) і появу віддіеприкметникової безособової форми на -но: а то все куповано, тво?єми пЂнАзми - П., 38, 72.
Лексика українських грамот, звичайно, специфічна. Вона значно бідніша, ніж лексика літературних творів попереднього періоду, особливо високого стилю, на якому позначився візантійсько-болгарський вплив. Але в одному аспекті ця лексика все ж багатша - на власне українські і на запозичені із західних мов слова. На основі східнослов'янського кореневого й афіксального складу в мові українських грамот розвиваються і набувають поширення такі слова, як бачити 2, борзость "швидкість" (від д.-р. бързъ), братаникъ "син брата", буковина, бЂлиця "шкурка білки як товар", вага "прилад для зважування", важити, валило "млин-сукновальня", вбачити "зважити (на що)", великость, веснина "збіжжя, посіяне весною",
1 Грунський М.К., Ковальов П.К. Нариси з історії української мови. - Львів, 1941. - С. 215.
2 До слів, які вживаються в сучасній українській мові в тій же фонетичній формі і з тим же значенням, тлумачення не подаються.
вжити "спожити що-небудь", вжитокь, виновати "звинувачувати", вольность "звільнення від певних повинностей", волАны "селяни, звільнені від повинностей" (опроче волАнъ што на воли сЂдАть - П., 38, 72), всказати "сповістити", "повідомити", вспытати "запитати", встАгати "вимагати сплати", втискь "утиск", входы "право вільного вступу в господарські ліси і води", выгонъ, вызнавати "офіційно повідомляти, заявляти", вымелокъ "оплата за помел зерна", выслуга "земельне володіння, одержане за службу", выходъ "оплата феодалові за право виходу із села або переходу до іншого господаря", глинарь "особа, що обмазує глиною хату", головное "штраф за вбивство", господарство "держава", грабити "описувати майно", гребля, гырло, данина "дарування, надання", дЂдизна (також дЂдичь, ДЂдичьство), дисный "нині діючий", добытокъ "худоба", "товар", добродЂйство, дозволити, допомагати, дорадитися, дорозумЂти "довідатися", достатокъ, дяковати, забороняти, завишенье (печаті), завЂдати "відати (чим)", загинути, займище "недавно освоєна ділянка землі, що знаходиться віддалік від інших земель", закопъ "рів з насипом", залежати, залежность, замежокъ "смуга землі за межею", зброя, землАнинъ "особа шляхетного стану, що посідає земельну власність", иншій, колода "міра місткості рідких і сипучих тіл", копецъ"межовий знак у вигляді насипного горба", корец "міра місткості", материзна "спадщина по матері", мочило "копанка, озерце, взагалі місце для мочіння конопель, льону", мЂрка "одиниця виміру сипких речовин", надЂя, належати, намолва "намова",
Loading...

 
 

Цікаве