WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Викриття корозії моралі чиновників у п’єсі А.Кащенка “По закону”і - Реферат

Викриття корозії моралі чиновників у п’єсі А.Кащенка “По закону”і - Реферат

Викриття корозії моралі чиновників у п'єсі А.Кащенка "По закону"

Атмосфера суспільно-політичного життя країни початку ХХ століття знайшла своє вираження у творчості А.Кащенка. До аналізу прози письменника на сучасну йому тематику звертались В.Бєляєв, С.Пінчук, М.Чабан. Проте драматургія, яка представлена (за С.Пінчуком [4, 20]) трьома п'єсами, залишилась поза увагою дослідників. Проте сміємо заперечити Степану Петровичу з приводу кількості драматичних творів, бо у листі до редакції газети "Громадська думка", де письменник мав намір опублікувати твір, Кащенко повідомляє "...я написалъ драматическія сцены изъ казацкой жизни ХVI века ... под заглавіемъ "Початокъ разруху", т.е. "Начало распри", посылаю въ роспоряженіе редакции" [1, 2-3]. Правда, цей твір так і не був опублікований.

Дідро наголошував: "Суспільний стан... його проблеми – ось що має стати основою [драматичного] твору" [3, 190]. Проблеми "інтелігенція і народ", "корозія моралі чиновників" тощо знайшли своє відображення у драматургії Кащенка.

Об'єктом нашого дослідження є комедія "По закону", яка виросла на реалістичному ґрунті суспільства кінця кінця ХІХ – початку ХХ ст., і є віддзеркаленням сучасності. С.Пінчук зауважує: "Дарма що в комедії відтворена атмосфера майже дев'яностолітньої давності, але вона аж надто виразно перегукується з нашою сучасністю. Брехня, бюрократична тяганина і пустомельство були характерними ознаками діяльності різних чиновницьких контор у царській Росії, подібно до того, як це ми маємо зараз у всіляких главках, управліннях, об'єднаннях тощо" [4, 20-21].

А.Кащенко, опрацьовуючи нову тему, шукає і нові драматургічні форми та композиційні прийоми. Він проникає у сферу соціального і психологічного життя, віднаходячи і розкриваючи справжні мотиви людських дій і вчинків, джерела життєвих конфліктів, але при цьому зберігає і побутову інтригу.

В основі сюжету п'єси лежить конфлікт між урядовцем Василем Петровичем, який відкрито зловживає своїм службовим становищем, і його підлеглими, службовцями канцелярії.

Передові ідеї проникли вже і у сфери дрібного чиновництва. Виразником цих ідей виступає невгамовний молодий канцелярист Бузюк Василь Дмитрович. На фоні чиновницького мовчазного "болота" він постає настільки прямолінійним, чесним, навіть жорстоким у своїх промовах, репліках, що з перших сторінок зрозуміло – перед нами бунтар.

Основна маса канцеляристів кожного дня приходить на роботу і, створюючи вигляд старанних службовців, робить марну справу. Бузюк розуміє, що їх робота – безглузда, непотрібна нікому, навіть начальству. Крім того, атмосфера, яку створив генерал у канцелярії, принижує особистість, робить людей "рабами" "їх превосходительства", дає змогу пихатому генералу використати будь-кого для особистої користі, або, так само, загнати людину в кут, принизити, вижити чи просто вигнати у будь-яку мить з роботи. "Проклята служба!.. як я тебе ненавидю! – скрикує у розпачі Бузюк. – Коли б не діти, години б не сидів тут біля столу. Повіситись краще!" [5, 9].

А.Кащенко наводить нас на думку, що частина службовців вже не в силі зносити знущання начальства, тим самим піднімає проблему необхідності переустрою державної влади, проблему вартості конкретної особистості у суспільстві, можливості самореалізації, збереження людської гідності за будь-яких обставин. Крізь призму соціальних проблем чітко проступає проблематика морально-етичного змісту: проблема людської зради, проблема волі людини й волі колективу. І, звичайно, як і в багатьох інших творах автора, через усю п'єсу червоною ниткою проходить найактуальніша проблема вибору. Звідси випливають не менш важливі проблеми, що доповнюють одна одну, а інколи навіть протистоять одна одній: проблема прав людини, її обов'язків; відповідальності за близьких людей; проблема чесності.

