WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Суфікс – и в словотвірній структурі складно-суфіксальних іменників української мови XI-XVIII ст. - Реферат

Суфікс – и в словотвірній структурі складно-суфіксальних іменників української мови XI-XVIII ст. - Реферат

Аналізовані складно-суфіксальні іменники творилися шляхом додавання словотворчих суфіксів до дієслівних основ з інфінітивними показниками -и; -а; або таких, що закінчувалися на кореневий приголосний.

Як і в давньоруськоукраїнський період, "складні абстрактні іменники" з розгляданими формантами в мові XIV-XVIII ст. поділялися на дві основні групи: з опорним дієслівним та опорним іменниковим компонентами. Творення дериватів аналізованої семантики відбувалося за тими структурними типами, що й у попередній період.

Продовжує активно функціонувати значна кількість складно-суфіксальних іменників, успадкованих з давньоруськоукраїнської мови, наприклад: боголюбиє (1587 Сл XVI – п.п.XVII 2 141) "любов до Бога"; братолюбиє (3 61) "любов до ближніх"; трудолюбия ради творити (к. XVI В 10); жизнолюбию ся поклонили (46); вашего христолюбия явили (206); сластолюбїε (сер.XVII CлЛекс 109) "жадання плотських утіх"; любопрѣнїε, iurgium (247) "суперечка, сварка".

Крім того, обстежені пам'ятки др. пол. XVI-XVII століття засвідчують поповнення кількісного та якісного складу похідних із субстантивно-вербальними основами. Ця особливість словотвірного процесу зумовлена передусім екстралінгвальними факторами. Кінець XVI ст. в історії українського народу характеризується посиленням опору проти насадження католицизму. У гострій ідеологічній боротьбі, філософсько-релігійній полеміці між православними й уніатами, широко відображених у полемічній літературі, формується велика кількість нових понять, переважно абстрактних, що, зрозуміло, сприяло значній активізації словотворення абстрактної лексики, у тому числі й складно-суфіксальних похідних, наприклад: властолюбиє (1596 Сл XVI – п.п.XVII 3 101) "владолюбство"; болшей правдословием не успѣем тебѣ (к. XVI В 197); егда есть в началстволюбии (к.XVI В 109); не ради пустыннолюбия (161); гортанобѣсїє (1627 Сл XVI – п.п.XVII 7 39) "обжерливість"; грѣхолюбїє (1642 Сл XVI – п.п.XVII 3 105) "схильність до гріхів, гріховність"; зεмлεмѣриε, geogaesia (сер.XVII CлЛекс 206) "міряння землі" тощо.

Складно-суфіксальні іменники абстрактного значення з субстантивно-вербальними основами описуються двома видами перифраз. 1.N + V + d → те N, на що спрямована, над чим виконується дія V + d, де N – основа іменника, V – дієслова, d – деривативний морф: добротвориѥ → творити добро; свѣтодатиѥ → дати свѣтъ; винопитьѥ → пити вино; стѣнобитиѥ → бити стѣны; градовзятие → взяти градъ; отчелюбие → любити отъца.

2. N + V + d → те N, що перебуває в дії, стані V + d: куроглашениѥ → гласятъ куры; рүкотворение → рүки творятъ; ликостояніе → лики стоятъ; главоболїε → болитъ голова.

Наведені деривати продовжують активно функціонувати й у літературно-писемній мові XVIII cт., усі вони успадковані з мови попередніх століть, наприклад: в повсєднєвныхъ грѣхотворєніях прѣбывати (к. XVII – п. XVIII КЗ 106); презвитер цр̃кве Благовѣщенія сповѣщалъ (1708 ДНМ 32); перед куроглашениемъ пошли (1746 ДНМ 275); на Богоявлєниє г̃пднє явитися (1756 ДДГ 284); богъ своєю благодатію васъ и домъ вашєя вєлможности вєсь да соблюдєтъ (1763 ПрЛист 135); прочеє в мирі между собою живіте, друголюбіє над вся паче возлюбіте (XVIII УЛ 319); человіколюбіе божіє з пророки піснь воспоють на землі з ангельські отроки (326); не презирай баснословія (1766 Ск I 107); благодареніе богу (114) тощо.

Творення дериватів з субстантивно-вербальними основами супроводжувалося певними морфонологічними явищами, зокрема, чергуванням кореневого вокалізму й консонантизму та змінами за твердістю/м'якістю: лъжесловиѥ (пор. лъжъ); отчелюбие (пор. отьць); куроглашениѥ (пор. гласити); оузлоношенїε (пор. носити).

