WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Іменникові лексеми як виразники кількісної семантики - Реферат

Іменникові лексеми як виразники кількісної семантики - Реферат

Іменникові лексеми як виразники кількісної семантики

Вивчення особливостей функціонування елементів семантико-граматичної системи мови багато дослідників вважає доцільним і результативним на рівні невеликих, здебільшого замкнених груп. До них належить і група іменників із семантикою неповного ступеня вияву ознаки, яка є частиною семантико-граматичної системи мови, однією з ланок у дослідженні категорії кількості.

Перші спроби кваліфікації кількісних одиниць на матеріалі східнослов'янських мов належать Л.В. Щербі, який розглядав їх як особливу категорію [16, 88-89]. Т.П. Ломтєв одним із перших звернувся до їхнього системного аналізу [15, 106-116]. Пізніше квантитативи опрацьовували російські лінгвісти Ю.І. Левін, О.В. Падучева, О.К. Кіклевич та ін. [14; 13; 12].

Кількість як граматична категорія, на думку В.З. Панфилова, може виступати у двох вимірах: дискретності, яку визначають за допомогою лічби, та недискретності, тобто шляхом виміру, у зв'язку з чим у категорії мислення виділяють число і величину, де число виступає виразником дискретної сукупності об'єктів, а величина вказує на інтенсивність безперервної кількості [11, 158]. З поняттям кількості безпосередньо пов'язане поняття міри, виразником якого виступає "ступінь", що має значення кількості, є показником її визначеності [10, 15] і конкретизує поняття інтенсивності вияву ознаки. Питання про категорію інтенсивності, що виражає кількісну характеристику ознаки, висвітлено в працях Е. Сепіра, О. Єсперсена, І.О. Бодуена де Куртене, О.О. Реформатського [9; 8; 7; 6].

Категорія інтенсивності, у свою чергу, встановлює ступінь вияву ознаки, тому що в основі кількісних відношень лежить порівняння ознаки в бік збільшеності-зменшеності, а також вимір якісної ознаки. На думку М.О. Вольф, будь-яке порівняння містить ідею еталона. Ним може бути якийсь інший об'єкт цього або іншого класу, що має таку ж ознаку, стереотип з чітко виявленими ознаками даного класу [5, 17].

У мовних явищах "квантифікація може бути абсолютною або відносною" [12, 37]. Її визначають як встановлення обсягу предиката судження. Роль таких квантифікаторів можуть виконувати субстантиви з відповідною семантикою. Малодослідженою в українському мовознавстві є проблема лексико-семантичного вираження недостатнього, часткового ступеня вияву ознаки. Саме це й зумовило актуальність роботи.

Оскільки об'єктом дослідження є іменникові лексеми, які вказують на неповний ступінь вияву ознаки, окремого розгляду потребує саме поняття ознаки взагалі.У системі частин мови чітко протиставлені два класи слів: назви предметів і не-предметів [4, 347-348], [3]. Не-предмети в чотирикомпонентній системі частин мови розуміють як назви ознак; предмети позначають об'єктивні реалії. Іншими словами, вони поділені на предикатні (ознакові) і непредикатні знаки.

Іменник за своєю семантикою не належить до класу ознакових слів. Наявність ознакових елементів у нього спостерігається за умови похідності від інших частин мови. Цієї здатності набувають вторинні іменники, тому що вони виявляють похідність від ознакових одиниць – прикметників та дієслів. Однак містити ознакові елементи можуть і первинні, власне іменники. Носіями цих елементів виступають дериваційні афікси, які в межах предметності виконують роль супровідних предикатів. Функцію заміщення супровідного предиката вони реалізують і в класі ознакових слів: прикметниках, прислівниках, дієсловах, модифікуючи їхнє значення, вказуючи на диференціацію ступеня вияву ознаки [2].

