WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Відображення культури у лексичному складі мови - Реферат

Відображення культури у лексичному складі мови - Реферат

Відображення культури у лексичному складі мови

Поняття культури належить до розряду аксіологічних, які здаються інтуїтивно прозорими. Такі концепти (серед них життя, суспільство, справедливість) настільки широкі і багатозначні, що навіть термінологічно кожний дослідник може вкладати у них свій зміст. Так, вчений М. Агар, підкреслюючи виключно комплексність цього поняття назвав культуру „концептуальним монстром" [1, 109], базовим, фундаментальним і виключно важливим феноменом, який ніхто не може зрозуміти [1, 120]. Культуру найчастіше описують як „цілісний образ життя певного народу" [26, 11], представляють як спільне, що об`єднує різних людей, і відмінне, що зумовлює відмінності між людьми [1, 118].

Первісний підхід до визначення культури базувався на уявленні про те, що культура – це гомогенне явище, притаманне усім суспільствам. Найяскравіше вираження такого підходу до розуміння культури знайшло у роботах І.В.Тайлора, який визначає культуру як „комплексне ціле, що включає знання, віру, мистецтво, мораль, закон, звичаї і будь - які інші риси та звички, що набуваються людиною як членом суспільства" [22, 1]. Згідно з поглядами І.В.Тайлора, суспільства не володіли дискретними культурами, а лише загальною культурою, яка була притаманна суспільству в цілому.

У кінці ХІХ ст. з початком антропологічних досліджень Ф. Боаса термін культура починає сприйматися у відношенні до різних суспільств. Проте культура розглядається як така, що складається з компонентів, які входять до визначення Тайлора, але кожне суспільство має свій стиль життя, відмінний від інших. Така модифікація поглядів на культуру як явище виключно важлива у силу того, якого значення набуває мова. З цього моменту мова і культура розглядаються у нерозривному зв`язку.

У 1952 році американські антропологи К. Клукхохн і А. Кроебер здійснили спробу проаналізувати різні підходи до розуміння поняття культура і запропонували своє визначення: „Культура складається із моделей, експліцитних та імпліцитних, (абстрагованих від) поведінки та існуючих для (регулювання) поведінки, що набуваються і передаються за допомогою символів, які є досягненнями у розвитку колективів, включаючи їх втілення в артефактах; суть культури полягає у традиційних (тобто історично набутих і відібраних) ідеях і, особливо, зв`язаних з ними цінностях; системи культури можуть, з одного боку, розглядатися як похідні від дій, а з другого, як зумовлюючі елементи наступних дій" [12, 134].

Найбільш продуктивним для лінгвістики є розуміння культури, яке демонструє подібність її природи з природою людської мови. З цих позицій культура розглядається у єдності трьох функцій: семіотичної, (що презентує у всіх своїх проявах систему закладених у ній цінностей), соціальної (що існує лише у суспільстві і забезпечує його цілісність і передачу системи цінностей від одного покоління до іншого) і когнітивної, закладеної у ментальних структурах індивіда і дає можливість йому інтерпретувати все те, що його оточує.

Основа соціального підходу до визначення культури полягає у дослідженні цього явища як відмінного від природи, що притаманне не лише окремому індивіду, а групі людей, зв`язаних спілкуванням. За визначенням В. Освальда „в антропології культура - це набуті спільні моделі поведінки, які притаманні групі людей" [15, 25]. Згідно з таким підходом, у центрі уваги знаходиться той факт, що люди не народжуються з певною культурою, а набувають її у процесі спілкування, на основі соціальної діяльності. Одним із найважливіших компонентів такої діяльності є мовленнєва діяльність, у процесі якої індивід опановує мову, що є компонентом культури, і через посередництво використання мови дістає доступ до інших її складових. У межах соціального підходу виділилися біхевіористичний підхід (суть якого полягає в тому, що культура розглядається як дискретна практика поведінки, яка притаманна групі людей - особливо традиціям і звичаям) і функціональний підхід (функціонування правил, які лежать в основі поведінки).

