WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Семантичні особливості складнопідрядних темпоральних речень - Реферат

Семантичні особливості складнопідрядних темпоральних речень - Реферат

Семантичні особливості складнопідрядних темпоральних речень

Час – форма буття матерії, яка характеризує послідовність подій, їх змінюваність [15, 346]. Все, що оточує людину, і сама людина відбувається в часі й вимірюється часом, тому часові відношення надзвичайно важливі в реальному світі й не можуть не відображатися в мові. Часові відношення, які існують в об'єктивній реальності, представлені в мові категорією часу (темпоральності). Темпоральність кваліфікується як, "семантична категорія, що охоплює всі різновиди значення часу. Людина членує час на окремі відрізки, пов'язуючи їх із поняттями тривалості й нетривалості, повільності й швидкості, початку й кінця, одночасності й різночасності, співвіднесеності з моментом мовлення тощо" [6, 681]. У мові темпоральність формується морфологічними, синтаксичними, лексичними і словотворчими засобами, які групуються навколо граматичної категорії часу дієслів. Виділяють дієслівні значення теперішнього, минулого й майбутнього часу. Значення одночасності, різночасності, тривалості, повторюваності передають прийменниково-відмінкові й відмінкові форми, складні речення, дієприслівники [6, 681]. Біля тридцяти років тому лінгвістами було встановлено, що обставини часу розпадаються на дві великі групи: до першої групи належать обставини, які фіксують момент часу, тобто позначають, коли саме існувала, почалася або закінчилася означена ситуація; до другої групи входять обставини тривалості, протяжності, які акцентують увагу на тому, як довго існувала ситуація, за який час була реалізована, яким проміжком часу обмежуються її наслідки, з якого часу вона існує / буде існувати, до якого часу існувала / буде існувати. У середині 90-х років було показано, що таке членування значення часу характерне не тільки для лексичних кваліфікаторів, а й для підрядних частин складного речення, отже, у складнопідрядних реченнях часу також може передаватися і момент часу, і тривалість існування ситуації. У зв'язку з цим Р. Гузман Тирадо пропонує розрізняти власне часові і тривало-часові (його термін –, "длительно-временные") складнопідрядні речення й воднораз наголошує на тому, що вказані розряди складнопідрядних часових речень є неоднорідними й у змістовому, і в формальному плані, а отже, вимагають окремого розгляду [8, 205-206].

У лінгвістичних працях, присвячених складнопідрядному реченню української мови, таке членування часового значення ще не знайшло свого відображення. У переважній більшості сучасних наукових студій та вишівських підручників з синтаксису виділяють дві групи складнопідрядних речень, що виражають часові відношення: 1)речення, що виражають одночасність дій, станів, процесів, ознак; 2) речення, що виражають різночасність дій, станів, процесів, ознак, серед яких у свою чергу вирізняють дві підгрупи – речення наступності та речення передування [16, 279-280;13, 525; 1, 191-192]. Деякі синтаксисти відзначають специфіку речень, у яких передається тривалість дії. Так, І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська вказують, що "значення одночасності, наступності й передування можуть обмежуватися певними рамками тривання дії" й розглядають речення з обмежувальним значенням, серед яких виділяють три моделі: обмеженої одночасності, обмеженого передування та речення зі значенням початкової часової межі [13, 535-537]. А.П. Грищенко, крім нейтральних значень одночасності й різночасності, звертає увагу на спеціалізовані темпоральні відношення, а саме: підрядна частина повідомляє про вихідний момент часу, підрядна частина виступає як показник часової межі дії чи стану головної частини, підрядна частина позначає вихідний часовий момент швидкого, моментального слідування дії чи стану головної частини [7, 328; 14, 356-362]. Отже, перші кроки до виділення тривало-часових речень як окремого різновиду темпоральних складнопідрядних речень уже зроблено.

Мета цієї статті – обґрунтувати поділ складнопідрядних темпоральних речень сучасної української мови на два різновиди – власне часові і тривало-часові, дослідити специфіку кожного з них. Терміни "часові складнопідрядні речення", "темпоральні складнопідрядні речення", "складнопідрядні речення часу" у статті використовуються як синоніми.

