WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (Пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (Пошукова робота) - Реферат

одягу, страв, житла, транспорту і под., напр.: хустка із купром, желетка, спідниця, коралі, намітка, запаска, сорочка з виложистим коміром з шляркою, шмаття (білизна), плечінда, мандзарі з луком (дикий часник), ориння (огорожа), бурдій (землянка), візлітерняк (возити снопи), васаг (чумацький віз), валькир і под. Більшість - загальноукраїнські слова, але чимало й діалектизмів. Місцевими особливостями позначена й морфологія: бачили-сьмо, аби-сьмо гудза не набили. Широко використовується фразеологія. Лише частина її відома в інших місцевостях України. Це, наприклад, та ж свита, та не так шита; ні за холодну воду не візьметься; нагадав козі смерть; наче зуби з 'їла на пасіці; хто не знає, що кому що, а курці просо; а він пішов та й пішов по слизькому і т. ін. Чимало й місцевих фразеологізмів; то її батько якби спостеріг, то було б бідній сорок святих і Юра, аж попадалась шкура; вірив у пана, як турчин в місяць; чи в ворота, чи через перелази, а ця штука дійшла до Масі; а паню видно по носі, що рилась в горосі і под. Представлені й народні співомовки, якими передається ставлення місцевих українців до польської шляхти: " - Машка-ляшка вкрала пляшку, вточила горілки з нової барилки; через тин скакала, до ляхів таскала; мужики зловили, по селі водили та били у п'яти, бо вона проклята, - гу!" Використовує А. Свидницький і школярську лексику та фразеологію, а точніше - семінарський жаргон. Підводу вони називають subaqua, задні парти, де сидять найгірші учні, - Кавказом, ніс - кушкою і т. ін. А ось типова школярська примовка: "Настане май - в опуки грай; настане юнь - на ігри плюнь; настане юль, - книжки стуль та додому сусуль!".
У А. Свидницького багата народна синоніміка. Так, значення "іти" передається такими словами й словосполуками: потяг за ворота, куди Бог провадить, справді Бог тебе веде, а не ноги несуть, поплентавсь, поволік чоботи та ін.; значення слова "їсти" може бути передане так: затирати (сметану); підопхавши кишку, вклав панотець півбуханця хліба; перекусити і под.; багато синонімів нагромадилося й навколо дієслова "випити" (спиртного): пляшку оковитої підцобрить, чарочку п'є, горло прополоскати, в горло лити, насухо ніхто не виїжджав і т. ін. Зрідка трапляються народні евфемізми типу: По подвір 7 всяка птиця ходила і ті гуси, що носом ворота підкидають.
Синтаксис у А. Свидницького суто народний. Опис місцевостей часто починається з дієприслівника: "Їдучи в місто від Кодими тощо, з полудня, як вже доїжджати до єврейських домів, по праву руку стоїть церква міська, а по ліву, далеко від дороги, вниз, за пустим городом - двір, чолом проти гори, з рундуком, і перед двором великий пляц, штахетами обгороджений"; "Так їдучи від Теплика, як минеш Вищий Ташлик та Серебрію та спустишся в видолинок, а там виберешся на невеличку гору, та проїдеш мимо одного хреста, що стоїть при дорозі, та не доїздячи до другого, бачиш, що Тернівка як з землі росте".
Віддаючи данину мовному реалізмові, А. Свидницький уживає багато росіянізмів і полонізмів. Вище йшлося про те, що в XIX ст. Поділля зазнавало русифікації й полонізації одночасно. Цікаво, що російська мова в повісті "Люборацькі" представлена двома масивами: з одного боку, це казенна мова семінарії (Моє вам ніжайшеє почтеніє; - А умєєт он чітать; - Он c Ковинским в косточки играл, когда мы пришли к нему на квартиру, - сказали ті, що привели Антося), а з другого, - мова природного росіянина Тимохи Петропавловського (- У тебя вєдь, бачка, дєфкі та єсть? - Та єсть же. - Нутка виваді! Аль нєту! Дай адється). Польська мова чується з вуст панів, їхніх слуг та прислужників і, як ознака нових часів, - попівен: - Fajk? - гукнув пан по вечері. - S?ucham, - одвітував Явтух...; - Kogo ? mam honor pozna?? - запитала учителька...; ...A ona umie po polsku? - Ні, - відказала паніматка. - Aj-aj-aj! Jaki srom. - каже Печержинська...