Якщо культура засвоюється індивідом, вона може розглядатися у термінах знання світу і про світ, тобто у термінах мислительних реалій, структур і процесів. Такий підхід до розуміння культури приділяє особливу увагу культурі як знанню та пізнанню і називається когнітивним [7, 18]. Ключовою фігурою когнітивного підходу у лінгвістичній антропології є В. Гудинаф. Згідно з його визначенням „культура... повинна складатися із кінцевого продукту навчання: знання у загальному значенні цього терміна ... ; культура не є матеріальним феноменом, вона не складається із речей, людей, поведінки або емоцій. Це, насамперед , організація цих речей, це форми субстанцій, якими люди володіють у своєму мисленні, їх моделі для сприймання та інтерпретації ..."[8, 36]. На думку представників цього підходу, культура є виключно мислительною реалією [20, 209]. Як ментальний феномен культура лежить за межами актуальної соціальної поведінки і являє собою явище особистісне та індивідуальне. Культура - це когнітивна організація концептів матеріальних і соціальних явищ. Представники когнітивної антропології намагаються визначити, що саме є найважливішим для носіїв певної культури і як ці знання презентуються ментально у вигляді логічних принципів. Культури, на їх думку, відрізняються одна від одної різною системою таких принципів. Саме це і є об`єктом дослідження когнітивної антропології.

Когнітивний погляд на культуру розглядає її для адекватної участі людини у житті суспільства. Ці знання можуть бути пропозиційними та процедурними. Перший різновид відноситься до знань пропозиційних: принципів, переконань, постулатів, за якими живе суспільство. Другий - до знань про те, як необхідно ці знання застосовувати, тобто як необхідно поводити себе, дотримуючись їх. У межах такого підходу мова розглядається як ментальний конструкт, як система пропозицій, яка відображає те, про що говорить людина як член суспільства та мовного ареалу і що домінує у її інтерпретації навколишнього світу. Отже, когнітивне розуміння культури зближує його з когнітивною функцією мови як засобу формування думки.

Семіотичний підхід до визначення культури базується на розумінні її як системи знаків, що презентують світ і яка може використовуватися як засіб спілкування. Таке розуміння бере початок у працях К. Леві - Стросса. Згідно з його поглядами, усі культури є знаковими системами, що передають глибоко закладені когнітивні нахили з метою категоризації світу. К. Леві - Стросс вважає, що людське мислення є всюди однаковим. Різні культури є різними втіленнями базових абстрактних логічних властивостей мислення. Ці втілення адаптуються до специфічних умов життя і поділяються усіма членами відповідного суспільства [14].

На сучасному етапі семіотичний підхід до розуміння культури знайшов подальший розвиток у працях К.Горця та його школи, яку іноді називають „символічною антропологією" [7, 16]. На відміну від К.Леві-Стросса К.Гірць не розглядає культурні різновиди як варіації однієї й тієї ж безсвідомої людської здатності абстрактно мислити. Культура для нього - це система суспільних значень, закодованих у символах і відображених у поведінці, яку розглядають як символічну (знакову) дію. Такі символи (знаки) є публічним вираженням загальноприйнятих підходів, переконань та практик, і гарантують взаєморозуміння серед тих, кого можна віднести до однієї і тієї ж культури. Культурні значення, за Гірцем, - суспільні значення, закодовані у відомій усім системі символів, а не замкнені системи внутрішнього особистісного розуміння. Він вважає, що культура не знаходиться в головах індивідів, а являє собою суспільне явище. Люди і створюють, і інтерпретують культуру. У межах цієї концепції усі прояви і продукти культури, включаючи матеріальні, є актами комунікації, оскільки володіють значенням і створюються з метою його передачі.

Якщо порівнювати два підходи: когнітивне розуміння культури і семіотичне, то можна прослідкувати, що когнітивна антропологія на чолі з В. Гудинафом будує свої теорії на основі дослідження ментальних характеристик людського організму, залишаючи поза межами дослідження соціальне оточення. Семіотична антропологія, що представлена К.Гірцем і його прибічниками, концентрує свою увагу на соціальній та знаковій природі суспільних дій, залишаючи поза людським організмом його характеристики і межі [7, 20]. Прибічники когнітивної антропології зосереджують увагу на процесі препарування дійсності когнітивними структурами індивіда; прибічники семіотичної антропології - на тому, що можна розглядати як вихідний матеріал і як продукт подібного процесу, тобто на вивідному культурному значенні і потім на його взаємодії з досвідом і реальністю.

Loading...

 
 

Цікаве