WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Генеза української національної мови - Реферат

Генеза української національної мови - Реферат

української народної мови, про нерозривний зв'язок "західних" українців зі "східними". І це в той час, коли між Західною і Східною Україною пролягав кордон двох держав. Книги з Великої України потрапляли до Маркіяна Шашкевича та його друзів з труднощами, але вони були провідниками на шляху творення спільноукраїнської мови. Австрійський уряд намагався впровадити на українських землях латинську абетку - "абецадло" і рекомендував своїм підданим вивчати німецьку мову "ради їхньої особистої вигоди". "Руська трійця" виступила проти переведення руської мови на польське абецадло; Маркіян Шашкевич написав статтю "Азбука і абецадло", де обґрунтував неприпустимість такої заміни. Вже з ХVІІІ ст. почалося непорозуміння з приводу українського правопису. Московити обурювалися, що українці літеру Ъ вимовляють як І, а літеру И читають як Ы. Почався тиск на українську школу і церкву. Наприклад, за московським наказом замість "Світ Христов просвіщаєт всіх" мусили вимовляти "Свєт Хрістов просвєщаєт всєх". Попи намагалися догоджати Москві, а школа вчила читати всі літери так, як читають у Московії. Ці "традиції" насаджувані кілька століть церквою і школою, виявилися такими живучими, що й нині серед науковців давньоруські тексти часто читаються по-російськи. Звідси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до російської. Де ж тут довести українське походження староруських текстів?
Серед письменників початку ХІХ ст. ще була жива узвичаєна українська вимова Ъ та И. По-українськи їх вживав Іван Котляревський. Він користувався правописом, який мовознавці назвали етимологічним. Так писали і вчені-філологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постійно навчала читати Ъ як Є, остаточно знищила залишки української вимови цих літер. Тому Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Тарас Шевченко перейшли на російську абетку (в російський вимові) для передачі українських слів: "добре робы", "билый", "блызькый" тощо. Це давало змогу простому людові, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичніше, при тому розуміючи, що це українська мова.
Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Куліш. Його правопис був названий "кулішівкою". Він скасував літеру Ы, а замість Ъ впровадив І, замість йотованого Е - Є. Але літера ъ не зразу була скасована, її вживали для позначення роздільної вимови в середині слів (як сучасний апостроф) та в кінці слів: "бъємъ" (б'єм). Для звука ЙО вживали запозичене зі шведської Ё (ёго, до нёго). Літери Ї ще не було.
Корректива "кулішівки" зроблена в 1870 p. Було відкинуто ъ у кінці слова і залишено тільки в середині (для роздільної вимови), а також додано літеру І.
Московський цар Олександр ІІІ заборонив "кулішівку" і наказав писати російськими літерами. Цей казенний правопис назвали "ярижкою" (від назви російської літери ы - "єры"). У 1905 p. ця заборона була скасована і українці відмовилися від "ярижки" та повернулися до своєї "кулішівки".
На Західній Україні реформу "кулішівки" зробив у 1885 p. Євген Желехівський: він позначив літерою Ї не тільки йотоване І, але й вживав її для пом'якшення приголосних, наприклад: "дїло", "сїрий" тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах та офіційних установах Австрійської України. Подібний правопис ми зустрічаємо в творах старших науковців початку ХХ ст., зокрема у Михайла Грушевського.
Остаточні поправки до українського правопису зробив Борис Грінченко. Він встановив чотири правила, щоб дійти згоди з галичанами у правописних питаннях:
"І. Не треба писати дід з двома крапками.
2. Не треба одділяти ся в дієсловах.
3. Треба вживати апострофа, щоб одрізнити р'я од ря, з'я од зя і т. ін.
4. Не треба писати м'який знак у таких словах, як світ (не треба писати сьвіт)".13
Поступово й галичани визнали переваги такої виправленої "кулішівки". І тепер українці користуються цим правописом.
УКРАЇНСЬКА МОВА ПІД МОСКОВСЬКИМ ЯРМОМ
Ставлення великоросів до української мови не було однозначним. На жаль, не всі відомі вчені Росії визнавали нашу мову повноцінною національною мовою. Михайло Ломоносов називав українську мову діалектом; він, перебуваючи в Україні й навчаючись в Київській академії, ніяк не міг звикнути, що місцеві спудеї розмовляли мовою, відмінною від московської. Цариця Катерина повторювала слідом за Ломоносовим, що "малороссийское наречие" - це ні що інше, як "российское, на польский лад примененное". Тому й приклад цариці наслідували всі вчені Московії, як її сучасники, так і пізніші "ученые мужи" Росії.
Упереджено ставився до української мови і Микола Карамзін, називаючи її "варварским языком". Формуванню негативного ставлення до української мови сприяв також професор кафедри слов'янських мов Московського університету Михайло Каченовський, який поширював такі думки серед своїх студентів.14
Не зміг об'єктивно оцінити української мови й літератури російський критик Віссаріон Бєлінський, який не бачив потреби в їхньому розвитку: "мы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречия".15
Микола Чернишевський спочатку не сприйняв творчості Тараса Шевченка, а його "Кобзар" оцінив лише після смерті великого поета.
Справді дружні стосунки склались у Тараса Шевченка з Олександром Герценом, хоча вони ніколи не зустрічалися. Герцен високо цінував творчість самобутнього українського поета, прихильно ставився до української культури, мови, історії. Він вмістив у "Колоколі" некролог на смерть Кобзаря, а також замітку, написану про нього українською мовою Агапієм Гончаренком, попросивши дуже уважно набрати цей текст і витримати точну коректуру.16
Значний внесок у вивчення історії української мови зробив професор Казанського університету О. Архангельський, який досліджував давньоруські пам'ятки, західно-руську літературу. Ось що він писав у своїй праці "Изь лекцій по исторіи русской литературы" (Казань, 1913.- С. 493-494): "Собственные литературные силы Москвы на первыхъ порахъ крайне незначительны,- вЪрнЪе сказать, ихъ совсем нет: и в области литературы до самого конца ХV века Москва живетъ чужимъ добромъ...". Вивчивши і проаналізувавши величезну кількість давньоруських пам'яток, проф. Архангельський дійшов висновку, що київські письменники на кілька століть випереджали московських: "... не только въ XIV, но и въ ХV вв. въ отношеніи литературномъ Москва несравненно ниже Киева ХІІ вЪка".
Російський уряд, керуючись великодержавними, шовіністичними принципами,протягом багатьох століть неухильно проводив політику русифікації українських земель, заборони української мови.
У 1784 p. Київській академії було приписано читати лекції "с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии", а також дотримуватися російського правопису. Для тих викладачів, які будуть проводити навчання українською мовою, було передбачено звільнення з посади. Так поступово курс навчання в Київській Академії було повністю русифіковано.
Протягом століть подібних заборон та приписів видавалося десятки, та найганебнішим став "Валуєвський
Loading...

 
 

Цікаве