WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Становлення норм вимови голосних та приголосних української літературної мови у іі половині ХІХ століття (на основі рукописів трохима зіньківського) - Реферат

Становлення норм вимови голосних та приголосних української літературної мови у іі половині ХІХ століття (на основі рукописів трохима зіньківського) - Реферат

Зіньківський послідовно передавав цей звук як е. Лише на початку слова зустрічається варіантне його відтворення: через е та э. Невластиву для українців літеру э увів Куліш, вживаючи її на початку слова та після голосних. У пошуках адекватної передачі звуків, до неї звертався і Зіньківський.

Так, у 1885 році - экзамену, Эвксинський [7, 38230],

у 1887 – паралельніформи: екзамен, экзамену [7, 45200],

а пізніше– у 1890- 1891 роках – сталапередачачерез е: екзамени [7, 38184], елегією [7, 38181].

а) Перехід е (та о) в і

Етимологічнее

а) Нормою сучасної літературної мови є перехід у нових закритих складах е, о ві. Зіньківський у деяких прикладах зберігає етимологічне е в новоутвореному закритому складі: промеж [6, 28], по цей причині [7, 45239]

б) річі [7, 45260]. У слові річ і виник з ђ, а такий секундарний і, як твердить Сімович, не змінюється [17, 55]. У граматиці Зіньківський відмінює це слово у однині: річ, річи, річі, річчю( речею), в річі; та в множині: речи, речей, речам, речами, річми, речах, речи [7, 100].

в) варіантне написання: сімьЕю[7, 115а],семейна[7, 45235], семью[7, 115а], вечерниці [7, 45257], вечіра[7, 45260].

Як вказує М.А.Жовтобрюх, секундарний і може виступати не тільки у закритому, а за аналогією, і у відкритому складі [4, 135].

г) погадаіш [7, 4525] – у цьому слові Зіньківський послідовно передає перехід е в і. У сучасній українській мові в дієсловах другої особи однини цей перехід не відбувся [19, 66].

б) Перехід е в о

Письменник зберігає е після шиплячих : вечерниці [7, 45257], байдужести [6, 9].

У сучасній літературній мові у позиції після шиплячих та й перед наступним здавна твердим складом о переходить в е .

в) Перехід е в и

В українській мові зближується артикуляція ненаголошених голосних е та и, що й "стало орфоепічною нормою сучасної української літературної мови" [5, 263]. Ця фонетична риса знайшла вираження в орфографії займенника мені. У підручнику "Історична граматика української мови" вказується на те, що "деякі письменники ще на початку ХХ ст. обстоювали фонетичне написання мині, а не етимологічне мені" [5, 163]. Така передача цього слова зафіксована в Граматиці Павловського, "Кобзарі" 1860 р. Шевченка, у статті "Сьогочасна часописна мова на Україні" Нечуя-Левицького.

У Зіньківського наявна варіантна передача займенника мені. Зокрема, у одному із листів 1886 року читаємо: мені, мене, мині [7, 45228],у 1887р. - минімені [7, 38221 а]. Проте поряд з мині [7; 45227, 45208, 45231, 38221а] переважає мені ( листи 1888- 1889 років): [7; 38178, 38211, 38176, 38177а].

5. Голосний и

Голосний ивосновному передається через и: вживати [7, 38202]-1889 р., скінчивши [7, 38185 ]1890 р.

Проте у 1884 –1887 рр. наявні поодинокі випадки передачі цього голосного після зубних, шиплячих, р буквою ы ( яка наявна у Максимовича, Квітки, Шевченка; "зовсім скасував букву ы" Куліш ) [8, 292]:

1884 р.- журналы [7, 45261], 1885 р. – лыстикам, невдовольнячымъ[7, 45249], полышыв [7, 38231], натуры [7, 45253], недовольный [7, 45255], 1886 р. – языки [7, 45218], мужественный [7, 45221],1887 р. – священный [7, 38220], Ганны [7, 38215], языкам [7, 45205], открытья [7, 45195].

Листи 1888-1891 рр. букви ы не зафіксовують.

6. Голоснийі

У Зіньківського реалізується у буквах j, і, та :

а) На початку слова звук і передавався по-різному:

у 1884 році –– і: іюня, інтереси [7, 45261], інше [7, 45260]але: иншого[7, 45263] ; наявне і варіантне написання через и та і: чи-то за власні інтереси, чи-то за які инші [7, 45261];

у 1885 році– а) і: іншого, інакше [7, 45256], інших [7, 45245], інша [7, 38232], хоча иншого [7, 45248]; б)J( цю букву, за прикладом болгар і сербів завів, як вказує Огоновський, М.Драгоманов): jюля [7; 45250, 45249];

у 1886 році - і: іюня [7, 45226, 45227], іюля [7, 45225];

у 1887 році –а)и: идеях, Ивана [7, 38219], историі, индівіда, интеллигенція [7, 45191]; б) j:jюня [7, 38217], jюля [7, 45199]; в) і: інститутом, Іліос [7, 38220];

У кінці 80-х років– майже виключно и: идеалистичним [6, 9], инче [6, 10], идеалиста [6, 11], инчим [6, 12], истин, инчі [7, І.33445], именно [7, 38177], из [7, 38188], инші, интермедії [7, 38193]; у 1891 –- і: інчі [7, 38182].