Мета дослідження полягає у проведенні загальнолінгвістичного і типологічного аналізу іменників на позначення неповноти вияву ознаки, що розглядаються як у структурному плані, так і з погляду функціонування. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:охарактеризувати специфіку значення неповноти вияву ознаки, вираженої іменниками;виявити структурно-граматичні особливості таких лексем.Виділені субстантиви є однією з важливих ланок у макрополі кількості.

Оцінка неповноти вияву ознаки, як і будь-яка інша, грунтується на порівнянні цієї ознаки з нормою. Суть оцінки полягає в установленні ціннісного відношення між суб'єктом та оцінюваним об'єктом. Слід зауважити, що значення неповноти має не тільки оцінний, але й відносний характер, оскільки слова, які здатні виражати це значення, співвідносні з досить приблизним, інколи ситуативним еталоном, який здебільшого має суб'єктивний характер.

В основі організації всього лексичного матеріалу лежить поділ на семантичні розряди, залежно від особливостей їхніх конституентів. До його структури входять поняття об'єктів, явищ, процесів, яким у мові відповідають одиниці різних класів слів – прислівники, прикметники та іменники.

Іменник за семантичними ознаками – єдиний клас слів, орієнтований позначати назви конкретних предметів. Він належить до непредикатних знаків. І.Р. Вихованець відзначав: "Слова – мовні знаки цього предмета – становлять ядро категорії і формують підклас первинних іменників із загальним категоріальним значенням реальної предметності" [1, 16]. Однак у іменниковій системі існує підклас синтаксичних дериватів, вторинних іменників. Вони здатні позначати діаметрально протилежну, граматичну предметність. До них входить група лексем на позначення якостей, властивостей. Їхня семантика містить сему ознаки (властивостей і відношень). Такі іменники здатні виступати виразниками об'єктивної зменшеності реалій, яку трактують як неповноту вияву ознаки.

До лексичних одиниць, пряме значення яких вказує на незначну кількість, мінімальність, мізерність, належить і група іменників, що, як виразники кількісної семантики, мають свої особливості.

Субстантиви із значенням реальної предметності становлять сукупність непредикатних знаків, які не містять ознакових елементів. Однак у структурі мови існує поняття граматичної предметності. Це поняття пов'язане з явищами синтаксичної деривації, коли до класу іменників переходять інші частини мови, зокрема й прикметники. У семантиці таких похідних лексем наявна сема ознаки. Оскільки вони називають об'єкти позамовного світу, то й кількісну семантику передають опредметнено. Вторинних іменників, які здатні вказувати на невелику кількість будь-чого небагато.

Центральним компонентом серед лексем із значенням неповноти вияву ознаки є прислівник мало. Він має безпосереднє відношення і до іменників. Серед них існує група слів з спільним коренем мал-:малюк, маля, малеча, мализна, маловір, маловір'я.

Більшість із них вказує на молодий вік дитини, позначає як одиничні, так і збірні поняття. Напр.: А щодо опікунства над цими малюками, - сказав суддя, звертаючись до господаря, то мусите звертатись до опікунського суду (І. Франко); Малеча танцювала, дрібно кружляючи, мов ті маленькі блакитні метелики (Леся Українка). Іменник мализна передає незначну кількість будь-чого, на що не варто звертати увагу, напр.: [Михайло:] Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна!.. (М. Старицький). Іменники маловір, маловір'я виражають недостатність віри в що-небудь. Напр.: [Юда:] А я ж обдерти дався до нитки, до шага – і що ж я мав?.. І що ж я чув за те? Якеє слово? (Наслідує чийсь голос). "Лукавий! Маловіре!"(Леся Українка).

До цієї групи приєднується також іменник мізерія, який має значення:

а) дуже малої кількості чого-небудь: Мізерія державних коштів виділялася на його культурно-національні потреби... (Із журналу);

б) дрібних господарських речей, майна: Мар'ян взяв у дорогу три мішки: в одному було різне хатнє начиння, у другому зерно, а в третьому, найменшому, одежа. Нащо тепер йому ця мізерія, коли нема найдорожчого? (М.Стельмах);

в) чогось несуттєвого, незначного, дрібниці: Чому це раптом їй подумалося, що вона вже чогось досягла? Мізерія, та й годі, а їй здалося мало не тріумф (М.Слабошпицький).

