WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Жанрово-стильові особливості історичного оповідання В. Шевчука “Сота відьма” - Реферат

Жанрово-стильові особливості історичного оповідання В. Шевчука “Сота відьма” - Реферат

Як засіб характеротворення використовує Валерій Шевчук внутрішній монолог Катарини, сповнений риторичних запитань: "... Хіба віддаватися науці й поезії жінці гріх? Хіба розум не треба ширити в світі, а глупоту проганяти?.. Чому чоловік може мудрість осягати, а жінка ні?" [4, 281]. Згодом, коли жінку схопили служителі святої інквізиції, автор вдається до рецепції біблійного матеріалу про розп'яття Ісуса Христа, зрадженого Іудою. Образ Катарини набуває символічного змісту: "руки її прикуто до поперечної балки, лежала ж вона на балці повздовжній, отож ніби на хресті була розіп'ята". Не маючи змоги навіть поворухнутися, Катарина молилась тому, "котрий був розп'ятий 1516 років тому, бо проповідував світові любов та милосердя". Перебуваючи в стані катарсису, "розіпнута на хресті, як і він... мимоволі ніби переходила в його плоть, а її думки ніби ставали його думками", бачила, як прийшли його учні й „іменем його хреста почали розпинати всіх недогодних і непокірних, а разом із ним й невинних, в ім'я любові сіючи смерть" [4, 285].

Світ добра й любові, який уособлює Катарина, стикається із темною силою насильства й жорстокості: "один із сторожів тримав смолоскипа, всунув його в підставку, перед тим освітивши її всю. - Ну, що, поласуємо, поки її не перетворили на м'ясо? – Ги-ги – сказав другий. Вона закричала. Тоді їй всунули до рота кляпа й почали чинити насильство" [4, 286].

Катарина опинилася під владою чорної брутальної сили. І коли "служки пітьми" пішли від неї, „прийшла їй тоді до голови дивна думка" про те, що "світ тільки позірно сонячний і гарний. Живе в ньому ще й безпросвітна тьма... І той, кому трапляється таке нещастя, потрапляє в її волю; немає значення, винуватий він чи ні" [4, 286].

Момент вирішального зіткнення двох протилежних сил настає під час допиту. Дізнавшись, що її чоловіка катовано й нібито є його свідчення проти неї, Катарина усвідомлює своє безсилля, "ота тьма, як невидима хижа риба, заковтує її" [4, 288]. Напередодні власної смерті жінка замислюється, чому Син Божий прийняв смерть, хоч був сильнішим за суддів своїх. Нарешті приходить прозріння: "тільки так він міг проголосити найбільшу, найстрашнішу і найповчальнішу свою проповідь. Він довів: диявол на землі є. Ота тьма, яка заковтує, ніби невидима хижа риба, – це його образ". Порушуючи вічну проблему, автор виголошує цілком сучасну істину: "Та тьма – у сильних світу цього, хай би скільки називали вони себе світлом чи навіть його оборонцями. Тьма ота всюдисуща і вічна, вона перебуває не в одному часі, а в часах. Вона не закінчується з одним поколінням, а вона в поколіннях" [4, 289].

Увиразнюючи свою думку, Валерій Шевчук вводить елемент ірреального. Комісар з комітету відьом – не лише уособлення тьми, він – сам диявол. Ось він "пройшовся покоєм, стукаючи об підлогу ратичками, і за ним поволочився довгий чорний хвіст. Тоді повернувся до Катарини, яка дивилася на нього з несусвітним жахом, і підморгнув – А ти, Катарино Ліпс, недурна жінка ..." [4, 290].

Невипадковим є рішення патера Йоганеса саме Катарину вважати сотою відьмою, хоча в містечку спалили подружжя Ліпсів разом із служницею, яка донесла на них, "він вирішив, що все-таки Катарину, бо то була вчена відьма". Йоганес Шпінглер ніс у світ жах, сподіваючись сам його уникнути, "аби ніколи не зазнати того жаху, який ніс у світ сам" [4, 291]. Але в світі хижаків сильніші поглинають слабших. Пана генкомісара заарештував як єретика колишній приятель Фрідріх Мінц: "з темної отхлані коляси Фрідріха Мінца виплив згусток тьми. Той згусток підплив до нього, як хижа риба, і розтулив ненажерливу зубату пащеку, аби ковтнути" [4, 291].

