WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Мінімальні безособові структури в системі виражальних засобів сучасної української літературної мови - Реферат

Мінімальні безособові структури в системі виражальних засобів сучасної української літературної мови - Реферат

Безособові мінімальні конструкції можуть служити для художнього зображення не тільки сприйнятих органами почуттів предметів і явищ, але й духовного життя людей – їх почуттів, переживань: "Ох, аж подумати страшно!" 36, 253; "Образливо, безглуздо! З хати я не йду, хай землетрус, хай потоп! все одно!" 23, 148; "Ах, як приємно! Якийсь супокій обняв його, розкіш наповнила його душу. О, чудесно" 36, 380.

Як бачимо, саме у будові цих мінімальних конструкцій знаходять відображення особливості художнього мислення письменників. Усі ці структури, взаємодіючи в системі тексту, створюють багатоплановий образ, який впливає на свідомість людини, її розум, почуття. Читаючи ці твори, ми перебуваємо наодинці з автором, який уводить нас у свій світ образів, які ми впізнаємо, як сліди наших спогадів і переживань.

Потужними експресивними мінімальними конструкціями є безособові речення, головним членом яких є дієслово з афіксом – ся (-сь), що утверджують буття, наявність, стан людини чи природи: "Здійснилось! Повторно ревнула московська завія – І, нагло прозрівши, ти в чорній скорботі дознав: / Тобою обожнена, в пір'ї голубки, Росія – Убивниця націй, народів, племен і держав!" 31, 285; "Колись було – чи снилось... Забулось – чи пройшло... В душі давно згубились людське добро і зло" 29, 95; "Було. Забулось. Не збулося... / А щось болить... А щось болить. / А що болить – те знає осінь" 27, 170; "Думала, з Богданом. От-от уже й поховала. Та й тоді ж творилось!" [39, 129]. У текстах спостерігаємо, що антитетичність як принцип світобачення і світосприймання виявляється через систему антитез, побудованих на зіставленні структур. Змінність навколишнього світу, мить і вічність, сучасне й минуле, думки й почуття, рух і спокій, гармонія в природі, розлад у душі – все це знаходить вираження в антитетичному моделюванні текстів. У текстах помічаємо, що усталеними є специфічні синтаксичні структури, що характеризуються повторюваністю чи нанизуванням компонентів.

Сильних виразових якостей набувають мінімальні безособові структури, головний член яких виражений фразеологічним сполученням: "Андрія взяло за живе" 20, 123; "І меж ними цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась... Тай духу не стало" 39, 295; "Що таке? Де я? Мозок висох! Порожньо у голові! Давить мені, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях" 20, 491; "Ні, годі терпіти! Терпцю не стає" 20, 47).

Емотивна інтенсифікована виразність фразеологізованих мінімальних структур пов'язується не тільки з їх семантикою, а й із семантикою та дериваційною структурою його окремих складників. Надзвичайно виразними є фразеологізми різних алегоричних виразів, фразеологізми заперечення, фразеологізми на означення різних фізичних дій і явищ та їх характеристики, фразеологізми на означення зовнішнього виявлення психологічного стану, фразеологізми на означення явищ сенсорної діяльності, фразеологізми на означення зорових і слухових сприймань, іронічні, жартівливі і зневажливі фразеологічні дотепи, фразеологізми негативної оцінки, фольклорні фразеологічні включення. Завдяки цим мінімальним конструкціям можна структурно урізноманітнювати вислів, змінювати мовленнєвий ритм і відтінки мовленнєвої образності.

Стилістично спрямована експресивність, яка відбиває емоції суб'єкта і його ставлення до навколишньої дійсності, пов'язується зі структурами, головний член яких може мати складену форму, до якої входить допоміжне дієслово в сполученні з інфінітивом: "Ні, ні, ні! – гукнув він нарешті. – Це не може бути! Це не вона! Це не дух Регіни віє в цих підлих тхнучих висловах" [3, 259]; "Ти любиш мене? – перервала раптом свою бесіду. – Ух, чи ж можеш ще й питати?" [36, 355]; "Напирають ворожі полки. Треба спішити. Ах, треба спішити!" 27, 449; "Все тобі мало! Убити хочеться! Що вона тобі зробила?" 35, 87; "Пущу його! Дивитися несила! Вони ж його уб'ють, розірвуть, стопчать!" 35, 317; "Ой, та й гарно ж жити на світі, та й легко ж, весело!.. Та як же й хочеться жити!" 12, 148; "Даремне слухати! Нічого вже не почуєте" 29, 374; "Вони готові все зупинити, аби тільки зберегти якийсь камінець... А людям ніде жити! А людям треба жити! Якось жити!" 17, 225; "Кий відчув, як щось радісне й прекрасне раптом війшло в його серце. Аж хотілося співати! Або – летіти!.." 24, 83; "Треба триматися! Невже вона сподівалася, що самі друзі чекають на неї на батьківщині? Треба триматися" 18, 478. В художньому та публіцистичному різновидах літературної мови ці реченнєві структури є яскравими, незамінними стилістемами і служать для реалістичного зображення характеристики й самохарактеристики персонажів.

