WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Розквіт староукраїнської літературної мови (xvii — перша чверть xviii ст.) (Пошукова робота) - Реферат

Розквіт староукраїнської літературної мови (xvii — перша чверть xviii ст.) (Пошукова робота) - Реферат

побожне живот свой проводить (174); Зброя ваша і оружіє, з духа святого устроенное (265); Чловек, якъ тЂнь, сон, трава, якъ цвЂт увядает (326).
В поезії на побутові теми і в прозі старовинні форми аориста не використовуються. Що ж до поетів-панегіристів, то вони досить часто вдаються до цих форм як засобу піднесення урочистості мови: Єгда вознесеся господь на небеса (131); Той за враги своими молися И на милость тЂх склонися (241); Вы въ малЂ наказани бысте И великіи дары въспріясте (266); В которій бог невидимый... На земли нынЂ въ плоти видиме явися (272); Денесь бо вЂм спасеніе міру явися, крестом твоим вражда розорися (245).
У згоді з народною мовою автори користуються здрібнілими формами іменників: з дЂточками, сироточками/сиротоньки, синогорличка і под.
Звернімося до лексики. Побутові слова - суто українські: блискавиця, болото, бЂла голова "жінка", вертеп, будинок, гостинец "дорога", добродЂй, зброя, кабанина, каплун, мЂсяць, обличе, очи, оброк, палац, пелюшки, походня "факел", пташок, родич, саломаха, стежка, тенета, хмара, шпиталь і под. Абстрактна лексика також переважно українська: вдячность, дитинство, жаль, забава, завада, згода, зрада, знищене, кривда, личба, надЂя, нарЂканья, новина, оздоба, панованє, пожиток, покора, покута, помста, потреба, праця, пріязнь, пригода, радость, ратунок, смуток, справа, статечность, таємниця, туга, упадок, утиск, утрата, утЂха і под.
Особливо багато представлена українська лексика дієсловами: брыдитися, будовати, витати, ся встыдати, вартовати, выблукати, гамувати, дбати, дрыжати, ся дочекати, занедбати, збудовати, згинути, ся змагаючи, квитнути,кохатися, лЂноватися, навернути, одержати, оздобити, обачити, образити, оточити, оборонити, ошукувати, пам'ятати, панувати, пильнованій, поважати, прагнути, псувати, пытати, притуляти, ратовати, рушати, смакувати, сприкритися, спЂвати, стурбовати, сподЂватися, тужити, турбовати, ся тЂшити, чути, шановати, шукати та ін. Поширені й народнорозмовні прислівники: вдячне/вдячно, гойне, добре, завжды, заледве, запевне, зараз, колись, напочатку, нЂколи, невимовне, поважне, побожне, прудко, статечне та ін.
Церковнослов'янізмів теж чимало. Уже йшлося про те, що автори віршів полюбляли вживати аорист. Удавалися вони й до інших фонетичних, граматичних і лексичних церковнослов'янізмів: неповноголосся, /щ/ на місці /ч/, двоїни, дієприкметників, сполучників, абстрактної лексики, напр.: глас въ небо подносить (253); пещ, огнем горящую, в хлад претворив (260); и всЂ полки бЂсовскіи звЂтяжити И вскорЂ тЂх под нозЂ мои подложити (253); понеже, зрЂти, господствующих, сожитель, избранныи, творящи, хранитель, спасеніе, създанїе, милосердїє, мщенїє, сладость, премудрость та ін.
Польські слова, особливо абстрактні, автори панегірично-полемічних віршів також уважають за свої: безецный, ведлуг, венц, долегливость, дябол, ся жегнати, звитязство, зганбенье, менжне, менжство, моцне, наддер, невстидливость, несмертелность, окрутенство, позрене, понудливость, повшехній, потенжне, рачити, сконд, умЂєстность, хентнє та ін. Через польську мову йде потужний потік західноєвропейських, переважно адаптованих німецькою мовою, запозичень. З походження майже всі вони латинізми: аппетыт, астролокгіа, декрет, експедіціа, елемент, інъструмент, комедія, конъдыція, пелькгримство, порт, рееєстръ, серпенътин, тиран, триумф, тракгедія, флекгма, фундамент, цимерман та ін.
