WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Причини занепаду староукраїнської літературної мови. народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (Пошукова робота) - Реферат

Причини занепаду староукраїнської літературної мови. народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості (Пошукова робота) - Реферат

Савичъ, Войцеховичъ, Григо[р]евичъ, Гудовичъ, Ґроновичь, Демяновичъ та ін.); трапляються прізвища й з суфіксом -овъ (Дуровъ, Игнатовъ, Кусковъ, Лаптевъ); найчастіше прізвища словотвірне непохідні або ж складаються з двох коренів (Борозна, Бурляй, Гайка, Грабянка, Ґалаґань, Дудка, Коваль, Конопка, Кривоносъ і под.).
Кожен лист, природньо, починається із звернення. Як правило, вони досить розгорнуті, але включають у себе слова добродЂй (добродЂйка), панъ, благодЂтель і под., напр.: мой велце м[с]цЂви[й] пн?е, зичливи[й] прт?лю и брате (47); Сердечны[й] брате и благодЂтелю, м[с]цЂ пне Григори[й] Скорупка (58); Бл?горо[д]ны[й] м[с]цЂ пне Лашкевичъ, мнЂ велце осо[б]ливы[й] до[б]родЂю! (71); Премлсердий мой г[с]дръ кумъ и мно[г][о]мл[с]тиви[й] добродЂй (82); Сердечній мой шваgре и добродЂю (95); але в сімейних листах формула звернення могла й спрощуватися. Ось Анастасія Миколаївна Савич звертається до свого чоловіка Петра Федоровича Савича: Петрусенку, серце! (155).
Щодо фонетичних і граматичних особливостей, то приватні листи мало чим відрізняються від ділових документів. Тим більше, що вони походять з тієї ж території - Східного Полісся. Тут фіксується подовження приголосних на місці колишнього /je/: весЂ[л]ля, огороженную коллемъ, заму[ж]же, з[ъ] припи[с]сю і под. У третій особі однини теперішньо-майбутнього часу кінцеве -т може бути, хоч здебільшого опускається: вимовляе[т], не имЂет, не зможе, купує; досить часто вживається форма майбутнього часу недоконаного виду з флексіями -му, -меш, -ме: проситиму, владЂтиметъ, користоватиме[т]сА, ожидати[му], разоратимутъся. У формахминулого часу чоловічого роду однини після голосних кінцеве -л закономірно переходить у -в: не получивъ, не посилавъ, попродавъ, не дававъ, поморивъ, писавъ, бувъ, мучивъ; але форми з -лъ за традицією ще трапляються: получилъ, ізволилъ, билъ; після приголосних -лъ не вживається: втекъ, могъ. У народній мові Лівобережжя релікти перфекта навряд чи зберігалися. Але в літературній мові вони були однією з її ознак: заде[р]жалемъ, не посилале[м], не вЂдалемъ, писале[м], не получиле[м], аби-мъ я учинилъ оплатку (52).
За винятком юридичної термінології, лексика приватних листів переважно народна. Дієслова тут походять із живомовного джерела: забаритися, поратовати, порадити, чекати, спріятелити[с], дбати, полЂпшати і под. Слова на означення грошей свідчать про те, що єдиної системи не було: ходили копи[й]ки, таляри, золоті, рубли. Природа жанру вимагала називання родичів і свояків: отец, матка, жена, братъ, сестра, сватъ, племЂнникъ, шваgер, теща, доче[р], братанич, кум, пасинокъ, дядко. Досить розгалуженою була й військово-адміністративна лексика: воитъ, сотникъ, полковникъ, писар полковій, бурмистр майстрату, хоружий, староста, з[ъ]начковий товариш, бунчуковий товариш, обозний енералний, асаулъ полковий, судия енералъны[й].
Природа приватних листів не дає змоги для широкого використання фразеології. І все ж окремі сталі сполуки тут трапляються: вири не доймаете (48); скоро свЂть (81); в ми[с]лЂ не снилося (92); И положено в[ъ] довгий ящикъ (97); впокою не дае[т] (134).
