WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Викриття корозії моралі чиновників у п’єсі А.Кащенка “По закону”і - Реферат

Викриття корозії моралі чиновників у п’єсі А.Кащенка “По закону”і - Реферат

Роздуми автора про реформування, оновлення державної влади заставили його звернути увагу на суспільно важливі для свого часу проблеми, носіями яких є як головні, так і другорядні герої комедії "По закону". Суть урядовців, канцеляристів, чиновників, їх непривабливі сторони А. Кащенко розкриває через розмови та дії героїв твору. Типовим урядовцем початку ХХ століття є Василь Петрович – генерал, державний службовець. Вперше з ним зустрічаємось лише в дії ІІ, яві 4, хоча мова про нього йде вже в дії І. Щоб змалювати Василя Петровича, автор показує його в розмовах з іншими урядовцями. Так досягається можливість всебічно оцінити його і як державного службовця, і як людину. Дії Василя Петровича відверто цинічні, нечесні. Він вдає, що невтомно працює на користь держави, турбується про інших, а надати "підмогу на шлюб" Петренку вважає неможливим. Виконує різні безглузді циркуляри, не замислюючись над їх змістом, і разом з тим може порушити їх. Егоїзм, жадібність, лицемірство, улесливість, хитрість – характерні риси Василя Петровича. "Звичайно, законність – перше всього. Законність – се моє гасло!" [5, 40], - стверджує він. Та його законність особлива: не чесна і справедлива, якою має бути, а брехлива і цинічна. Він відмовляє Петренку у "підмозі на шлюб", кидаючи: "Та ви щож думаєте, як казна-так то дійна корова? Ні то народні гроші, добродію мій, народні! Біля них треба обережно ... А то сьогодні дай вам підмогу на шлюб, через дев'ять місяців на хрестини, ще далі на хворіння дружини, ще далі на похорон дитини ..." [5, 38]. І тільки після "поради" Зубкова виділяє гроші "по справедливості": "на шлюб" п'ятнадцять рублів, а своїй коханці Водській – вісімдесят п'ять рублів ("Трохи буде не рівно, але се зрозуміло у Марії Йвановни зовсім инші потреби" [5, 39]). Він "піклується", щоб служба не перешкоджала лагідно жити з чоловіком, звільняючи Лялькову з роботи після одруження з Петренком, тим самим вивільнивши місце для Барвинської. Охоче "виконує" циркуляр про те, "щоб не приймати до служби жіноцтва більше тридцяти відсотків" [5, 29]: не відмовляє Барвинській, молодій вдові, бо "у неї був лист від дуже впливової особи" [5, 34]. Та й на роботу вона може приходити, коли забажає, хоча повинна пам'ятати, що її відсутність викликатиме нудьгу у генерала. Дволикість Василя Петровича проявляється і у ставленні до вищого начальства: "Хома Хомич і Сава Савич ... тепер сильні люди! Одмову мою вони мали б собі за образу і мені на службі увірвалось би. Вони пустили-б про мене чутку, що я нетактовний і не здатний кермувати на своїй посаді. Се треба розуміть" [5, 39]. Наш "керманич" у своїх муках звинувачує і Державну думу. Автор устами Василя Петровича дає оцінку всій чиновницькій системі початку ХХ ст.: "Ху, мука яка!.. З того часу, як зьявилася оця державна дума, бодай вона счезла, наша служба звелася прямо на каторгу! (Обтирає піт). У якогось там, прости Господи, брехунця засвербить язик і зараз ті "запитання" міністрові, а той піднімає на ноги всі департаменти!" [5, 29]; "Як вам подобається? Та ж сама рука, що подає ціркуляра про заборону приймати жіноцтво, одночасно просить прийняти якусь бону, та до того ще стару дівку!" [5, 30]. Така служба "по закону" властива на всіх рівнях.

Правою рукою Василя Петровича є Зубков Петро Іванович, його секретар. Він "... у їх превосходительства велику силу мають ... Що вони тільки схочуть, про що не попросять, так все те й робиться..." [5, 5], - заявляє канцелярист Сердега. Правда, із репліки Бузюка зрозуміло, що це він "заслужив" за те, що "генеральша з ним у гречку стрибає" [5, 5]. Петро Іванович "прикриває" Водську - "служащу" тільки тому, що "до неї залицяється генерал!" [5, 12] Зубков вчасно і вміло може дати "пораду" генералу, яка буде базуватися на "його" лицемірній законності. За словами Бузюка, то й "справжня" служба для Петра Івановича починається тоді, коли приходить генеральша.