Таке варіантне написання пояснюється тим, що "у живому мовленні на початку слова може звучати [і] та [и] " [19, 29], а також тим, що в ХІХ – на початку ХХ століття не було усталеної передачі цього звука. А.Кримський зазначав, що Гребіна, Квітка, Шевченко писали початкове и. Куліш теж залишив и на початку слова. Початкове и , як вказує О.Горбач, харктерне і для словника Желехівського [3, 113]. Омелян Огоновський ототожнював і та и, зазначаючи, що и пишеться " на початку слова, тамъ, де чути звук і, якъ: ива, игла, имя, ити" [1, 260].

У граматиці Зіньківського звук і передається через и: Иван, Ивасик, Ивась, Иванівна, Иваниха [6, 127].

На початку ХХ ст., у 1919 році, О.Курило вказувала: "В початку слова треба писати і, тільки перед н пишемо в початку слова и" [9, 40].

Пізніше, у 1921 році, написання займенників з початковим изустрінемо у граматиці Сімовича: "иньчий, иньча, иньче", "инакший, инакша, инакше" [17, 207].

У 1927 році Іван Огієнко зауважував: "Початкове і в своїх словах бренить у нас як і[...] цю ж вимову у нас перенесено й на чуже і з початку слова" [14, 148].

У1929 роціМ.Гладкий відзначав, що на початку слова завжди пишемо і. Таке написання характерне і для сучасної української мови.

Зіньківський, йдучи за етимологічним правописом Максимовича, звук і передавав також літерами , , які вказували на йогопоходження: из скнчивших [7, 45195] 1887р, тршки [7, 38211]1888р. Ктъ сірий, В чм ти варив обід? [7, 99] с, в ч мся, в кмсь [7, 134], пут ( родовий відмінок від путь[7, 124].

б) передача сполучника: у 1884 році - через і:і дбатиму на те[7, 45263];

На початку і в середині 80-х–переважно через и:и ще[7, 38231 ](1885 рік); Бо, як кажуть, ніколи було и вгору глянути [7, 38228](1886 рік); ...як и пережив, був недужий и фізично и морально и одно другому щиро спомагало[7, 45214](1886 рік).

З другої половини 1889 і на початку 90-х – і: як духовні так і світські письмени[7, І.33445], чистіші і вищі [7, 12]; порівняння і просте і поетичне і не пиихате [7, 38180]; ... здебільш бідняком йдучи на парахвію і маючи клопотатись про сім'ю [7, І.33445,5]; воно-б і нічого, як би сини і відділившись слухали батькової ради ік, [7, 115]. Хоча у рукописі " Історичної казки" наявна і варіантна передача сполучника і (то через і, то через и): та не тілько хата и в сінях і в коморі и в стайні – навіть на воротях [7, 116]. И вже що горді були свооїм богомільством [7, 116]. А в осени риштував вози и виправляв синів у чумачку... [7, 115].

Консонантизм

Літеру щ Зіньківськийіноді передавав двома літерами: ш, ч, що й відповідає звуковій вимові.

Літера щ прийшла в українську мову, в якій "вдавнину було шч" [14, 236] із старослов' янської. Можливо, тому у правописах українських письменників не була унормована передача цієї літери. Зокрема, у Куліша наявні варіанти щ-шч. Послідовно передавав щ через шч Драгоманов. Паралельна передача зафіксована і в Зіньківського: у 1884 році – що [7, 45263],у 1885 році – денщику, що [7, 45255], щастя, чаще, ще[7, 45252]у 1886 – ще, шчо [7, 45221],у 1887 році -шчо, щиро [7, 45190],у 1888 році –щось, шчо, шче [7, 38219].Проте у листах за 1890 – 1891 роки спостерігається усталена передача літери щ: у 1890 році: щось [7, 38186], що [7, 38187];у 18791 році - що, що-дня, краще [7, 38177а]. У"Граматиці" спостерігається варіантне написання: "хатище, городище, дворишче, селище, ставище" [7, 129], шчо, нищо, ни про що, щось, сцилюшчоі, нишчечком, вишче, шчастя [7, 126].

Loading...

 
 

Цікаве