Не менш інтенсифікованою виразністю володіють безособові конструкції на – но, - то, у яких міститься повідомлення про дію в її результаті, а не в процесі. Зрідка такі мінімальні структури вживаються на позначення природно-фізичних явищ, які не залежать від волі людини. Наприклад: "Я на тебе знайду суд, я тобі покажу, як підмовляти жінок на гріх!.. Де се видано? Де се чувано" 20, 71; "Скажи-но, що... І звідки ти? – Татари...Січ-матір спалили... Всіх вирізано!" 14, 266; "Поглянула – скрізь тихо. / Буяє дике жито. / - За що тебе розп'ято? За що тебе убито?" 34, 315. В останніх рядках відчувається біль письменника за Україну, можливо, за матір. Поету боляче за національну руїну, заподіяну братовбивчою війною. Отже, ці мінімальні структури сприяють розкриттю тривоги, суму.

Яскравий лінгвостилістичний ефект дають мінімальні безособові структури з особовим дієсловом, ужитим переносно, в безособовому значенні: "Гримить! Благодатна пора наступає. / Природу розкішная дрож пронимає..." 36, 10; "Ой, бідує! Ой, гарує, що й світа божого не бачить! – залунав у один голос стогін по всій коршмі" 36, 324; "Залізний круче, перестань, не кряч, не вий! Ох, Боже, як тріщить, тріщить!" 2, 41.

Отже, в арсеналі української лінгвостилістики домінують мінімальні безособові структури, які актуалізують сему буття: "Трапляється, часом тихенько заплаче, / Та й знову за працю. Отак треба жить!" 39, 73; "Так треба. Повернень – доволі! / Не треба. Даремно. / Недолі потреба? / Напевно, недолі... / Недолі, напевно, потреба? Недолі? / Даремно! / Не треба! Доволі! / Повернень! Так треба" 6, 112; сему існування явищ і предметів: "Чи є на світі сила, яка б могла зупинити нашу силу? Немає такої сили!" 14, 177; "Немає слів! Повіяв над полями / Вечірній подих. ...Немає слів. У час, коли ні в нас, ні понад нами немає слів?" 29, 127; "Так згиньте ж, пси, – пощади вам нема. / Нема пощади!" 1, 11; сему локального обмеження стану природи: "Глухо було! А тепер загуділо, мов із порожньої бочки" 36, 118; сему "стан людини": "Не була вних? Ох, ох, ох! Нема сили.." 30, 163; "Нема щастя! Нема затишку! Втрачено спокій в Європі" 14, 89; "Чортма хисту! Я спалила Польщу з королями" 39, 298; сему стихійності, довільності стану: "Ну й реготу після було!" 30, 39; "Потім повернешся в частину, ніхто заслуги визнавати не бажає: нові всі! Нема справедливості!" 14, 206; "Зима! Сиди один в холодній хаті, / Нема з ким тихо розмовляти, / Ані порадитись. / Нема. Анікогісінько нема" 39, 407.

Таким чином, безособові мінімальні конструкції є семантично конденсованими, місткими щодо виражального змісту. Для них властива почуттєва наснага, зображально-поетична виразність, картинна плинність буття, напруженого, "нуртуючого" глибокими думками і палкими емоціями.

Література

  1. Бажан М. Твори: У 4 т. – К.: Дніпро, 1984. – Т. 1. – 637 с.

  2. Богдан Ігор Антонич. Вибране.– К.: Київська правда, 2003. – 376 с.

  3. Булаховский Л. Курс русского литературного языка. – К.: Радянська школа, 1949. – 286 с.

  4. Буслаев Ф. Историческая грамматика русского языка. Синтаксис.– М.:Учпедгиз, 1959. – 257 с.

  5. Васильченко С. Талант: Оповідання та повісті. – К.: Радянська школа, 1986. – 229 с.

  6. Вінграновський М. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 2004. – 832 с.

  7. Вовчок М. Народні оповідання. – К.: Веселка, 1983. – 275 с.

  8. Вороний М. Поезії, переклади, критика, публіцистика. – К.: Наукова думка, 1996. – 315 с.

  9. Галкина-Федорук Е. М., Горшкова К. В., Шанский Н. М. Современный русский язык: Синтаксис. – М.: Учпедгиз, 1958. – 342 с.

  10. Головко А. Твори: У 5 т. – Т. 2 – К.: Дніпро, 1976. – 423 с.

  11. Гончар О. Твоя зоря: Роман. – К.: Радянський письменник, 1980. – 360 с.

  12. Грінченко Б. Твори: У 2 т. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.2. – 427 с.

  13. Дімаров А. Біль і гнів: Роман / Вступне слово Г. М. Тоня. – К.: Україна, 2004. – 928 с.

  14. Довженко О. Твори: У 5 т. – К.: Дніпро, 1984. – Т.2. – 503 с.

  15. Дудик П. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. – К.: Наукова думка, 1973. – 288 с.

  16. Єрмоленко С. Синтаксис і стилістична семантика. – К.: Наукова думка, 1982. – 212с.

  17. Загребельний А. Твори: У 2 т. – Т.2. Романи. – К.: Дніпро, 1984. – 663 c.

  18. Іваненко О. Марія: Роман. – К.: Дніпро, 1977. – 580 с.

  19. Ільченко М. Твори: У 2 т. – Т.1. – К.: Дніпро, 1979. – 693 с.

  20. Коцюбинський М. Твори: У 2 т. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1988. – 584 с.

  21. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. – К.: Радянська школа, 1965. – Ч.2. – 283 с.

  22. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – 752 с.

  23. Любченко А. Вибрані твори / Передм. Л. Пізнюк. – К.: Смолоскип, 1999. – 520 с.

  24. Малик В. Князь Кий: Роман. – К.: Дніпро, 1984. – 576 с.

  25. Нечуй-Левицький І. Твори: У 2 т. – К.: Дніпро, 1977. – Т.1 – 518 с.

Loading...

 
 

Цікаве