А. Свидницький писав свою повість у той же час, коли були надруковані перші твори Марка Вовчка. Але світ вона побачила у "Зорі" тільки в 1886 р., та й то в дещо спотвореному з мовного погляду вигляді. Тільки 1901 р. її було видано згідно з оригіналом у видавництві "Вік". Отже, на розвиток художньо-мовного процесу 60-70-х років повість "Люборацькі" вплинути не могла.
Своєрідне використання фольклору знаходимо в співомовках С. Руданського та І. Манжури: перший закріпив у віршовій формі українські народні анекдоти, другий - українські казки, легенди, приказки і теж анекдоти. Звичайно, обидва поети були й тонкими ліриками, чимало їхніх творів мали соціальний характер, але найбільше збагатили вони українську літературну мову саме в цих жанрах.
Персонажі співомовок С. Руданського взяті з натури. Це мужик, він же Іван, русин, хлоп; пан, він же ляшок, шляхтич, дідич; піп, батюшка, з одного боку, і ксьондз, біскуп - з другого; є тут і купець, школяр, козак, баба, дівка, молодиця, і звичайно ж, циган, циганчук, москаль, корчмар Мошко, рабин. З побутової лексики найбільше представлені назви селянської їжі й напоїв (бахінець, вареники, печеня, кишка, борщ, кашка, ковбаска, порося печене, чарка горілки), але є й панська їжа: фіги, родзинки, марципани; чимало є й назв одягу (лапсардак, шапка, чемерка, свитина, сорочка і под.). Римуються й українські прислів'я та приказки, що вплетені в народні анекдоти, напр.: Плачте очі навісні, щоб повилізали!.. Та же ж бачили самі, що ви купували!
У Манжуриних заримованих казках багато традиційних народних зворотів, характерних для цього виду фольклору: їдуть так не день, не три дні; Щастя-долі пошукає; Скоро казка ця плететься, та в житті не так ведеться; Як же нам тепер годитись. А чи битись, чи миритись?; Десь у морі-океані всякі єсть чуда погані; Проживали десь-то-не-десь два ріднії брати, і як завжди те у казці - один був багатий. Казка "Трьомсин богатир" починається таким зачином: "Гей, було це за дідів, Ні, брешу, за прадідів: За царя старого Хмеля, ще як миру було жменя, Чи то може й за Панька, як земля була тонка..." Чимало тут і місцевої лексики Степової України, напр.: перекалки - рівчаки або ручайки поперек шляху, макортети - котловини, канцур'я - шматочки, катлама - чабанська їжа: коржі, варені у лою, руда - кров і под.
Отже, післяшевченківський період характеризується значним розширенням белетристики, незмірним зростанням її словника, певною уніфікацією літературних норм, театрально-сценічним ужитком. Чого різко бракувало - це наукової мови, змагання за яку на той час уже розпочалися в Західній Україні.
Останні два десятиліття XIX ст. позначені виходом українського духовного життя на європейські обшири. Центром розвитку української духовної культури в той час була Галичина, головним чином Львів. Тут засновується спільноукраїнський друкований орган "Зоря", тут з1873 р. працює Товариство ім. Т. Шевченка, яке видає наукову літературу і фактично виконує функції української академії наук; особливо плідною робота товариства (НТШ) стає тоді, коли його очолює М. Грушевський (1893 р.). Воно видавало "збірники" секцій - історично-філософічної,
Loading...

 
 

Цікаве