WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

солнце неприступнаго свЂта - 61; был бо аггел свЂта, нынЂ уже темность - 72; иже свЂтом и огнем так ся называет - 94; небесным свЂтом мир ся просвЂщает - 100), свЂтлость (иж востока свЂтлость нынЂ оставляють и до тьмы запада по прелесть отбЂгають - 72), церква (восточные церкве в русінском народЂ - 62). І звичайно ж, головною особою, до якої звернені очі поетів, є Ісус Христос: Сынове темности, Христу апостаты, от духа святого въвЂки прокляты (71); Не шукайте Христа на западЂ в РимЂ (72); Мы же съхранЂмо Христовы науки (73).
У тематичному, а частково й у художньому відношенні поезія XVI ст. пов'язана з проповідницькою і агіографічною літературою Київської Русі. У ній часто згадуються давні князі, які принесли в Русь християнство і спорудили величні храми, київські святі подвижники: Прежде бо Великій Владимер крещенієм просвЂтил всю землю рускую (62); Володымер Великій вас у ВЂру крестил (86); Єрослав зиданієм церковным Кієв и Чернигов украси (65); Преподобный Антоній, иноком начальник, общого житія по БозЂ наставник, Блаженный Феодосій, ангелский сожитель, братіи игумен и Христу ревнитель (88). Давні князі порівнюються з нинішніми: Владимер бо свой народ крещенієм просвЂтил, Конъстаньтин (Острозький. - В.P.) же благоразумія писанієм освЂтил (64).
Автори віршів намагаються писати церковнослов'янською мовою, але оскільки в той час вона не була в усному ужитку, а граматик і словників ще не було, то вони раз у раз збивалися на староукраїнську мову. Пор.:
Аз єсмь всему миру свЂт,
Богъ єсмь прежде всЂх вЂк,
Вижу всю тайну человЂческую,
Глаголю же вам, сыном человЂческим:
"Добро єсть вЂрующим въ имя моє" (59);
З якою пильностью бчела мед збираєт,
Же у борти ледво ся затворяєт,
C такою ж въ тые книжки наношено
C писма римских докторов
Против фальшови отпоров (66).
Окремо слід виділити вірші (сатири) Яна Жоравницького, який писав тодішньою розмовною мовою:
Хто йдеш мимо, стань годину,
Прочитай сюю новину.
Чи єсть в Луцку бЂлоглова,
Як та пани ключникова?
Хоча й вЂк подойшлый має,
А розпусты не встыдає (60).
Передбарокова українська поезія небагата на художні засоби. Епітети здебільшого фольклорні, хоч їх і небагато: хищные волки, ясное солнце, ясная заря, марные лЂта, темъныи оболоки, студеная зима, вЂтръ быстрый. Але є й епітети, освячені книжною мовою: небесные уста, многоцЂнный бисер, святая вЂра. Порівняння теж переважно грунтуються на народному сприйнятті, напр.: якъ трава сухая, огнем испалени (39), ...Твоих людей, яко хлЂбъ, сънЂдають (71); и вЂтром, як порох, скоро розлетЂли (71); И на всЂ языки дали єпископы, их же обирали, як честныи снопы (74); СнЂдающе, яко лвы, отеческіи права (78); УтЂкает, яко звЂрь из горы и яко вода быстро минает воскори (80); Никогда же бЂсове тебе одолЂють и, якъ сЂно огня, скоро отпадають (94).
У віршах виявляється народна мудрість: A которым мняша роскош, ниж цнота - Предъ такими кажи замыкати ворота (65). Фразеологічні звороти скупо проникають у цю поезію, але все ж є чимало усталених словосполучень типу поки свет не минеш (69), приходять до згоды (71), вЂры не давати (87), мают ся явити (87) і под.
Оскільки сюжети віршів переважно спираються на євангельські оповіді, час від часу трапляються образи, запозичені із Святого Письма: Меч... острый обоюду (61); Ибо смоковницу усхнути сотвори, иже тобЂ плода сия не сотвори (90).