Бузюк Василь Дмитрович – людина нового покоління, яка може і хоче реалізуватися у служінні народові, але перебуває в залежності від обставин. Він голосно говорить про те, що всі вже давно повинні зрозуміти: "... діла у певному розумінні сього слова у нас немає ніякого ... Невже ви не помітили, що в сих купах паперу немає жодного правдивого слова? Візьміть справоздання нашої інстітуції: там ви побачите тільки самохвальство, вигадки та неправду; ... ви побачите, що замість того, щоб сказати правду, яка вона є, та додати міркування, яких заходів треба вжити, щоб того лиха не було, ми одмовляємо, що пишуть, мовляв, "нісенитницю" і що у нас "все благополучно" [5, 8]. Мабуть, тому Бузюк до цих пір сидить у канцелярії, коли інші з такою освітою, як у нього, уже дослужились до "столоначальника", бо дозволяють собою маніпулювати, "підбираючи" коханок генерала. Розуміє, що треба тікати зі служби на "вільне повітря", поки вона не "висушила мозку, не отруїла душі", але не може, бо в нього дружина і троє дітей. Треба боротись і обов'язково знайти вихід, і Бузюк його знаходить. Після трьох років служби він займається приватною працею: "... що-вечора я зводю рахунки по продажу і розсилці книжок у великій книгарні. Робота нелегка, проте знаєш, що робиш і до чого, а беру за те стільки ж, скільки й тут за весь день муки та знущання" [5, 9]. Бузюк шкодує, що одразу не взявся до вільної праці і пояснює це тим, що свого часу дістав тільки середню освіту і з нею не наважився стати до боротьби за життя, але він повчає інших, тих, кому пощастило більше, подолати проблему обмеженості. "А чи так неминуче потрібна державна служба? Хіба тільки й світа, що в вікні" [5, 10], – запитує Петренка. Устами героя письменник характеризує державну службу, а звідси і гнилість самої системи, яка продукувала їй: "Тікати звідси вам треба! Яко мога швидче тікати на вільне повітря, поки ся служба ще не висушила вашого мозку, не отруїла душі, не вбила почуття чести і не зробила з вас каліку, нездатного вже ні до якої праці!" [5, 10] А все те, що твориться у канцелярії "по закону", - і є саме беззаконня.

Образ Бузюка зображено в динамічному розвитку. Крім того, що дозволяє собі говорити "крамольні речі" серед "служащих", він, коли його звинувачують у цьому, лякають законом, і навіть тоді, як усі його товариші, не витримавши натиску генерала, нишком тікають, кидає йому прямо у вічі: "Час ... глянути на нас, підвладних вам, як на людей, а не як на рабів. Час би поміркувати, чи можуть інтеллігентні люде у наші часи жити на те жалування, що було встановлено за царя Гороха?" [5, 47]. На запитання генерала чи знає він, яка йому буде кара, відповідає запитанням: "... Ви питали, чи відомо мені, що буває тим, хто підбиває чиновників до неслухьняности... Се я мусю знати, бо про се зазначено в законі; а от будь ласка скажіть, що буває по закону тим начальникам, що розплачуються з своїми коханками казенними грішми?" [5, 47] Цей відкритий протест змушує генерала зрозуміти, що прийшли нові часи і невідомо, як все обернеться, коли покарає бунтаря, тому урядовець приймає рішення піти у відставку.

У своєму творі автор торкається і проблеми стосунків між представниками різних поколінь. Гермоген Гермогенович Сердега "підстаркуватий канцеляриста" – повна протилежність Бузюку. Якщо Бузюк – бунтар, то Сердега – боязка людина. За тридцять п'ять років служби він не дозволяє собі не те що говорити, навіть слухати "крамольні речі" про начальство. Такі службовці, як Сердега потрібні у канцелярії. Він старанно виконує велику кількість роботи і отримує за це "подяку" від начальства: "От бачте, голубчику Василю Дмитровичу: ви мене забалакали, а тепер мені вскочило... І за віщо? ... У шостій ранку прийшов ... і от ... " [5, 12]. Це людина, яку можна образити, не отримавши опору. Коли товариші умовили його йти з ними просити "на гуску", Сердега до кабінету заходить останнім, сподіваючись на те, що його не помітять. Проте Василь Петрович "витягає" з юрби і починає допікати. Сердега й сам не може збагнути, як дозволив себе умовити, починає виправдовуватись: "Ваше превосходительство! Всевишній свідком – не їм гусятини! Одного разу тільки невеличкий шматочок проковтнув і то ледве не вмер від корчів... Госоподи Боже!.. Три карбованці вона коштувала!.. Чи годиться з нашими нікчемними утробами таку деликатну птицю їсти?.." [5, 46]

А.Кащенко вдало, через найменшу деталь, розкриває психофізіологічні таємниці індивідуума. "Художня деталь – то прикметний мікрообраз, що може вирізнітися через свою значимість, вагу і шляхом авторського акценту на ньому" [6, 732]. У комедії "По закону" автор використовує сатиричну деталь, яка генетично походить із категорії комічного, де комічне і є її мікрочастиною. Сатиричну канву твору "наповнює" гуска, точніше "праздникове" "на гуску", що видавали "служащим" щорічно. Власне, воно стала стрижневим елементом, навколо якого так іронічно розгортаються події: дружину генерала, яку застав з коханцем Зубковим (секретарем Василя Петровича – Г.К.), Бузюк змушує просити "на гуску"; вона (гуска) є причиною "бунту" у канцелярії, який підштовхнув урядовця до думки про відставку; вона (гуска) стала причиною приниження Сердеги.

Loading...

 
 

Цікаве