WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

“Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

Підсумовуючи, можна сказати, що міф про Діоніса давав можливість митцям, зокрема Я. Івашкевичу, виразу рефлексій про себе та сучасний світ. З одного боку, багатозначність образу грецького божества дозволяла поєднувати чи інтерпретувати суперечливі реалії. З другого, бурхливість і неординарність історичного та мистецького процесу початку ХХ століття актуалізували семантику образу Діоніса [пор. 3, 73].

У творчості автора "Осінньої учти" Бахус поєднується з іншими античними богами, зокрема, з Еросом, Танатосом та Аполлоном. Проте поліфонічність Діоніса посилюється додатковим зв'язком з міфом середземноморської культурної єдності та баченням Кресів як рубежу Орієнту та Окціденту [пор. 4, 320].

Усе це дає нам підстави говорити про специфічне літературне явище, яким є діонісійськістьпрози Ярослава Івашкевича, що, як складова частина ранньої творчості Івашкевича проявлятиметься в цілому ряді прозових творів та ліричних збірок.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Abramowska J. Na Ukrainie, nad morzem śrdziemnym // Powroty Iwaszkiewicza. Pod red. A.Czyżak. – Poznań, 1999. – S. 83-92.

  2. Iwaszkiewicz J., Proza poetycka, Warszawa 1980, 345 s.

  3. Jan Błoński, Dwie twarzy Erosa // "Twrczość" 1986, nr 10.

  4. Kuźma E., Mit Orientu i kultury Zachodu w literaturze polskiej XIX – XX wieku, Szczecin 1980, 320 S.

1 А коли він сів за стіл, накритий рушниками, маючи перед собою цілий ряд позолочених чи старочорних мальованих візантійських ікон – світло заходу, фуксії в вікнах і герані, старий-престарий клавіцимбал чи панталон біля величезних вазонів фікусів створив йому дивний образ екзотики щоденного українського життя, котрої він не бачив вже так давно (Переклад – О.Сухомлинова)

2 Я переконаний, що немає більш поганської пори року. Вона є, власне, настільки готовою, це ви добре сказали, як яблуко, що має ось-ось впасти, переповнене соками своїми, і згнити. Але це швидше нагадує жінку, котра так виповнена життям і життєвими силами, що тільки вітру треба, аби її зірвав аби впала в чиїсь руки, що пригорнуть її до лона. Йдеться мені, власне, про те, щоби цим порівнянням дати образ пекельно чуттєвий, котрий би гладив і пестив тіло – якою є осінь. (Переклад – О. Сухомлинова)

3 Землі язичницької, землі тілесного багатства, землі української, повної, повної плодів і чорнокнижжя. (Переклад – О.Сухомлинова)

4 Ти знаєш, що у нас дівчата на Івана Купала танцювали голі на полянці за левадою опівночі, і Ганя була між ними. А я хотів побачити і підкрався так близько, близько, що страх. І підла гілка тріснула в мене під ногами, мене зловили, роздягнули догола, але так, що сорочку подерли на клапті, і наказали танцювати з ними і співати якісь такі дивні пісні... (Переклад – О.Сухомлинова)

5 Так, батьку, і ваша я дочка, батьку. І божа дочка, і неба дочка, і морська дочка – все мене народило, татку: здалека я припливаю до тебе, і я у тебе народилася, але я не тільки твоя дочка. Я – хвиля, що припливає здалека, і маю холодити всіх, хто до мене доторкнеться... Ти не бачиш за мною тих, хто мене прислав, аби прийшла я як хвиля і, розбившись об пісок, охолодила вас і відійшла на лоно далеких вод і узбереж. (Переклад – О.Сухомлинова)

6 Я народжений на далеких піщаних берегах, де народжуються зорі. Я приходжу, щоб огорнути світ і себе, а Той, хто мене посилає, висилає за мною численні хвилі, аби мене догнали і принесли повів із тих сторін: такою хвилею є Ганя, котра приходить по-королівські, щоби сказати мені велике і таємниче слово, котре має має навчити, що таке любов... Чи в одній розмові з Ганею ти не відчув, що ми пов'язані під життям і під коханням глибоким корінням... (Переклад – О.Сухомлинова)

7 Я це знаю. Моя душа народилася з короля і з хвилі. А потім із замку та хмари, зі скелі й потоку. І прийшла я шукати королів і хмари, замки і срібло. Як бачиш, я все це знаходжу, але мені цього мало. Знаєш, що я цілую Кристина і цілувала Стефана, знаєш, що я кажана у мурашник клала, знаєш, що доїла чорних корів опівночі і ходила до лісу стукати в ясенові дерева хрестиком, у Лаврі свяченим. Люди в селі кажуть, що я відьма, а Стефан думав, що я поганка, коли я стояла в дверях з медом і з яблуками, і з хлібом... (Переклад – О.Сухомлинов)

8 Це не те, Віссаріоне, це не те. Я знаю, що ти маєш рацію з цим усім і що ти підеш і будеш працювати і навчати, але мене той голос туди не кличе. Стефан і я, і Ганя, і маркіз – ми не підемо навчати, ані в хрестові походи, на які раніше я завжди обіцяв іти тітці Феліції... Чуєш, я поїду з твоєю сестрою до Греції, а може – до Риму. Але саме з нею втечу на край світу, де мене ніхто не наздожене, ані Стефан, ані маркіз, а якщо доженуть, то буде вже по всьому. Уб'ю себе, їх і її, а перед тим буду танцювати дикі танці, розумієш, дикі танці. (Переклад – О.Сухомлинова)

9 Почорніла від дощу земля (недавно зорана) розкривала свої тлусті боки, любовно віддана вихорам, котрі йшли вздовж її тіла, цілуючи її довго, пестливо, пристрасно і бурно. Той поцілунок вітру широких піль почув і Кристин, коли стояв отак, і повів цей втискався поміж рукави і поміж розставлені ноги, згори донизу обіймаючи пестливим холодом, почула цей вітер і Ганя; мимохіть на сидінні до Стефана присуваючись, і одночасно дивлячись на його профіль своїм непевним, але сміливим поглядом. (Переклад – О.Сухомлинов)

10 Ворота стайні, чорні ворота, відчинилися; на великому анатолійському огирі, недавно привезеному Стефаном, керованому вмілою долонею, виїхав Кристин – цілком голий і прекрасний у той момент; зосереджений на своєму потужному коні, він тримав у лівиці віжки, напружуючи м'язи плечей і грудей – у правій руці тримав зелену ще гілку з листям замість батога. Кінь завернув убік і Кристин їхав профілем до Гані і Стефана під склепінням широких кленів, котрі де-не-де вже починали жовтіти. (Переклад – О.Сухомлинова)

11 Надворі було тихо, коли вітер не гудів в деревах; на секунду випадали спокійні і тихі моменти, лагідні, як бальзам після навальних ударів вітрових крил; а потім, коли зойк і рух проходили над садом, було чути, як падали дозрілі фрукти і сухі гілки, ламаючись, тріщали. Стоячи в бурці на фургоні, із батогом, заїхав Кристин четвіркою вогнистих коней, червоний, з криком, весь напружений, як для стрибка; малинові вовняні віжки, українсько-руський шик, натягнені мов струни, і торохтілки, що гриміли всією гамою балагульської музики. (Переклад – О.Сухомлинова)

Loading...

 
 

Цікаве