WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

“Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

Важливою діонісійською рисою Гані є її багатоликість, множинність ролей, в яких вона виступає, її метаморфічність і неможливість прив'язати її до одного якогось образу, з яким би вона незмінно асоціювалась: „А це все є тільки моєю мандрівкою і моїм поверненням" [2, 131].) Ганя в цьому плані виступає й як нетипова, самодостатня жінка, звільнена від упереджень патріархального суспільства із сильною, а то й абсолютною владою батька і чоловіка. Ганя вільно говорить батькові про свої бажання, навіть навчає його з висоти своєї незалежної позиції і вродженої, вищої мудрості: "Ja to wiem. Dusza moja uroziła się z krla i z fali. A potem z zamku i obłoku, ze skały i potoku. I przyszła szukać krlw i obłokw, zamkw i srebra. Widzisz więc, że znajduję to wszystko, a mało mi jest tego. Wiesz, że całuję Krystyna i całowałam Stefana, wiesz, że nietoperza w mrowisko kładłam, wiesz, że doiłam czarne krowy o płnocy i chodziłam do lasu pukać w jesionowe drzewa krzyżykiem w Ławrze święconym. Ludzie we wsi mwią, że jestem czarownicą, a Stefan myślał, że jestem poganką, gdy stanęłam w drzwiach z miodem i z jabłkami, i z chlebem..." [2, 131]7.

До характерних мотивів Діоніса, пов'язаних напряму із постаттю Гані, належить також поєднання Еросу й Танатосу, кохання і смерті. Те буйство природи, образ якого уособлює собою ця дівчина, достиглість плодів позначені й прив'яданням осені – пори, яка може асоціюватися не тільки з достатком, а й зі смертю. Крім того, будучи як суб'єктом, так і, більшою мірою, об'єктом еротичного бажання, образ Гані врівноважується в цій площині й постійно та невідступно присутнім мотивом смерті. Мотив цей виявляється як у тлі основних подій оповідання (коли йдеться про смерть батьків Стефана і Кристина, а також про вмерлу попадю), так і в перебігу сюжету – епізоди хвороби і смерті тітки Феліції. Цікаво, що як у пізнішому, набагато більш довершеному оповіданні "Березняк", в якому дівчина Мальвіна, так само наділена чітко вираженими діонісійськими рисами з дуже розвиненим еротичним мотивом, постійно знаходиться при смертельно хворому герої, так і в "Осінній учті" Ганя сидить із хворою, а коли та помирає, то миє і вдягає її. Поєднання обох мотивів особливо чітко проглядається в кінцевій сцені поганського обряду, в якому Ганя виконує символічні ролі не тільки Церери, а й Прозерпіни, виступаючи одночасно жрицею кохання і смерті.