У пам'ятках давньоруськоукраїнської мови трапляються композити з прономінально-вербальними основами та суфіксами –иѥ (-ниѥ; -ениѥ); -тиѥ. Вони привертають до себе увагу насамперед морфологічним вираженням першого компонента, адже участь займенника в творенні інших слів мови досить обмежена. Такі похідні представлені кількісно невеликою групою лексики, наприклад: самохотhниѥ (1096 Ср III 254) "власна воля"; самолюбиѥ (XI 251) "любов до самого себе"; саморhзание не видивше (XI/XVI ИФ 308).

Творення композитів з прономінально-вербальними основами відбувалося на базі підрядних словосполучень з залежним компонентом - займенником.

Складні абстрактні іменники з першим займенниковим елементом у збережених пам'ятках актової мови XIV-XV ст. не засвідчені. У наступні періоди розвитку середньоукраїнської мови частота вживань таких похідних зростає. Джерелами XVI-XVII ст. фіксуються форми, успадковані з давньоруськоукраїнської мови, вони виражають психічний стан людини, її моральні якості, наприклад: самолюбїε (сер. XVII СлЛекс 503) "не приховуване почуття любові до самого себе, стан задоволення самим собою"; самохотѣнїє (сер. або к. XVII Син 155).

Описані структури, які містять у своїй будові компонент сам-, позначені вагомим словотворчим потенціалом, що створює умови для системного моделювання слів із зазначеним елементом.

Складно-суфіксальні іменники з опорним субстантивним компонентом і суфіксом -иѥ називали якість, явище чи стан, які характеризувалися наявністю того, що названо в опорній основі й конкретизовано в першій основі складення. Творення композитів зі структурою, що поєднувала в собі дві субстантивні основи, базувалося як на об'єктних відношеннях між частинами підрядного мотивувального словосполучення (звѣздозакониѥ ← законъ звѣздъ), так і на сурядних зв'язках між словами в словосполученні (злохитриѥ ← зло і хитрость; зломудриѥ ← зло і мудрость).

Початок структурному типу складних іменників з субстантивно-субстантивними основами покладено ще в праслов'янський період, наприклад: *lixolětьje (ЭCСЯ 15 93) "лихі часи, лиха година" (складення *lixo та *lěto, оформлене суфіксом -ьje); *nizьgorьje / *nizogorьje (184) "схил" (складення *nizь та *gora, оформлене суфіксом -ьje). У пам'ятках давньоруськоукраїнської доби зафіксовано невелику кількість композитів цього типу, це здебільшого назви зовнішньої чи внутрішньої ознаки, що характеризує особу, предмет, наприклад: благобоѧзньѥ (XI/XIII-XIV СДЯ I 168) "відданість Богу"; боговѣриѥ (255) "віра в Бога, набожність"; ѥще же ѥтери въ толикъ недоугъ и вредооумьѥ въвлекоша (XI/XIII-XIV ХА 64); лоуна же и звѣзды свѣдѣтельствоуєт ѿ сл̃нца бывающю свѣтозарью (65); свого звѣроwбразьѩ оуполоучивъ (318); злохитриемъ падоста (XI/XVI ИФ 226); образоподобие (XI/XVI СлРЯ XII 140) "схожість обличчя"; съмѣреномүдриѥ (XII Ср III 763) "поєднання мудрості та покори"; и то же не w(т) скоудости нашего нищетооумьѩѣ, но w(т) дѣлъ твоихъ причтоу приwбрѣтше (XII/бл.1425 ЛК 713) (не виключено, що цей композит є новотвором у давньоруськоукраїнській мові).

Поряд із домінуючим абстрактним значенням тут також трапляються структури на позначення назв наук (звѣздозакониѥ (XI СДЯ III 362) "астрономія"; персѧномъ быс старѣи, наоучивъ "звѣздозаконью, звѣздословию" (XI/XIII-XIV ХА 34); просторових понять (средодверие (XI Ср III 482) "внутрішній двір"); часових понять (средохрестие (XI Ср III 483) "середина великого посту"; 40 лѣтъ – средовѣчие (XII ССБА 150); політичних термінів (мѣстовластьѥ (XIII/XIV СДЯ V 110) "держава").

Залежний компонент підрядних словосполучень, що лежать в основі творення аналізованих дериватів, переважно має форму родового відмінка: благобоѧзньѥ ← боѧзнь блага, богобоязниѥ ← боязнь Бога, языкоболѣзниѥ ← болѣзнь языка. В окремих випадках залежний компонент має форму знахідного відмінка: боговѣриѥ ← вѣра в Бога.

У ранній середньоукраїнській мові XIV – cер. XVI ст. аналізований структурний тип представлений композитом середопостье (1498 ССУМ II 339) "середопістя, середина посту".

Loading...

 
 

Цікаве