WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

нервового пафосу "Слова о полку Ігоревім", його нахилу до окремих яскравих імпресіоністично взятих образів" 1. Така творча настанова автора не могла не позначитись на синтаксисі галицької частини літопису. М. Грушевський відзначає "безконечне нагромадження дієприкметників" як спеціальну прикмету стилю цього твору 2, напр.: СтрЂльцем же стрЂляющим, оружником же не бывшимъ съ ними, прибЂгшимъ же у ворота, друзии же нарвернувшася, многим же летЂвшим друг на друга, бЂ бо ледъ ползокъ (ІЛ, 552). Цей же дослідник звертає увагу на певну ритмізацію тексту:
Князю бо же обличившю Жирослава, изгна и отъ себе,
якоже изгна Богъ Каина отъ лица своего,
рекы: проклять ты буди, стеня и трясыйся на земли,
якоже раздвиже земля уста своя
приняти кровь брата твоєго! (499) 3.
Чимало в цій повісті афористичних виразів типу: Соцкий Микула рече: "Господине! не погнетше пчелъ меду не Ђдать" (509); Данилови же рекшю: "Подобаеть воину устремившуся на брань или побЂду прияти или пасти ся оть ратныхъ" (515); РЂша Прузи Ятвяземь: "Можете ли древо поддержати сулицами и на сию рать дерзнути?" (540) та ін. 4
1 Грушевський М. Історія української літератури. - Т. 3. - С. 144.
2 Там же. - С. 145.
3 Там же. - С. 146.
4 Там же. - Т. 3. - С. 148.
У фразеології галицької частини літопису відчувається залежність від біблійних сталих виразів. Пор.: Предалъ Богь врагы наша в руку ваю! (ІЛ, 502) - І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, - вони побили їх (Книга суддів, 11, 21).
Стиль волинської частини літопису стоїть ближче до київських повістей XII ст. і до "Слова о полку Ігоревім". Подібні тут, зокрема, порівняння, напр.: на НемизЂ снопы стелють головами (СПІ, 35) - а друзии падахоу c мостка. в ровъ. акы сноповье (ІЛ, 853); и поидоша полци Половецьстии. аки борове (ІЛ, 254) - бАхоуть бо полчи видемиємь акы боро†велицЂи (ІЛ, 866).
У волинській частині представлене і ділове письмо: дві грамоти (заповіти) князя Володимира на ім'я брата свого Мстислава і своєї дружини Ольги, а також грамота князя Мстислава на ловче від жителів Берестя.
Отже, Галицько-Волинський літопис - пам'ятка унікальна. Можливо, від тих часів збереглися й інші літературні твори, оскільки Галичина й Волинь XIII-XIV ст. були осердям руської культури, але, на жаль, вони не виявлені. Як пише М. Грушевський, літературно освічених галичан та волиняків стрічаємо на різних ієрархічних позиціях Великоросії, але від тих книжних скарбів, які вони мусили приносити з собою до своїх нових столиць, не зосталося нічого, крім сеї дорогоцінності - Галицько-Волинського літопису" 1.
1 Грушевський М. Історія української літератури. - Т. 3. - С. 243.
На кінець XIV ст. українські землі входили до складу кількох держав. Більша частина території України, а саме: Київщина з Переяславщиною, Чернігівщина, Волинь і північно-східне Поділля - входили до складу Великого князівства Литовського, Галичина й південно-західне Поділля були захоплені Польщею, частина подільських і галицьких земель (Буковина) відійшла до Молдавського князівства, Закарпаття було під владою угорських королів.
Політична, економічна і культурна роз'єднаність українських земель не сприяла виробленню єдиної літературної мови: місцеві риси характеризували писемні тексти з Волині, Середньої Наддніпрянщини, Галичини і, звичайно ж, Молдавії.
