WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Українська літературна мова післямонгольської доби (друга половина xiii — xvi ст.) (Пошукова робота) - Реферат

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОЇ ДОБИ
(друга половина XIII - XVI ст.)
Пошукова робота з мовознавства
Окремі дослідники вважають, що після татаро-монгольського погрому (середина XIII ст.) у Києві, Чернігові, Переяславі зовсім заглухло культурне життя. Це не так, - воно, звичайно, втратило загальноруське значення, вплив на всі "україни" Київської держави, але все ж лишилося живим в Україні центральній, а згодом перейшло і в Волинь, де зберігалася сильна князівська влада (Острозькі, Черторийські, Сапіги та ін.) і де ширилися освіта й культура.
Нашестя Батия великою мірою приглушило, але не перервало остаточно традицію роботи над церковнослов'янськими книгами. Як зазначав М. Грушевський, "поки церковне життя України не було зломлене до решти, що в Східній Україні сталось тільки в другій половині XIII в., по тім, як митрополити закинули свою резиденцію, а в Західній Україні з другої половини XIV в., по польській окупації, ся тенденція до вищої освіти все мусила жити і по хвилях занепаду мабуть, поновлювалась з новою енергією при поліпшенні зовнішніх умов життя" 1. Є й свідчення археологів про те, що Київ і після золотоординської навали продовжував жити, у ньому не припинявся розвиток культури, будувалися нові кам'яні церкви 2. "Навіть в першій пол. XVI ст., яка вважається часом найбільшого занепаду українського церковного життя, - пише М. Грушевський, - навіть тоді ще Київ заховує стару репутацію культурного, літературного осередка" 3.
1 Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. - К., 1993. - Т. 2. - С. 26.
2 Див.: Ивакин Г.Ю. Киев в ХІІІ-XV веках. - К., 1982.
3 Грушевський М. Історія української літератури. - Т. 3. - С. 241.
Про це, зокрема, свідчить "Київський псалтир" - пам'ятка 1397 р., виготовлена в Києві. У ній наявні ті ж графічні особливості, які характеризували церковнослов'янську мову XII - першої половини XIII ст.: оу зам. Ж і ?а зам. А (соудитель, КП, 8; въ ?азыцЂхъ, 11), о<ъ і е<ь (забовєнъ, 11, песь?а моухы, 108), ж зам. жд (вижь, 113, насажени, 130) та ін. Є, правда, не досить певні свідчення про змішування е з и в ненаголошеній позиції (?[т] нищиты, 121, в зимли єгипєтьстЂи, 109). Уживання ъ та ь слабо диференційоване: у позиції після задньоязикових, а також після м, в виступає переважно ь (кь цр?кви, ихь, 6; гь?, 132; вь ср?ци моємь, 5; множьствомь, 6; вь оустЂхъ их, 6; левь, 8; лоукь свои, 8), але ця закономірність досить часто порушується (створихъ, 8; въ ?азыцЂхъ, 11; пло[д]ихъ, 109; в ровъ, 120).
Лексичний склад "Київського псалтиря" засвідчує синонімічні ряди переважно в межах церковнослов'янської лексики. Деякі з церковнослов'янізмів, можливо, з'явилися вже на південноруському Грунті. Це, зокрема обаче "однак", "проте" (обаче ?чима своима смотриши, 28), вселитисА "вселитися" (вселиласА бы въ адъ дш?а мо?а, 132), пєрвєнєць "первісток" (и поби всАкъ пєрвєнєць в зимли єгипєтьстЂи, 109) та ін. Названі слова досить широко представлені в давньоруських пам'ятках київського походження. Слово обаче фіксує Остромирове євангеліє, 13 слів Григорія Назіанзина XI ст., "Руська Правда" Володимира Мономаха (Ср., II, 499); вселитисА також представлене в Остромировому євангелії, в обох Святославових збірниках Григорія Назіанзина. XI ст.