Жертвою існуючого беззаконня стає молодий урядовець Петренко Борис Григорович. Він хоч і не підтримує дій урядовців, але нічого й не робить для того, щоб щось змінити. Має пристойну освіту, однак не може (чи не хоче?) знайти собі відповідну роботу. Вірить, що "... після встановлення констітуції, все мусить зреформуватись, оновитись..." [5, 11], розмірковує про роль службовця в житті країни, про покращення "народного життя". Однак конкретних, дієвих заходів не вживає, бо боїться: "Щось мені боязно"; "Без дозволу генералового не можна нам побратись" [5, 6], "Неможна всім іти! Се ж вийде "скопом", - значить бунт" [5, 24]. Проте, після рішення генерала про звільнення нареченої, знаходить сили подати "прошеніе про одставку".

Яскраво і чітко у п'єсі виписано жіночі образи. Так, наприклад, Водська і Барвинська живуть "по закону", який створили для себе. Водська – "високошановна пані", "служаща". На службу приходить, коли забажає, щоб розважитись. Їй подобається бути в центрі уваги. Та сама тільки вдає, що цікавиться життям, проблемами інших. Слід зазначити, що мова Водської то ніжно-голубляча ("голуб'ята", "воркуєте"), то різка та груба (звертаючись до Барвинської, говорить: "Ви думаєте, що як убралися такою павою, то так вас зараз і на службу приймуть? Тут не весілля, щоб так одягатись" [5, 19]). Самовпевненість, заздрість, лицемірство, егоїзм – визначальні риси характеру Водської.

Власне бачення служби у Барвинської – служба задля розваги. Вона – розфарбована ("розбарвлена") красуня – вдова, якій "сумно вдома самій, без ніякого діла". Хоче стати на службу, аби не нудьгувати. "Коли ж мені приходити до служби? Вибачте, я дуже рано не можу ходити, бо прокидаюся хіба що в одиннадцятій годині, та й то надсилу..." [5, 33], - жаліється вона Василю Петровичу. Барвинська – вдова впевнена, що не шлюб, а тільки вільне кохання дає щастя. Автор наголошує на духовній обмеженості цієї жінки. А з окремих реплік видно, що навряд чи така "служаща" принесе користь.

Зауважимо, що за жанром "По закону" – це соціальна сатирична комедія, адже в ній переважає не доброзичливий сміх, а сміх викривальний, засуджуючий.

Найбільше навантаження в розкритті змісту комедії несуть надзвичайно вдало побудовані діалоги, у яких проявляються взаємини між дійовими особами, їхні характери, соціальний статус. Максим Горький стверджував: "П'єса-драма, комедія – найважча форма літератури, - важка тому, що п'єса потребує, щоб кожна діюча в ній одниниця характеризувалась і словом, і ділом самосильно, без підказувань з боку автора... Дійові особи п'єси створюються виключно і тільки їхніми словами, тобто чисто розмовною мовою..." [2, 237]. Мова кожного персонажа п'єси індивідуалізована, відбиває і його культурний рівень, і особливості характеру, і мету життя.

У п'єсі місце дії окреслене канцелярією та кабінетом Василя Петровича. У рамках цих просторів відчувається затхлість у прямому і переносному значенні цього слова. Проте, якщо у канцелярії відчутно "дух" протесту, "вільнодумства", то у кабінеті панує атмосфера обмеженості духовного простору персонажів. І навіть ті, хто потрапив сюди, стараються вирватись на волю.

На жаль, комедія так і не ожила на сцені та й взагалі не перевидавалась після 1917 року. Хоча актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність кожного характеру, що водночас є виразним соціальним типом доби, природність конфлікту допомогли б нам (за Ж.-Ж. Руссо) звільнитися "від своїх вад та недоліків, так, дивлячись у дзеркало, стирає з обличчя яку-небудь пляму" [7, 206], бо таких "василів петровичів", "зубкових", "водських" є достатньо і сьогодні.

Та як не гірко усвідомлювати, проте є ще на нашому суспільному тілі рани, які відкрилися не одне століття тому.

Ми розглянули лише один твір із невеликого драматургічного доробку А. Кащенка. Не меншу вартість становлять його комедія "Зоря нового життя", драма "Напровесні", які і стануть об'єктом нашого дослідження надалі.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Відділ рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського /Ф.І.№34113.

  2. Горький Максим. Літературно-критичні статті. – К., 1951. - С.237.

  3. Дидро Д. Эстетика и литературная критика. – С. 190-191.

  4. Кащенко А.Ф. Під Корсунем: Іст. повісті /Передм., упоряд., підгот. текстів С.П. Пінчука. – К.: Молодь, 1992. – 320 с.

  5. Кащенко А. По закону. – Катеринослав, 1917. – 48 с.

  6. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ "Академія", 1997. – С. 732.

  7. Руссо Ж.-Ж. Избранные произведения: В 3 т. – М., 1961. – Т.2. – С.206.

Loading...

 
 

Цікаве