WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розширення функціональних меж української мови (Пошукова робота) - Реферат

Розширення функціональних меж української мови (Пошукова робота) - Реферат

прогресивні погляди вченого на розвиток суспільства, подвижницьке служіння науці, велика увага до свідчень народних мов, насамперед слов'янських, гуртувала навколо нього молодих науковців. Він підносив у їхніх очах престиж філології, яка з науки чисто прикладної поставала як теоретична і з обмеженої мовно-літературними студіями підносилася до рівня широких філософських узагальнень. Молодим дослідникам дуже імпонувала суспільно значима думка О. Потебні про те, що "як небагатьма знаками виражаються нескінченні числа і як немає мови чи наріччя, що не були б здатні стати знаряддям невизначально різноманітної і глибокої мислі, так і всяка народність, хоча б і найменша, здатна до безконечного розвитку" 2.
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 157.
2 Потебня А.А. Рецензия на сборник "Народные песни Галицкой и Ужгородской Руси, собранные Я.Ф. Головацким" // Эстетика и поэтика. - M., 1976. - C. 229.
Кожна теорія має наукове значення тоді, коли вона дозволяє об'єднати, здавалось би, різнорідні факти, показати їх внутрішній взаємозв'язок, розкрити тенденції їх розвитку. О. Потебня значно розширив горизонти філологічної науки, розвинувши вчення про внутрішню форму слова. Керуючись цим ученням, сучасне мовознавство може з'ясувати, чому слово має знаковий характер, чому його зміст невичерпний (а отже, невичерпні можливості розвитку мов), чому постійно змінюється значення слова і чому лексична семантика слова невіддільна від його граматичних значень. За О. Потебнею, в основі внутрішньої форми слова лежить порівняння одного предмета з другим. І тому вчений проводить аналогію між словом і художнім твором: і в слові, і в художньому творі порівняння впливає на почуття, і в слові, і в художньому творі можливості дальшого порівняння невичерпні. Спираючись на досягнення культурно-історичного і порівняльно-історичного вивчення словесного мистецтва, він створив принципово новий історико-філологічний метод дослідження художньої творчості. Такі його праці, як "Из записок по теории словесности", "Лекции по теории словесности" справили великий вплив на розвиток вітчизняного літературознавства, хоч і були опубліковані посмертно.
О. Потебня, як ніхто з його попередників, розумів, що виявлення особливостей певної мови дістає найширший простір, коли порівнюється між собою ряд споріднених мов. Тому в його фундаментальній праці "Из записок по русской грамматике" (1874 р.) власне російські слова і їх форми порівнюються із словами і формами інших мов: литовської, польської, чеської, словацької, сербської та ін. Широко використовуються для порівняння з російськими і факти української мови.
Стверджуючи рівноправність усіх мов, О. Потебня дбав про розвиток української мови. Він, зокрема, багато зробив для вивчення мови українського фольклору, пропагував у своїй роботі твори українських письменників, редагував твори Г. Квітки-Основ'яненка, підготував і видав український буквар для недільних шкіл.
Перший систематичний опис історичної фонетики української мови дав П.Г. Житецький у праці "Очерк звуковой истории малорусского наречия" (1876 р.). Своїми дослідженнями він також зробив значний внесок у вивчення історії української літературної мови. Міцні підвалини української діалектології заклав К.П. Михальчук.
У першій половині XIX ст. при різних виданнях подавалися записи українських лексичних матеріалів, які стали основою спершу рукописних словників (з них найпомітніший - словник П.П. Білецького-Носенка, опубл. 1966 р.), а згодом і друкованих. Опубліковано (не повністю): "Словарь малорусского наречия" О.С. АфанасьєваЧужбинського (1855 р.), "Опыт южнорусского словаря" К.В. Шейковського (1861-1886 рр.). Видано "Словарь малоросійських идиомов" М.В. Закревського (1861 р.), "Словницю української (або югової руської) мови" Ф.М. Піскунова (1873 р.) та ін. Вийшли друком перекладні словники: "Німецько-руський словар" О.О. Партацького (1867 р.), "Опыт русско-украинского словаря" М. Левченка (1874 р.), "Русько-мадярский словар" Л. Чопея (1883 р.), "Малорусько-німецький словар" Є. Желехівського та С. Недільського (тт. 1-2, 1886 р.), "Словарь російсько-український" М. Уманця і А. Спілки (1893-1898 рр.), "Русско-малороссийский словарь" Є.К. Тимченка (1897-1899 рр.).
Розвиток граматичної думки і словникарства у Східній Україні позитивно вплинув на пробудження наукової уваги до української мови в Галичині й у Закарпатській Україні. Замість незрозумілої простому народові слов'яноруської мови в літературу впроваджувалася народна мова, створювалися посібники з української мови.
І все ж мав рацію Б. Грінченко, коли писав у 1892 р.: "Українсько-руські філологи, правда, дали кілько праць про нашу мову по-німецькому чи по-московському, але досі нема з певних джерел виняткової повної популярної українсько-руської граматики, повного певного словаря" 1.
1 Див.: Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. - Ч. 1. - С. 140.
Знаменним явищем другої половини XIX ст. була поява наукових і науково-популярних праць української мовою. Найбільше прислужилися до цього І. Нечуй-Левицький ("Унія і Петро Могила" - 1875 р., "Перші київські князі: Олег, Ігор, Святослав" - 1876 р., "Св. Володимир і його потомки" - 1876 р., "Український гетьман Б. Хмельницький і козаччина" - 1876 р., "Світогляд українського народу" - 1876 р. та ін.) і М. Драгоманов ("Література російська, великоруська й галицька" - 1877 р., "Переднє слово до Громади" - 1878 р., "Нові українські пісні про громадські справи" - 1881 р., "Шевченко, українофіли і соціалізм" - 1883 р., "Чудацькі думки про українську національну справу" - 1891 р. та ін.). Правда, мові цих творів (особливо М. Драгоманова) дуже бракувало природності, а отже, й зрозумілості, наприклад, мужицьким бунтам він протиставляв писемні бунти, тобто революції.
Потреба у виданні наукових і науково-популярних творів викликала потребу у творенні наукової термінології. Це був досить болючий процес, особливо у Східній Україні. Важко було навіть із загальнокультурною термінологією, хоч тут ставали в пригоді чеська й польська мови: строй (ч. str?j) "машина", бігун (п. biegun) "полюс", часопис (ч. ?asopis), злочин (ч. zlo?in) і подібні. Поширеним у ті часи було і так зване "кування" слів типу громадянство, прямування (І. Нечуй-Левицький), сконалець, завзятець (М. Старицький), нестямлення, мистецтво (Олена Пчілка), громадівство, безначальство, прилагода (М. Драгоманов) та ін. Чимало було в цьому мовотворенні штучного, неприроднього, суперечного природі української мови. Але не можна не погодитися з В. Чапленком, що "мова "ковалів", їхній стиль, особливо Олени Пчілки в її оповіданнях з міського, інтелігентського життя, і є прототип багатьох наших сучасних слів, висловів та й усього стилістичного "обличчя" мови" 1.
1 Чапленко В. Названа праця. - С. 146.
Творчість Т. Шевченка справила великий вплив наукраїнську з походження інтелігенцію. Традиції української прози, представлені досі в повістях Г. Квітки-Основ'яненка і П. Куліша, продовжили Марко Вовчок, О.
Loading...

 
 

Цікаве