WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Фразеологічні і пареміологічні парадокси у прозі І.Нечуя-Левицького та Г.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Фразеологічні і пареміологічні парадокси у прозі І.Нечуя-Левицького та Г.Квітки-Основ’яненка - Реферат

Найвідоміші на сьогодні українські фразеологи зауважують щодо виникнення пареміологічних і фразеологічних парадоксів на тлі синтагматики, епідигматики, парадигматики, аксіоматики та прагматики мови, тому виокремлюють на основі паремій і ФО сучасної української мови п'ять різновидів парадоксу: синтагматичний, парадигматичний, епідигматичний, аксіологічний та прагматичний [10, 188].

Аналіз специфіки мовотворчості І. Нечуя-Левицького ("Кайдашева сім'я", "Дві московки", "Баба Параска та баба Палажка", "На Кожум'яках") та Г. Квітки-Основ'яненка ("Солдацький патрет", "Сватання на Гончарівці", "Пархімове снідання") дають змогу переконатися в тому, що парадоксальні паремії та ФО є маркерами індивідуальних стилів цих авторів. Найбільш поширеним у мовотворчості аналізованих письменників є реєстр синтагматичних та епідигматичних парадоксів, на що ми і зосередимо докладніше увагу.

Зауважимо, що синтагматичний парадокс виникає на підставі референційної неістинності висловлювання, логічного абсурду, семантичної абракадабри. Конфлікт семантичної синтагматики породжує значення негативної оцінності.

Парадокс, зумовлений референційною незв'язаністю, суперечливістю знань людини та їх мисленнєвого аналізу, співвідноситься з логічним явищем апорії. Пареміологічні та фразеологічні апорії специфічно представлені у прозі І. Нечуя-Левицького, вони використовуються письменником на позначення нісенітниці, дурниці або чогось нездійсненного, нереального. Наприклад, "Кайдашиха таки випила чарку, хоч і скривилась, як середа на п'ятницю, ...набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цією невісткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом" [5, 305].

Із розмов "на підвищених тонах" Лавріна і Карпа ("Кайдашева сім'я") дізнаємося, що перед Семеном Омелько Кайдаш планує оженить старшого сина – Карпа, який ще не вирішив, кого посватає, оскільки "...в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє" [5, 241]; "Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолоти"[5, 242] (пор.: собаки виють від чого) – "що-небудь неприємно діє, викликає у когось відразу, огиду" [15, 839], (пор.: неначе чорт сім кіп гороху змолотив) – "з сл. на виду. Хто-небудь має віспини або шрами від них" [15, 955]. Виокремлені паремії і ФО побудовані на зіставленні несумісних понять, вони дають змогу авторові передати негативну оцінку характеристики зовнішності та дій дівчат.

У наступних контекстах цієї повісті помічаємо обурення богомольного Кайдаша, якому нестерпні Карпові характеристики дівчат завадили спокійно стругати вісь у повітці: "Старого неначе хто вщипнув...Господи! Чи в вас Бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі?... Він зговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітк" [5, 243] (пор.: сім мішків гречаної вовни) – "з сл. наговорити, сказати. Багато зайвого" [15, 809]. Розміщена в інтерпозиції до найближчого контексту адвербіальна парадоксальна ФО зі словом-символом – числівником сім експлікує мовлення героя, створює сатирично-гумористичний ефект. Подібні контексти із синонімічною ФО фіксуємо в діалозі Мотрі з Мелашкою. У красномовній суперечці дві невістки вирішують проблему приналежності груші. Мовлення Мотрі ґрунтується на народному гуморі, фразеологічні апорії уживаються на позначення нісенітниці: "Ще що вигада! На нашому городі та виросла ваша груша! Це, мабуть, свекрушище тобі наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці" [5, 242] (пор.: на вербі груші) – "1. З сл. наговорити. Нісенітниці, дурниці" [15, 200]. Як бачимо, нагромадження кодифікованої й оказіональної ФО сприяє утворенню синтагматичного парадоксу на основі референційної неістинності висловлювання.