У власне часових складнопідрядних реченнях одна з частин (в основному підрядна, рідше головна) називає ситуацію, стосовно якої встановлюється час буття ситуації, позначеної другою частиною речення (частіше головною, рідше підрядною).

Власне часові складнопідрядні речення об'єднують чимало семантичних різновидів, які утворюють цілу систему.

Серед них виділяємо речення, у яких час дії головної частини збігається з часом дії підрядної частини, їх називають реченнями одночасності [10, 280; 16, 279]. У цих реченнях час дії обох частин може збігатися повністю або частково. Тому виділяють речення повної (абсолютної) й часткової одночасності [13, 525-526; 14, 349-352].

При повній (абсолютній) одночасності дії обох частин тривають паралельно: Тому сміялася і співала [Роксолана – Р. Х.] на невольничім ринку в Кафі, і на кадризі Сінам-аги, і навіть у темних нетрях Бедестану, коли її продавали вдруге і, може, назавжди(П. Загребельний); А коли був я парубком, то й мене вечорами шукали чиїсь очі, чиїсь руки (М. Стельмах); Ох, як вони сердились, чорні паровози, як міняли голови поїздам!(Л. Костенко); Небо тремтить і глибшим стає щоразу, коли металургійний випліскує заграви, бурхаючи з крутого берега лавою розпечених шлаків (О. Гончар); Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім'ям вмираю І в твоєму імені живу! (В. Симоненко); Тільки не бачать моєї муки, як в самотині ламаю руки (Л. Костенко). А.П. Грищенко відзначає, що "абсолютний збіг у часі дій або станів головного й підрядного речення властивий тим складнопідрядним реченням, в яких присудки складових частин виражені дієсловами недоконаного виду у формі теперішнього, минулого або майбутнього часу" [14, 349]. Це ж стверджує й М.У. Каранська [10, 280]. Проте фактичний матеріал свідчить, що таке узгодження не є обов'язковим: Коли Брянський і Черниш уже звертали на стежку, їх обігнав Козаков (О. Гончар); Коли треба було братися за кількапудові лантухи, виносити комбікорм з собору, Єлька з ненавистю крикнула бригадирові: – Самі носіть (О. Гончар).; Реставратори не проминули нагоди зачепити Єльку, коли проходила повз них, стали припрохувати до себе в бригаду куховаркою (О. Гончар).

Речення повної одночасності можна поділити на три підгрупи:

1. Речення неповторюваної повної одночасності.: Даруйте, але ця ріка, вона теж як людина: сягнула свого апогею, вибухнула повінню світла і саме тепер, коли світлом мудрості осяяна, в спокійних розтоках гирла мусить завершувати свій плин (О. Гончар); Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся (Д. Павличко).

2. Речення повторюваної повної одночасності, в яких ідеться про часовий зв'язок багатократно повторюваних дій або станів, тобто передається значення "кожен раз, коли відбувається дія однієї частини, здійснюється й дія іншої": Але помічала вона й інше, оті зблискітки жіночої заздрості в очах, коли горожанки окидали Єльчину тонкостану постать, гордовиту шию, смагле, самим сонцем мальоване лице!.. (О. Гончар); Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім'ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм (В. Симоненко); І яке щастя світилося в дитячих ясних оченятах, коли боєць, нахилившись з сідла, брав ту кварту і, посміхаючись, пив добрими солдатськими ковтками (О. Гончар). Це значення посилюється використанням спеціальних лексем кожного разу, щоразу, завжди, іноді,іменників з часовим значенням у формі орудного відмінка множини та словосполучень з семантикою кількості: Кожного разу, коли Ніна бачила цю кімнату з опущеними шторами, вона справляла на неї неприємне враження (А. Дімаров); Щоразу біжить [Вірунька – Р. Х.] у заводський парк, коли він [Іван – Р. Х.] там чергує з дружинниками (О. Гончар); А вечорами, коли тихо, виходять посидіти на своїй історичній лавці Іван та Вірунька (О. Гончар); Тисячі разів уявляла [Роксолана – Р. Х.] свою смерть, коли за брамами сералю шаленіли яничари, тулила до грудей малих дітей, умирала разом з ними, тільки тепер зазнавши справжнього жаху (П. Загребельний).

Loading...

 
 

Цікаве