В оповіданні автор вдається до трансформації містичних образів – символів, рецепції біблійних мотивів. Наскрізним є у творі образ „хижої риби" яка трансформується у темряву і уподібнює собою образ диявола. На противагу дияволу Валерій Шевчук зображує приречену на смерть Катарину Ліпс, немов Ісуса Христа, зрадженого Іудою. На рівні підсвідомості Катарина трансформується в образ Ісуса Христа, відчуваючи його біль і страждання і цим самим несе з собою світло. „Трансформовані образи, анімалістичні перетворення... не тільки вияскравлюють та поглиблюють психологічні стани та явища, а й несуть певне смислове навантаження, як віддзеркалення опозиційних світла й темряви, природного й надприродного, проясненого й не проясненого" [5, 181].

Використання символів світла й темряви, які постійно зустрічаються у творах Валерія Шевчука, ґрунтується на символічній формулі, де темрява асоціюється зі злом, а світло з добром та духовністю. Світло за Валерієм Шевчуком є проявом не тільки моральності, а й освіченості, інтелекту та чеснот. Морок і темрява, які оточують Катарину Ліпс, спонукають її до протистояння. Від цього сюжет стає напруженим і динамічним. Почуття безсилля, страху, неминучого драматизму і навіть смерті, пронизує оповідання. Образ смерті був одним із найулюбленіших у бароковій літературі. В оповіданні „Сота відьма" смерть постає в різних іпостасях: всюдисуща, всепереможна, як розплата і данина, як кінець шляху, його логічне завершення.

Необхідно наголосити на тому, що в оповіданні Валерія Шевчука поряд із відтворенням давніх житейських колізій простежується історична алегорія, суголосність історії й сучасності, адже вже в радянські часи сталінські кати, взагалі зрікшись Бога, не тільки перейняли, але й удосконалили жахливі методи середньовічної інквізиції. Біблійний зрадник-Іуда, символічний образ тьми – "невидимої хижої риби, яка вряди – годи заковтує когось із сущих" у скристалізованій формі виражає характер середньовічної інквізиції і проектується на державну політику щодо інакомислячих за часів тоталітарного режиму в колишньому СРСР.

Отже, якщо до 60-х років ХХ століття історична проза давала велике панорамне зображення, ставлячи в центрі значну історичну особу, даючи хроніку історичних подій, то пізніше автори зосереджують увагу на пошуках сенсу життя, прагнуть дошукатися суті, не просто зображуючи історичні події, моделюють різні аспекти духовної екзистенції окремої людини в конкретному часі. В оповіданні "Сота відьма" осмислення доби середньовічної інквізиції, занепаду духовності, в координатах певної історичної епохи, відбувається у проекції на вічні загальнолюдські цінності й проблеми. Від цього події не розгортаються вшир, вони щільно втиснуті в досить короткий часовий проміжок, від чого набирають символічного значення і стають моделлю великого світу. Центром цієї моделі є людина з притаманним їй глибоко суб'єктивним сприйняттям дійсності взаємостосунків особи і суспільства, чим зумовлене використання внутрішнього монологу, насичення психологізації образів, розмаїття засобів характеротворення.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / Пер. С нем. Г. Гаев. – М.: Кронпресс, 2000. – 504 с.

  2. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Літ. Україна. – 1991. – 26 вересня.

  3. Пивоварська А. Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком // Сучасність. – 1992. №3. – С.54-59.

  4. Розмова Людмили Таран з Валерієм Шевчуком "Роззирнемося навколо й полюбимо цій світ" // Кур'єр Крив басу. – 2003. – №165.

  5. Тарнашинська Л.Б. Художня галактика Валерія Шевчука: постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 224 с.

  6. Шевчук В. Сота відьма // Дерево пам'яті. У 4-х книгах. Кн. 3. – К.: Веселка, 1991. – С.272-291.

Loading...

 
 

Цікаве