Такі слова, як желаньє "бажання", сиръ "сирота", слана "іній" і подібні, наявні в пам'ятці, приходили на Русь, очевидно, зі слов'янського півдня, поповнюючи запас традиційних церковнослов'янських слів. Про це свідчить їх поширеність у давньоруських пам'ятках південного походження (Ср. І, 848; III, 360, 411) і наявність їx у сучасних південнослов'янських мовах (Ф., II, 40; III, 627, 666).
І все ж літератури конфесійного змісту у цей час стає значно менше. Можливо, це пояснюється й тим, що Київ і прилеглі землі втрачають безпосередні контакти з Північною Руссю, куди раніше часто потрапляли книжки (зокрема в Новгород) південноруського походження і де вони мали змогу ліпше зберігатися, ніж у пограбованій Київщині.
Після татаро-монгольського погрому руське культурне життя поступово переміщується на захід - у галицькі й волинські землі. Тут продовжувалась робота над літописами. Так, остаточна редакція Галицько-Волинського літопису припадає на 1292 р. 1 З мовного погляду частина літопису, написана до 1260 р. (галицька), відрізняється від тексту пізнішого походження (волинська частина). Якщо в першій частині переважають неповноголосні форми слів, то в другій частині вони є винятком 2; у першій частині поряд із руським ж в окремих лексемах уживається також церковнослов'янське жд (надежда поряд з надежа), у другій виступає тільки ж 3; галицька частина віддає майже повну перевагу лексемам з церковнослов'янським щ (нощь, немощь), волинська - лексемам з ч (ночь, помочь)" 4; лексичних церковнослов'янізмів у першій частині також значно більше, ніж у другій 5. У літопису, особливо в його галицькій частині, дуже багата синоніміка. Ось слова й вирази для поняття "втеча": возбЂчи, наворотити конь на бЂгъ, навратитися на бЂгъ, направити конь на бЂгъ, побЂчи, поскочити, увратитися на бЂгъ, устремитися на бЂгъ 6. Деякі слова фіксуються у Галицько-Волинському літописі вперше. Це, наприклад, дЂлъ "перевал", лозина (збірне від лоза), отьчичь "спадкоємець", подЂлъ "поділ", пристанокь "пристановище", ровень "рівнина", численница "цифра", полохий "заляканий", слЂпоокий, гордЂти "пишатися", доволЂ "досить" та ін. 7 А.І. Генсьорський відзначає стилістичну відпрацьованість літопису, яка в окремих місцях "піднімається до висот поезії і майже переходить у художньо-літературний стиль". Так, наприклад, описано "знамение" під 1249 р.: "Не дошедшимъ же воемъ рЂки Сяну, сосЂдшимъ же на поли воружиться, и бившу знамению сице надъ полкомъ: пришедшимъ орломъ и многимъ ворономъ, яко оболоку велику, играющимъ же птицамъ, орломъ же клекьщущимъ и плавающимъ криломы своими и воспромЂгающимъся на воздусЂ, яко же иногда и николи же не бЂ, и се знамение на добро бысть (c. 532)" 8.
1 Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). - К., 1961. - С. 6.
2 Там же. - С. 9-10.
3 Там же. - С. 42.
4 Там же. - С. 42-43.
5 Там же. - С. 48.
6 Там же. - С. 54.
7 Там же. - С. 86-94.
8 Там же. - С. 229.
У цьому ж, як про це пише М. Грушевський, "перед нами дійсно не літопис, а повість в повнім значенні слова, як ті... київські воїнські повісті XII в., тільки в небувалім - після "Повісті временних літ" - розмірі: цілого півстоліття. З сього боку вона становить дуже інтересне явище, унікат нашої літератури. Вона свідомо ставить собі літературні, навіть естетичні завдання: можливо живо і глибоко, емоціонально закріпити в уяві читачів постаті своїх головних героїв і найбільш чулі, героїчні, взагалі ефектовні ситуації - на протязі цілого півстоліття... Відповідно тому ціла манера повісті сильно імпресіоністична. У автора зовсім нема того любування в широкім, багатім, многословнім стилі, який нас чарує вповісті про Ізяслава, найкращій дружинній повісті XII в. В галицькій повісті більше
Loading...

 
 

Цікаве