Аналізовані ФО-фаворити для ідіостилю І. Нечуя-Левицького зустрічаємо і в міщанській комедії "На Кожум'яках". Зокрема на зауваження матері щодо "ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика", Оленка відповідає: "Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербі груші, а на осиці кислиці" [6, 91]. На залицяння Гострохвостого міщанки відгукуються дотепним сміхом і синтагматично парадоксальною ФО, яка сприяє створенню сатирично-гумористичного ефекту: "Хи-хи-хи! Цей панич наговорить три мішки гречаної вовни! Хи-хи-хи! Весела мати родила вас, веселий і син вдався" [6, 94]. У мовленні головних героїв комедії функціонує також постпозиційний дієслівний фразеологізм на позначення нереальної дії: "Еге! Добре! За сваху! А я вам подам решетом води, як ви будете сидіти на посаді" [6, 95] (пор.: носити воду решетом) – "даремно робити що-небудь, марно витрачати час на що-небудь" [15, 557]. Як бачимо, оказіональна ФО (автор застосував комбінований спосіб модифікації структури звороту, поєднавши заміну, перестановку та граматичну зміну компонентного складу фраземи) сприяє створення синтагматичного парадоксу з метою іронійного зображення згоди Гострохвостого бути сватом у Горпини під час її майбутнього одруження.

Арсенал синтагматичних парадоксів художніх текстів І. Нечуя-Левицького поповнюють багатозначні фразеологізми за структурою двоскладного речення, які автор використовує для характеристики дій людини ("Дві московки"): "Ходить по хаті, мов нежива, і діло робить як мокре горит" [5, 27] (пор.: як мокре горить) – "3. Повільно і погано щось проходить, відбувається, робиться" [15, 502]. Подібні апорії в українській мові, зокрема у прозі українських класиків, отримують негативну оцінність.

В оповіданні "Баба Параска та баба Палажка" автор вживає парадоксальні пареміологічні висловлювання на позначення нереальної дії, негативно зображаючи героїню: "Вона (Палажка) вміла і клубком качаться під ноги, доїла молоко просто з стріхи"[6, 249]; "Моя душа вже чує, що Параска говорить з пасинком про мене, бо я в неї сиджу на язиці день і ніч" [6, 258].

Менш численною є група синтагматичних парадоксів на позначення нереальної дії у прозі Г. Квітки-Основ'яненка. Зокрема, у творах "Солдацький патрет" і "Сватання на Гончарівці" фіксуємо парадоксальну дієслівну ФО кишки порвати від реготу, яка надає контексту гумористичного забарвлення.

З розмови сільських парубків ("Солдацький патрет") дізнаємося про талановитого маляра, який "що вздрить, так з нього патрет і вчеше... та підпише", і пригоду, після якої "сміху було! Хлопці аж кишки порвали від реготу" [3, І, 23]. Причиною цьому був портрет попової кобили, який по "наущенію" маляра поставили біля панотцевого двора. На картині красувалася точна копія кибили отця Микити: "і на одно око сліпа, і хвіст вирваний, і ребра їй повилазили, та ще й голову понурила, мов пасетьс", яку господар сприйняв як дійсну, розмовляючи з портретом: "Тпрусьо, ряба!" – а далі як закине їй на шию пояс, як потягне до себе. А кобила як впаде, а ми так і зареготались та навтікача! А отець Микита стояв як укопаний, і руки і ноги одубіли, і ні з місця; а кобила перед ним лежить догори ногами...і піпірки не вдержали, як потягнув її до себе, щоб не втекл"" [3, І, 24].

У монологах головних героїв твору "Сватання на Гончарівці" читаємо: "А я собі: ких – ких – ких! Кишки порвав регочучись. Годі післі того часу молотити" [3, II, 465] (пор.: порвати кишки від реготу) – "дуже, до зневаги, до знесилення сміятися" [15, 733]. В інших контекстах цього літературного шедевру функціонує ФО, у якій вбачаємо майстерність автора щодо зображення ситуації, яка сприяє створенню фразеологічного синтагматичного парадосу: "Бач, п'яниці море по коліна! Він, знай, своє товче" [3, ІІ, с.449]. Адвербіальна ФО дає негативну оцінку діям людини.

Loading...

 
 

Цікаве