WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фразеологічні і пареміологічні парадокси у прозі І.Нечуя-Левицького та Г.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Фразеологічні і пареміологічні парадокси у прозі І.Нечуя-Левицького та Г.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Розряд синтагматичних парадоксів прозової мовотворчості І. Нечуя-Левицького і Г. Квітки-Основ'яненка доповнюють абсурдні паремійні та фразеологічні одиниці, що є суперечливими висловлюваннями, у яких щось стверджується й водночас заперечується. У масиві таких ФО розмежовують два різновиди: апорії абсурду та апорії безглуздя [10, 190]. Абсурд – зіткнення формального твердження та змістового заперечення, а безглуздя зумовлене беззмістовністю порівняння.

Наприклад: "Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни" [5, 242] (пор.: хоч пацюки бий) – "дуже негарний, несимпатичний, неприємний" [15, 23]; "Катря тиха дівчина й гарна, мов калина, процвітає. Правда, що процвітає як макуха під лавко"" [5, 304]. Апорії абсурду аналізованих контекстів побудовані автором від твердження до заперечення, тобто абсурдність полягає у зіткненні формального твердження гарна мордою (перше речення), процвітає (друге речення) та змістового заперечення ФО хоч пацюки бийіяк макуха під лавкою .

З метою створення іронії Г. Квітки-Основ'яненко використовує у своїх шедеврах також іншу адвербіальну ФО, в якій позначається референційна неприпустимість події: "Та вже ж, Улялю, як собі хоч, а я тобі мати, так я скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія" [3, II, 459] (пор.: як на долоні волосся виросте) – "уживається для повного заперечення змісту речення" [15, 144]. Абсурдність в аналізованому діалозі героїв драматичного твору Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" виникає на основі семантики слів-супровідників, що суперечить змістові порівняння, введеного оказіональним прислівником скоріш.

Помічено, що на відміну від абсурду, що є певним чином осмисленим з огляду на референційну природу негації, але неістинним у самому порівнянні, безглузде передставлене висловлюваннями, які не відповідають вимогам семантичної або граматичної синтагматики і не є ані істинними, ані неістинними: "Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду" [6, 52]. Конфлікт семантичної синтагматики породжує фразеологічне значення негативної оцінності – "3. Слабохарактерний, нерішучий, безвольний, не здатний щось вирішувати самостійно" [15, 18].

Деякі паремії оповідань І. Нечуя-Левицького виражають, крім характеристики зовнішності героїнь, яскраво виражений осуд, надають усьому тексту емоційно-оцінного забарвлення: "Вже баба Солов'їха багато краща од неї, хоч і в Солов'їхи ніс, як за сім гривень сокира" [6, 253]; "Оце заквітчалась сіном, як вівця реп'яхами" [5, 300]. Як бачимо, у порівняльних ФО безглузде виявляється в їх довільному виборі відносно семантики супровідника. Некоректність таких зворотів межує з нонсенсом, нісенітницею.

Отже, розглянуті парадоксальні паремії і фразеологічні одиниці об'єднані загальним значенням нісенітниці, дурниці або чогось нездійсненного, нереального; побудовані на контрасті лексичних компонентів, на несумісності об'єднуваних понять; створюють іронічне, гумористичне і сатиричне забарвлення, сприяють емоційній насиченості зображуваного. Ці вирази письменники вживають у художніх описах, діалогах на позначення негативних рис характеру, зовнішності та дій людини. Однак аналіз пареміологічних і фразеологічних синтагматичних парадоксів не є вичерпним, тому віднайдений ракурс контрастивного дослідження прозаїчної мовотворчості І. Нечуя-Левицького і Г. Квітки-Основ'яненка є перспективним для подальшого вивчення функціональних властивостей парадоксальності як паремій, так і фразеологізмів у проекції на художній текст.

Зауважимо, що епідигматичний фразеологічний парадокс пов'язаний з асоціативними мовними механізмами, когнітивно забезпеченими інтеграцією різних концептуальних сфер. Логічна природа таких парадоксів полягає в поєднанні істинної інформації з неістинним способом її позначення за принципом фіктивності.

Релевантним для прози І. Нечуя-Левицького є реєстр ФО епідигматичного парадоксу із соматизмом очі: "Мотря підвела на будущу свекруху гострі оч"" [5, 258]; "То це ти мені колеш очі через свою жінку" [5, 279]; "Його темні очі погасли й ніби померкли" [5, 280]; "З-за Балашихи з сіней виглянула Мелашка, блиснула чорними очима, і знов сховалась у хату" [5, 301]; "Вона як у вічі йому не вскочить – дивиться на його...розгорілись очі!" [6, 7]; "Дивлюся я – вона вже мене їсть очима" [6, 250];очки так і блищать од злості, наче в гадюки, неначе з їхіскри сипляться" [6, 251]. Зафіксовані парадоксальні ФО з соматизмом очі утворені внаслідок метафоризації, що спирається на зорові або дотикові відчуття; перенесення за функцією, дією, зі сфери фізичного стану на позначення психічного стану людини.

Контексти оповідання Г. Квітки-Основ'яненка "Пархімове снідання" містять дієслівну ФО, яка надає висловлюванню гумористичного характеру: "Але їм-їм – і кінця не видно. А сльози так і заливають!.. Аж очі рогом лізуть!" [3, І, 417]. Донорською зоною сфери психоемоційного стану людини є тварина, яка інтегрується зі знаками суперконцепту людина і породжує епідигматичний фразеологічний парадокс із реципієнтною зоною – соматизмом очі.

Отже, особливістю епідигматичних парадоксів, експлікованих фразеологізмами із соматизмом очі, є позначення стану людини, почуттів та їх оцінку. Цю групу парадоксальних ФО доповнюють також соматичні фразеологізми зав'язати рота, серце з перцем, гризти голову, серце в'яне, з носа гонити дим кужелем, голова горить вогнем, в голові зароїлись роєм невеселі думки тощо, на що ми і звернемо увагу в подальших дослідженнях.

Література

  1. Горнфельд А. Г. Фигуры в поэтике и риторике // Вопросы теории и психологии творчества. – Харьков, 1911.

  2. Горький А. М. Собр. соч. – М., 1955. – Т. 29.

  3. Квітка-Основ'яненко Г. Твори: У 2 т. – К., 1978

  4. Мокиенко В. М. В глубь поговорки. – К., 1989.

  5. Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім'я. – К., 1990.

  6. Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря: Повісті, оповідання, нариси. – К., 1988.

  7. Оруджев З. М. Диалектика как система. – М., 1973.

  8. Розенталь Д. Э., Теленкова М. А. Словарь-справочник лингвистических терминов. – М., 2001.

  9. Санников В. З. Каламбур как семантический феномен // Вопросы языкознания. – 1995. – №3.

  10. Селіванова О. О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти ). – К.-Черкаси, 2004.

  11. Семен Г. Я. Парадокс как стилистический приём // Филологические науки. – 1987. – №5.

  12. Ужченко В. Д., Авксентьєв Л. Г. Українська фразеологія. – Харків, 1990.

  13. Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988.

  14. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2004.

  15. Фразеологічний словник української мови / Укл. В. М Білоноженко. та ін. – К., 1999.

  16. Щербина А. А. Заметки о технике и искусстве комического слова // Русская литература. – 1966. – №2.

  17. Ciceron. Les Livres de. Les Paradoxes. – Paris, 1760.

  18. Morley J. Aphorisms. – L. – N. Y., 1887.

  19. Pagliaro H. L. Оp cit.

Loading...

 
 

Цікаве