Головним репрезентантом української мови XIV - першої половини XVI ст. стають юридичні документи: дарчі і купчі грамоти, заповіти і под. їхня мова - це колишній "низький" стиль літератури Київської Русі. Проте ця мова, як губка, вбирала в себе місцеві українські і засвоєні іншомовні елементи, все далі відходячи від церковнослов'янської традиції.
І все ж церковнослов'янська мова не здавала своїх позицій: точилася постійна боротьба між церковнослов'янськими і живомовними елементами. Це відображалося насамперед у графіці. Староукраїнська мова того часу не розлучалася з традицією уживання таких літер, як Ђ, ?, Ж, А, хоч могла б використати (і робила це) для передачі відповідних звуків літери и, о, у, ?а.
Графічна система грамот у різних регіонах варіювалася. Так, у грамотах XV ст. з Центральної України зовсім не вживалися юси (правда, до наших днів дійшли не оригінали документів, а їх копії), в галицьких і волинських грамотах Ж відсутній, а А виступає або на місці етимологічного ?* (кнА[з] 1, землА, зАть, мЂсАць, тисАча) або ж як /а/ з попереднім пом'якшенням приголосного (днА, досмотрАть, дАдА, жАловали); що ж до молдавських грамот, де найповніше виявляє себе церковнослов'янська традиція, обидва юси вживаються, але якщо Ж виступає переважно в своєму природному значенні (єдиносЖщнаа, бЖдет[ь], пЖтевех[ъ]), то А переважно позначає м'якість попереднього приголосного перед /а/ (хотарА), сполучення /йа/ (боАрин, хр?[с]тїАнского) або навіть виступає замість Ђ (вАрному, прА[д], въсА[м]).
1 Усі приклади наводяться у тому написанні, в якому вони засвідчені у виданнях: Грамоти XIV ст./ Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. - К., 1974; Українські грамоти XV ст./ Підготовка тексту, вступна стаття і коментарі В.М. Русанівського. - К., 1965.
І хоч фонетична й морфологічна системи української мови у грамотах, здається, повністю перемогли, але традиційна система письма часто це приховувала. До того ж такі традиційні церковнослов'янські риси, як щ замість східнослов'янського ч, жд замість ж та є замість о на початку слова, інколи виступають у тих самих словах паралельно: помочь - помощь, будучии - будущий, тисяча - тысАща, сущь, творясчыхъ; рожества - рождества; озера - єзера. Українські фонетичні риси, закамуфльовані традиційним письмом, виступають все ж значно виразніше, ніж у попередній період. Цьому сприяла і та обставина, що тогочасна українська літературна мова була представлена переважно діловими документами, тобто "низьким", або іншими словами, "розкованим" стилем.
У мові грамот панує повноголосся (берег, болота, веременьемъ, городъ, володети, стороною - страна[мъ]), в на початку слова послідовно чергується з у /оу/ і навпаки (всякій - усАкии, вси - оуси, внучатомъ - оунучАтом; оучинила - вчинила, оужитки - вжитки, оударилъ - вдарилъ), на місці етимологічного Ђ уживається е (частіше) або и (вЂчные - вечные, всЂмъ - всемъ, всимъ, всЂхъ - всихъ, дЂтем - детемъ - дитемъ, свЂдци - свидци, рЂцЂ - рЂци); очевидно, впливом такого поширеного в той час явища, як перехід /о/, /е/ в /і/ у новозакритих складах, пояснюється поява таких форм, як всюмь; літера Ђ нерідко виступає замість етимологічного и: наши - нашЂ, никоторою - нЂкоторою, послуси - послусЂ, привЂсили - привЂсЂли, судЂчь - суфікс -ичь і под.), етимологічні е та о найчастіше позначаються відповідними їм літерами, а проте непоодинокими прикладами засвідчуються випадки переходу їх у монофтонг - можливо, й не повністю переданий дифтонг, - що передаєтьсялітерою у, часто з пом'якшенням попереднього приголосного (грошювъ, глинарюмъ, королювъ, нюмъ, своюи, торгувлА, чтюнъ); етимологічне е інколи передається літерою и (шисть,
Loading...

 
 

Цікаве