WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розквіт староукраїнської літературної мови (xvii — перша чверть xviii ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Розквіт староукраїнської літературної мови (xvii — перша чверть xviii ст.) (Пошукова робота) - Реферат

мовою, щоб його тільки пастухи на пасовиську читали, знаходячи в ньому звичайну для себе мову, але більше для того, щоб він у спільному зібранні богобоязливих людей різних станів з великою поважністю як воля або право свого найвищого цісаря і володаря всього живого читаний був і щоб гідно в їхніх вухах звучав" 1.
Треба згадати ще про одну важливу лексикографічну працю, яка хоч і була написана в Москві, але мала прямий вплив на розвиток староукраїнської літературної мови. У 1649 р. російський цар попросив київського митрополита Косова прислати учених мужів для перекладу Біблії. Ними виявилися Арсеній Сатановський і Єпіфаній Славинецький. Останній на основі латинського лексикону А. Калепіна, відомого всій Європі, створив перекладний латинсько-український словник, який у XVIІ-XVIІІ ст. поширювався в численних списках. Є тут і російські відповідники 2.
1 Цит. за працею: Kr?lik O. Humanismus a po?atky ?esk?ho mluvnictv?. - In: Poeta Travni?kovi a F.Wollmancwi. - Brno, 1948. - S. 262.
2 Див.: Німчук B.B. "Лексіконъ латинский" та "Лексікон словено-латинский" і їх місце в історії старої лексикографії // Передмова до Лексикона Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. - К., 1973. - С. 25.
Разом із А. Сатановським Є. Славинецький виготував "Ле?ікон словено-латинський". Перший словник - найбільшийза обсягом тогочасний лексикон: його реєстр містить близько 27 тисяч слів (у "Лексиконі" П. Беринди близько семи тисяч). Після латинського слова спершу наводиться церковнослов'янський відповідник, потім український, напр.: conclusio за[к]люченїє, конецъ (ЛСК, 135); eminor, пречу, грожу (177); peiero, клятвопреступаю, ложнЂ кленуся (304) і под. Проте може бути й навпаки, напр.: pecus, dis, pecu, ско[т], говядо (304).
У XVII ст. церковнослов'янська мова чітко протиставляється українській літературній не як її стилістичний варіант, а як окреме явище. Про це свідчить поява в XVI-XVII ст. і українсько-церковнослов'янських розмовників, і церковнослов'янського "Лексикона словенороського" П. Беринди, і граматик церковнослов'янської та староукраїнської мов, і передмов до богослужбових книг, написаних паралельно обома мовами.
Граматикою староукраїнської мови була "Граматика словенская" І. Ужевича. Правда, це рукописна праця, написана до того ж у Парижі. Відома вона в двох варіантах: перший з них, написаний латинською мовою в 1643 р., зберігається тепер в Національній бібліотеці в Парижі, другий, написаний тією ж мовою в 1645 р., знаходиться в бібліотеці м. Арраса на півночі Франції. Видані вони тільки в 1970 р. стараннями І.К. Білодіда та Є.М. Кудрицького 1. Текст пам'ятки доводить, що І. Ужевич був знайомий з граматиками Л. Зизанія і М. Смотрицького. Зокрема, він прийняв поділ слів на вісім частин мови, слідом за М. Смотрицьким виділив чотири відміни іменників, у парадигмах іменних частин мови подав шість відмінків. Очевидно, використовуючи український матеріал, автор все ж таки прагнув створити універсальну "словенську" граматику, оскільки він не зафіксував кілька виразних українських граматичних рис, зокрема закінчення -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду, в деяких різновидах відмінювання іменників не наводиться кличний відмінок. Проте в більшості випадків граматика відображає особливості живої і літературної мови того часу. Який з рукописів є досконаліший? Як доводить В. В. Німчук 2, арраський. Він у багатьох питаннях досконаліше інтерпретує структуру української граматики. В арраському варіанті є елементи порівняльного аналізу української мови з іншими слов'янськими. Так, автор пише про те, що інфінітив у поляків закінчується на -с, наприклад, pisa?, czyta?, проте русини, богеми, морави та інші народи Слов'янщини, як і "свята" мова, мають неозначену форму на -ити або -ить, наприклад, писати і писать, чути, бити 3.
1 Граматика слов'янська І. Ужевича / Підготували до друку Г.К. Білодід, Є.М. Кудрицький. - К., 1970.
2 Німчук В.В. Мовознавство на Україні XIV-XVII ст. - С. 182.
3 Там же. - С. 189.
Як зауважує В.В. Німчук, "Невелика за обсягом "Граматика" І. Ужевича є непересічним явищем в історії української лінгвістики. Українська мовна система в ній викладена вдало, хоч у автора виникали труднощі при витлумаченні деяких слов'яноукраїнських граматичних особливостей (наприклад, орудного й місцевого відмінків, дієприслівника) засобами латинської схеми й термінології. В історію філології І. Ужевич увійшов як учений, що перший лінгвістично опрацював українську мову. Неминуще значення має і фактичний матеріал його праці" 1.
У XVII ст. з'являються й словники з українським реєстром. Тут мається на увазі рукописний словник "Синоніма словенороська". Вперше звернув увагу на цю пам'ятку П. Житецький 2.
1 Німчук В.В. Мовознавство на Україні XIV-XVII ст. - С. 198.
2 Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке c приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. - К., 1889. - С. 3.
Він твердив, що в ній українська лексика представлена досить виразно, хоч і не повно. Учені вважають, що цей словник - спроба обернути "Лексикон" П. Беринди, подавши українську частину в реєстрі, а церковнослов'янську - в перекладній частині. Звичайно, це було не просто. Адже до одного церковнослов'янського слова П. Беринда, як правило, подавав декілька українських (як ми вже пересвідчилися, не тільки українських) відповідників, а авторові "Синоніми" треба було до одного українського (і не тільки українського) слова подати декілька церковнослов'янських синонімів, наявних у "Лексиконі". Правда, це може бути й одно слово: бичую уязвляю, бляскь блистанїе, блазенство уродство, блукаюся скитаюся, блазню хулю і под. Але частіше все ж одному українському слову відповідає два і більше церковнослов'янських слів: бедра лядвія, чресла; безвстыдний мЂдноличенъ, безстуденъ; бичь жезлъ, бичъ; благаю умилостивляю, умилосерджаю; лЂчу цЂлю, врачую; лЂпшый лучшїй, уншїй; лЂторасль ?[т]расль, народокъ; лыси[й] плишивъ, возли[с]; мешкаю жите[л]ствую, живу, ?битаю; многомовность многоглаголанїе, велерЂчїе; мнозтво множество, многое множество, бездна; набываю стяжаю, стяжаваю, притяжую, притяживаю, сънабдЂваю, сънискаю, при?брЂтаю і т. ін. Перекладаються і словосполучення: верхь ?держую ?долЂваю; великіе речи мовлю велерЂчую; веселя справую бранЂкую, брачуся; внЂвецъ ?бертаю, испражняю, упражняю, истребляю, искореняю; войско шикуючій подвигополо[ж]никь; волнимь зостаю свобождаюся, изменяюся; жалую плачливе ?каяваю; жалобу ?[т]правую сЂтую; жартовнии рЂчи шутовныя радо[ст] творная; нагороду рицеромъ даваючїй, подвигоположникь, даровник і под. У реєстрі можуть виступати і фразеологізовані словосполуки: не даю покою стужаю, ?sлобляю, возмущаю, удручаю; переношу ?комъ презираю пренебрегаю; до шкоды привожу напраснствую та ін. Чимало в
Loading...

 
 

Цікаве