Мова листів у цілому українська, якщо не брати до уваги традиційних написань. Проте вже відчувається вплив російської мови: оче[н] дорого, нелзя, изво[л]те, з[ъ]десь - наявна навіть російська тенденція до самоприниження: домишко, за трудишки мои.
Вихованець Київської академії Іван Некрашевич (друга половина XVIII ст.) будучи священиком у селі Вишеньках, написав кілька творів церковнослов'янською, літературною староукраїнською і народною українською мовою. Це, зокрема, "Споръ души и тЂла", віршований лист до свого сусіда І. Филиповича, діалог "ИсповЂдь" і, можливо, "Суплика або замыслъ на попа". Церковнослов'янською мовою написані "Споръ души и тЂла" та "ИсповЂдь". Правда, фонетичні особливості в обох творах суто українські. Так, у "СпорЂ" склади з Ђ римуються зі складами, що містять /і/: сЂти - уловити, добродЂтель - хранитель, к дЂлу - силу, вЂчно - самолично, нечисто - мЂсто. Часто сплутуються на письмі и та ы, що вимовляються як середнє /и/: забив, воздихаю, от его защити. Звук /в/ має інваріант /ў/, /р/, як взагалі в північноукраїнських говорах, тверде. Чимало тут і суто народних лексико-граматичних форм типу мене, тую, живучи, покаймось, здЂлаймо, паметствуймо, пектися і под. Письменник майстерно володіє ритмом і римою. На відміну від своїх попередників, він не обмежується дієслівною римою: у нього іменник римується з дієсловом, іменник з прикметником і под., напр.: слава - права, сЂти - ловити, слова - готова, клячу - собачу, тягучи - сучій і т. ін. Твори І. Некрашевича небагаті на художні засоби: метафори здебільшого запозичуються з Біблії; запитання, повтори, заклики, звертання, сентенції - це все ті стилістичні засоби, без яких не обходиться в той час жодна урочиста промова чи вірш-панегірик. Беручи традиційну тему й традиційний жанр, Некрашевич намагається внести в свою обробку деякі самостійні риси, незалежні від традиції, тобто вводить власний оригінальний літературний струмінь 1. Н. Кістяківська запрошує читача уявити собі, як "розгулявшись, розмахавшись" танцює священицька родина, звільнившися од святкової праці, як вона смачно п'є "хоть и по пять" і помилуватися здійсненням сміливого задуму, гідного пензля голландської школи 2.
1 Кістяківська Н. Сатиричне та побутове письменство XVIII в. Вип. 1. Твори Івана Некрашевича (Розвідка та тексти). - К., 1929. - С. XVII-XVIII.
2 Там же. - С. XX.
Треба ще раз підкреслити, що в небагатій творчій спадщині І. Некрашевича засвідчені три вживані тоді літературні мови: слов'яноруська ("Споръ души і тЂла"), "Письмо, написанное к Івану ФилЂповичу", "Письмо, написанное к отцу Арсенію КринЂцкому"), староукраїнська ("ИсповЂдь 1789 года февраля-дня", "Разговоры душЂ съ тЂломъ") і зароджувана новоукраїнська ("Ярмарок", "Письмо, писанное к гнЂдинскому с[вященнику] Іоанну ФилЂповичу и его сыну Петру, и къ дячку Стефану КринЂцкому", "Замыслъ на попа").
У слов'яноруській мові І. Некрашевича переважають церковнослов'янські слова, морфологічні форми, фонетичні особливості. І все ж є тут і повноголосні форми (обороном), і чергування /у/ з /ў/ (когда ж случится в'кого взявши потеряти - Некр., 7; влови[т]), і типово українські наголоси (гово'рить-переспо'рить); і, звичайно ж, поодинокі українські слова (заробить, треба, панщина, пановати, позыка, хата, журитися).
У староукраїнській мові кількість суто українських особливостей стрімко наростає. Власне, староукраїнською мовою говорить тільки піп-сповідник. Селяни, яких він закликає покаятися в гріхах, спілкуються з ним північноукраїнською говіркою. У мові попа
Loading...

 
 

Цікаве