Про живі процеси розвитку у цій, здавалось би, штучній мові промовляє наявність у ній неологізмів: от Христа бЂгуны (123); не красомовцы (124); жабоястный народ (128); ноч чорнооблач(н)ая (138); зеленовласія древа (141); вЂтры благопрохладные (141); высокомовный (206); человЂколовцы (264); пламенноносныи серафимы (281).
Передмови до збірок віршів, як і до словників, пишуться теж староукраїнською мовою: так формуються основи української прози.
Ось уривок з передмови до відомої книжки К. Транквіліона-Ставровецького "Перло многоценное" (1646 р.):
"Ласкавый чителнику! Подобает вам напруд то вЂдати, для чого автор важил ся подвиймовати так великую й тяжкую працу около тои презацнои книги, реченои "Перло многоцЂнноє". АбовЂм правдиве годна такового титулу славного, кгды ж перли родяться въ глубинЂ морской от блискавици и c трудностью на свЂт виносятся. Такъ и въ той книзЂ слова на честь, и славу, и хвалу имени бозкому суть яко перла многоцЂнныи, родженыи от молнии небеснои, от свЂтлости духа святого, въ глубынЂ небеснои премудрости" (231).
Кирило Транквіліон-Ставровецький був також автором книжок "Зерцало богословія", "Учительноє євангеліє" та ін. У "Зерцалі богословія" автор викладає тодішні погляди на світ: невидимий (ангельський), видимий (небо і земля), людський і злосливий (світ зла). Описуючи видимий світ, К. Ставровецький перераховує стихії, з яких він складається, називає відомих йому живих істот, з'ясовує суть блискавки, сутність людини. Як на небі живе Бог, так у горішній частині людини, в голові, в білім і безкровнім мозку міститься "ум невидимий, самовластний, безсмертний, вічний", найперша сила душі, а при нім інші сили розумної душі: воля, пам'ять, доброта, гадка, розум, хитрість, уява, застанова, радість і любов 1. Отже, тут уживаються слова на позначення абстрактних понять, стосовних людської психіки.
Найвідомішим представником побутової поезії був Климентій Зіновіїв. Іван Франко зараховував книжку віршів цього поета до найкращих надбань українського письменства 2.
1 Возняк М.С. Названа праця. - С. 448.
2 Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Ів. Франко // Пам'ятки укр.-руської мови і літератури. Видає Комісія археограф. Наук. т-ва ім. Шевченка. - Львів, 1896. - Т. 1. - С. І-II.
До нашого часу дійшло 272 твори цього ієромонаха. Він писав про все, на що була спрямована його увага в навколишньому світі. Про це найвиразніше говорять заголовки його віршів: ? люде[х] правдивы[х], и хотящихъ правды научитися; наука; ? вЂтрЂ; ? огнЂ; ? те(р)пеніи бж?ом; ? люде[х] грЂшны[х]; ? снЂдаемыхъ звЂрми; ? прибивающи[х]сА землею; ? умираючи[х] мл[д]ца[х] и дв?ицах по принятіи шлюбо[в]: або по простЂ[и] мовячи, послЂ вЂнча[н]А зараз; ? чинячи[х] пакости мн?[с]тыра(мъ) и црква[мъ]; ? цыганахъ и жыдахъ; ? люде[х] мл[с]тивы[х]; ? винЂ або тежъ ? горЂлцЂ; ? zлы[х] жена[х], ім[ъ] же нико[г]да не яти вЂры; ? жена[х] сва[р]ливыхъ и zлоязычны[х]; ? гончаряхъ: слово вЂ[р]шовое похвалное; ? ратаяхъ; ? ткачах і т. д.
"Творчість Климентія, пише І.П. Чепіга в передмові до збірки "Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті", - припадає на часи, знаменні не стільки яскравістю зовнішньополітичних подій, скільки загостреністю і суперечливістю внутрішнього життя України кінця XVII - початку XVIII ст. Києво-Могилянська колегія згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних
Loading...

 
 

Цікаве