Не менш важливим для усвідомлення образу стихійного діонісійства є постать Кристина, молодшого брата Стефана. Цей персонаж цілком перебуває в полоні стихійної молодечої вітальності і є в цьому сенсі повністю протилежним до образу свого однолітка, поповича Віссаріона – персонажа, який міг би втілювати в собі аполлонійну ідею. Ідеали Віссаріона споріднені не зі стихіями, а з розумом, вони цілком раціональні, весь хід його думок, сам спосіб мислення підпорядковані чітко окресленій, конкретній меті – ідеї дії, революційного "декабристського" чину. Натомість над Кристином панують дикі, нестримні пристрасті, його потужна енергія не має чіткого скерування і мети, вона перебуває у стані перманентної екзальтації. Коли Віссаріон закликає свого товариша йти з пропагандою в народ, Кристин виголошує характерний монолог: "To nie to, Wissarionie, nie to. Ja wiem, że ty masz rację w tym wszystkim i że ty pjdziesz i będziesz pracował i nauczał, ale mnie w głos nie tam woła. Stefan i ja, i Hania, i markiz - nie pjdziemy nauczać ani na wojny krzyżowe, na ktre dawniej zawsze obiecywałem iść ciotce Felicji... Słyszysz, ja pojadę z twoją siostrą do Grecji, a może do Rzymu. Ale właśnie z nią ucieknę na koniec świata, gdzie mnie nikt nie zgoni, ani Stefan, ani markiz, a jeżeli dogonią, to będzie już po wszystkim. Zabiję siebie, ich i ją, a przedtem będę tańczył dzikie pląsy, rozumiesz, dzikie pląsy" [2, 132]8. Автор наділив Кристина, поруч із Ганею, найбільшим еротичним магнетизмом, крім того, в описових партіях нарації, яка завжди ведеться – згідно з "молодопольською" поетикою – з позиції персонажа, для показу діонісійського перенасичення й еротичної зрілості природи Івашкевич найчастіше використовує саме Кристина: "Ziemia sczerniała (zorana niedawno) od deszczu, tłuste swe boki rozpościerała, miłośnie oddana wichrom, ktre szły wzdłuż jej ciała, całując ją przeciągle, pieściwie, namiętnie i burzliwie. Pocałunek w wiatru rozległych pl uczuł i Krystyn, gdy tak stał, i wiew w między rękawy i między nogi rozkraczone wciskał się, od gry do dołu obejmując chłodem pieściwym, uczuła wiatr i Hania; mimo woli na siedzeniu się do Stefana przysuwając, a jednocześnie patrząc na profil jego swoim wahającym się a śmiałym wzrokiem" [2, 107]9. Еротоїдальні персоніфікації природних явищ, напряму пов'язані з Кристином як "провідним героєм", співіснують у тканині твору з відавторською нарацією, яка показує нам героя як не жіночий, "достиглий" тип еротичного діонісійства (Ганя), а як чоловічий, динамічний, ґвалтовний і агресивний: "Wrota stajni, czarne wrota, rozwarły się; na wielkim anatolijskim ogierze, niedawno przez Stefana przywiezionym, parskającym i z wolna ściąganym wprawną dłonią, wyjechał Krystyn – całkiem nagi i zupełnie piękny w tej chwili; ze skupieniem zajęty swym przepotężnym rumakiem mocno dzierżył w lewicy cugle, natężając muskuły ramienia i piersi – w prawej trzymał zieloną jeszcze gałązkę z liśćmi ku popędzaniu. Koń zawrcił w bok i Krystyn jechał profilem do Hani i Stefana pod sklepieniem szerokim klonw, ktre gdzieniegdzie już żłknąć poczynały" [2, 110]10.

В "Осінній учті" є один персонаж, найбільше з усіх інших розділений на діонісійське та аполлонійне начала – це старший брат Кристина, Стефан. Якщо Кристин, попри щоденні молитви й ходіння до костьолу, відчуває ці дії як марні, називає їх дурничками й відмовляється прив'язувати до них свою сутність, не ототожнює з ними своє "я", то Стефан насправді стоїть перед вибором: жити устаткованим і циклічним життям українського землевласника, тобто віддатися діонісійській "любові до землі і речей земних" [2, 137], або податися в закордонні мандри, щоб шукати "в пожертві життя... радість і в знищенні спокус щастя – силу, аби, здобуваючи все нові й нові внутрішні простори, до нових країн духу доходити" і пробувати "в новій істині страждання" [2, 137-138], щоб стати на шлях чистої аполлонійної духовності.

Але аполлонійна духовність залишається для героя зовнішньою, стосується переважно спогадів недавно відбутої подорожі на Схід, до колиски християнства, пам'яті про тишу і спокій монастирських садів, а також зберігається в подорожньому листі від Юлика, який наголошує на іншості землі, де перебуває Стефан, виділяючи її поганські, діонісійські риси. Цю землю добре знали як Словацький, так і Івашкевич. Саме цей факт, включаючи численні інтертекстуальні зв'язки, дозволяє констатувати велику частку романтичних інспірацій, які виявилися модерністському, ніцшеанському концепті Діоніса. Головним елементом художнього втілення цього концепту в "Осінній учті" є українська земля: тільки тут бувають "чудові осені", тільки цей, знаний з дитинства простір "малої вітчизни", позначений уже відчуттям втрати, смерті, асоціюватиметься Івашкевичу з достатком, буйністю природи, плодючістю й діонісійською вітальністю: "Na dworze byłocicho, gdywiatrniebrzęczał wdrzewa; na chwilę zapadły spokojne i ciche momenty, łagodzące balsamem po nawalnych uderzeniach skrzydeł wiatrowych; a potem, gdy jęk i pęd przechodził nad ogrodem, słychać było, jak dojrzałe owoce padały i suche gałęzie się trzeszczały. W burce stojąc na furgonie, z klaskiem bicza, zajechał Krystyn czwrką ognistych koni, zaczerwieniony, krzyczący a naprężony cały jak do skoku; malinowe lejce wełniane, szyk ukraińsko-ruski, naciągnięte jak struny, a grzechotki grzmiące całą gamą bałagulskiej muzyki" [2, 106-107]11.

Loading...

 
 

Цікаве