Незважаючи на те, що автори віршів намагалися дотримуватися церковнослов'янської мови, вони, як про це вже йшлося, не могли уникнути українізмів - лексичних, фонетичних і граматичних, - на поетів не могла не справляти впливу ділова староукраїнська мова. У віршах уживаються такі українські слова, як бачити, блищати, бридитися, буяти, богатЂти, вбогий, вельми, витати, глитати, згуба, зготовати, забути, застати, збагатЂти, згода, завжды, зопсовати, заживати, мова, мачуха, мусити, надЂя, невымовне, нищыть, око, ображати, оздоба, обЂцяти, почути, погамувати, панувати, памятати, помста, палати (про вогонь), прудко, праця, попувати, скарб, трывати, тын, товарыство, утЂкати, фарбованый, хмары, шукати, чоло та ін. Абстрактна лексика була переважно церковнослов'янського походження: смєлость, гордость, честность, добродЂтель, пагуба, немощ, чистота, доброта, блаженство і под. Але активно входила в староукраїнську поезію й власне українська абстрактна лексика: згода, незгода, невдячность, єдность, цнота, марность, покора, помста і под. Окремі абстрактні слова, утворені за церковнослов'янським зразком, не набули згодом поширення. Це, скажімо, проклятство, доброть, свЂдецтво, багатество та ін. Відчувається помітний вплив польської мови: коруна, фортуна, голдовати, члонки, кламати, кгды, офЂра, обфито, камыки, оброна, чистец (п. cry?ciec "чистилище") та ін.
Мова віршів пересипана лексико-фонетичними церковнослов'янізмами. Так, переважають слова з неповноголоссям (врата, глава, злато, древо), хоч наявні й повноголосні слова (голова, ворог), спільнослов'янським *tj i *dj майже регулярно відповідають щ і жд (нощь, немощ, хощет, в нощи, побЂждал), хоч надежа, одежа. Серед граматичних церковнослов'янізмів треба відзначити форми називного відмінка множини іменників чоловічого роду на -и, причому кінцеві к і г основи чергуються відповідно з ц і з (єретицы, отступници, врази), прикметникові форми без проміжного /j/ у закінченнях (чловєчаа, святаа), форми родового відмінка однини на -аго (славимаго); значно частіше, ніж у діловій і конфесійній мові, використовуються форми аориста (воста, прозябе, обрЂтохомъ, принесохомъ).
Незважаючи на явні намагання авторів віршів писати по-церковнослов'янському, фонетичних українських рис у їхній мові все ж було чимало. Виявленню цих рис допомагає й римована мова творів. Так, вимова Ђ як /і/ засвідчується поплутанням літер Ђ та и: винець, въ тЂли та ін. Але ще виразнішим доказом є особливості римування, напр.:
Убогій рубы и нагоє тЂло,
иже нужнЂйшои смеръти вокусило (82);
Началником вЂри зватися не хотЂл
и всю свою волю Христу поработил (82);
Раз єсте крещени, любимій друзи,
мужайтеся нынЂ о преблагом бозЂ (86).
Зрідка трапляється перехід /с/ в /з/ (живет з богом, возсіяв) і чергування /д/ з /ждж/ (въеждъжает); чітко простежується така фонетична українська риса, як чергування/у/ з /у/ і навпаки: устал "встав", повчишся, вмирають, вбивати, въбыйство та ін.
Усі ті морфологічні риси, які спорадично трапляються в мові часів Київської Русі, і багато репрезентовані в ділових документах XIV- XVI ст., системно представлені в художній літературі. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини приймають переважно закінчення -ови/-еви; це стосується як назв осіб, так і назв неживих предметів, переважно абстрактних понять: цареви, господарови, Петрови, господеви; слухови, раєви, дьневи, грєхови, мирови, костелови, духови, крестови; це не означає, що закінчення -у в цій формі уже зовсім не вживається, пор.: пану, отцу. Ці ж іменники в називному відмінку множини часто приймають закінчення -ове/-еве: жидове, поганове, патриархове,
Loading...

 
 

Цікаве