Іменник дещиця означає незначну кількість чого-небудь, трохи: Радується моя душа, пізнавши хоча б малу дещицю, ледь-ледь проникнувши в райдужну глибину мистецтва (Із журналу); ...у наші книжки входить лише дещиця з того, що нас оточує (Із газети).

Ціла група похідних субстантивів має спільний корінь дріб-: дрібниця, дріб'язок, дрібка, дрібнота. Проте кожен із них має свої семантичні відтінки.

Іменник дрібниця вживається зі значенням чогось незначного, такого, що не має істотного значення: Така прекрасна справа, а ляснула через дрібницю (Остап Вишня). Він може також означати предмет невеликого розміру і другорядного значення: Ще четверо хлоп'ят в танку поралися коло своїх механізмів, не шкодуючи казенного мастила і інших дрібниць(Ю. Яновський).

Іменник дріб'язок належить до розмовного стилю і означає: а) невеликі предмети, речі: Пішла я вчора на хрещатик скуповувать по магазинах деякий дріб'язок (І. Нечуй-Левицький); б) живі істоти малого розміру порівняно з іншими однорідними: Щораз вивозили (селяни ) на торг мішки раків... Але так само швидко потік зовсім опустів , і в ньому лишився тільки дріб'язок (І. Франко).

Іменник дрібка вказує на невелику частину, малу кількість чого-небудь: Їм страшно навіть подумати про такі гроші, хоч самі по дрібці ще більше тратять (І. Франко).

Збірне поняття позначає слово дрібнота, що стосується малих дітей або будь-яких дрібних істот або предметів. напр.: Ми з тобою старші, то й мусимо і матері допомагати, і на себе заробляти, і дрібноту доглядати (І. Кропивницький); Королик і собі ж поскликав усю пташню, а ще більше лісової дрібноти: Мух, Чмелів... (І. Франко).

На нашу думку, до іменникового лексичного мікрополя можуть належати одиниці, які в типовому вжитку мають зовсім інше призначення позначати реальні предмети. Їх кваліфіковано як непредикатні знаки. Проте ці іменники, вживаючись як у прямому, так і переносному значенні, поєднуючись з іншими іменниками, можуть функціонувати в ролі означуваного, вказуючи при цьому на невелику кількість будь-чого в предметі, відповідаючи на питання скільки? Пор.: зерня пшениці зерня правди, крапля молока крапля щастя й под.

Серед таких іменників ті, які об'єднують: образи малого, незначного, які можуть вказувати на неповноту вираження ознаки – малу величину, міру, місткість, частину, дозу, шматок, невеликий відрізок часу, напр.: хвилина, секунда, мить, п'ядь, дюйм, пригорща, жменя, крихта й под.; образи неінтенсивних природних явищ малу кількість води, одиничні невеликі рослини або плоди, малу кількість світла: крапля, зерня, промінь.

І.І. Сущинський, розглядаючи засоби вираження послаблення ознаки на матеріалі німецької мови, зазначає, що термін "номінація" може використовуватися і в динамічному аспекті, передаючи процес найменування, і в статичному, позначаючи результат, саме найменування [142]. Крім прямого значення, враховуючи вияви мовної асиметрії, та сама форма може пристосовуватися для називання інших об'єктів або виконання інших функцій. Так утворюються в семасіологічному аспекті вторинні функції, а в ономасіологічному вторинні або непрямі номінації. В один ряд лексеми поєднано на основі однакового змісту поняття. Домінантою кожного такого ряду виступає слово або словосполучення, що виражає найзагальніше значення. Предметно-поняттєва близькість лексем лежить в основі їх групування. Проте між членами ряду наявні специфічні відмінності, насамперед семантичні, які виникають під впливом закладеного в них образу, тому один ряд може поєднувати як близькі, так і віддалені від центру елементи.

Loading...

 
 

Цікаве