WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → “Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

“Осіння учта” Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя - Реферат

"Осіння учта" Ярослава Івашкевича як вияв діонісійського бачення українсько-польського культурного пограниччя

Специфікою побудови художнього світу ранньої творчості Ярослава Івашкевича є накладання подвійної мотивації: першою з них є мотивація реалістична, а друга виникає з міфологічної площини [1, 87]. Ця остання площина, пов'язана з міфом про Діоніса, промовляє до читача передусім в образі української землі (або українсько-польського культурного пограниччя – Кресів) та її автохтонних мешканців. Оповідання "Осіння учта" постає в цьому контексті як перший прозовий твір Івашкевича, в якому з виразною художньою силою й переконливістю втілилася концепція України як пограничного простору, місця зустрічі і співіснування Сходу і Заходу – мотиву, відомого нам з "Утечі до Багдада". Про це свідчать не тільки характерні "кресові" пейзажі, внутрішнє наповнення героїв, а й, скажімо, інтер'єр дому, побачений очима одного з героїв твору Стефана, що повернувся з далекої подорожі на схід: "A gdy siadł przystolezręcznikami, mając przed sobą cały szereg złoconych lub staroczarnych malowanych bizantyjskich ikon – światło zachodu, fuksje w oknach i geranie, stary, prastary klawicymbał czy pantalon obok olbrzymich wazonw fikusw stworzył mu dziwny obraz egzotyki codziennego ukraińskiego życia, ktrej nie miał już od tak dawna" [2;105]1.

Україна як пограничний простір існує в Івашкевича на правах космічно-міфологічної інфраструктури, здатної акумулювати статичну енергію різних міфологій в єдину, але змінну полікультурну стихію, в силовому полі якої й стає можливим витворення химерних українських характерів. Специфіка самої землі звільняє від гріха православного священика, який бере участь у язичницькому святі землеробства й достатку і про якого дочка Ганя каже, що він "походить з роду Давидового, з роду Мельхіседекового". Земля українського села Ляхова наділяє своїх мешканців свідомістю, яка є амальгамою юдаїзму, античної міфології та не поділеного ще на Рим і Візантію, раннього християнства, – саме в такому конгломераті вірувань і культур має формуватися їхня самототожність. Тому, наприклад, Кристин може поєднувати щоденне читання псалмів і ходіння до костьолу з дикими діонісійськими танцями й "прастарим, поганським обрядом" збирання плодів. Також не випадково, що саме на схід, на Україну їде із заходу французький маркіз, щоб тут здійснити ритуал поклоніння Церері – а не Деметрі, тобто латинському, а не грецькому варіанту богині землеробства й достатку; так само латинською є й обрядова пісня, яку хлопці співають у поганській святині.

"Підкиївська садиба Голинських, – пише Яніна Абрамовська, – лежить серед левад і піль, оточена садом, парком, ставом, у якому купають коней і по якому плаває лебідь. До моря далеко. Не випадково, однак, з-за моря прибуває Стефан, не випадково у визнаннях Гані і маркіза повторюється морська фразеологія: далекий берег, хвиля, пляжний пісок. Це Середземне море, праколиска всіх міфів європейської культури, омиває українську Аркадію, роблячи з неї центральне й істинне місце в великому святковому повторенні часів початку" [1, 91]. Серед цих середземноморських міфів, безумовно, найважливішим для всієї творчості Івашкевича є міф про Діоніса, Бахуса, багатолика природа якого найкраще розкрита письменником в оповіданні "Осіння учта".

Дія твору відбувається в найбільш діонісійську пору року – осінь, час достатку, плодючості землі, час збирання земних дарів і – учти, веселощів з приводу багатого врожаю. Саме про поєднання цієї пори року, осені, з химерною й екзотичною українською землею, йшлося маркізові: "Jestem przekonany, że nie ma bardziej pogańskiej pory roku. Jest właśnie tak gotowa, to dobrze pan powiedział, jak jabłko, ktre ma lada chwila spaść, przepełnione sokami swymi, i przegnić. Lecz przypomina to raczej kobietę, ktra tak jest pełna życia i sił żywotnych, że tylko wiatru trzeba, aby ją utrącił i aby opadła w ręce czyjeś, ktre ją przygarną do łona. Chodzi mi właśnie o to, aby tym porwnaniem dać obraz piekielnie zmysłowy, głaszczący i pieszczący ciało - jak jest jesień" [2, 119-120]2.

У листі Юлика (тобто праобразу одного з патронів Івашкевича Юліуша Словацького) виразно підкреслюється специфічність простору, землі, на якій перебуває Стефан – "ziemi pogańskiej, ziemi cielesnej obfitości, ziemi ukraińskiej pełnej owocw i czarnoksięstwa" [2, 138]3.

Діонісійськими по духу є і язичницькі обряди, які панують на цій землі й яким автор надає екзотично-демонічного характеру. Таким є опис свята Івана Купала, який виникає з розповіді Кристина: "Ty wiesz, że u nas dziewczęta na Iwana Kupałę tańczyły nago na polance za lewadą o płnocy, i Hania była między nimi. A ja chciałem zobaczyć i zakradłem się tak blisko, blisko, że strach. I podła gałązka trzasnęła mi pod nogami, złapały mnie, rozebrały do naga, ale tak, że koszulę w strzępy podarły, i kazały z sobą tańczyć i śpiewać jakieś takie dziwne pieśni..." [2, 132]4.

Зрештою, діонісійським є сам обряд поклоніння Церері – епізод, яким закінчується оповідання. Інтертекстуально ця центральна подія твору відсилає нас до незавершеного французького роману Юліуша Словацького "КорольЛядави" ("Le roi de Ladawa"), в якому ідея заміни звичайних ожинок на обряди поклоніння Церері належить польському магнату з вісімнадцятого століття й подається з іронічним забарвленням. Подібно до цього і в оповіданні Івашкевича образ маркіза, його рококове вбрання створюють враження перенесення героя з попередньої епохи.

Міф про Діоніса, художніми втіленнями якого в "Осінній учті" є природа, інтер'єр, одяг, пора року, найкраще своє відображення знаходить в образах персонажів, таких, як, наприклад, маркіз. Однак найбільш діонісійським персонажем твору є, безсумнівно, українка Ганя. Це вона виконує роль жриці храму осені, достатку, саме з її образом пов'язується багатство природи, плодючість землі. Ця символічна функція Гані підкреслюється стихійно-парадоксальною фразою, яка злітає з вуст Стефана в момент, коли він побачив її в дверях із мискою, "повною золотих яблук": "Bądź pozdrowiony, Dionizy, w imię Pańskie" [2, 106]. ("Вітаю тебе, Діонісе, в ім'я господнє"). Цей мотив поєднання поганського Діоніса з християнським Богом в образі дочки православного священика символізує настрій усього твору, а також пов'язує Ганю з закоханим у неї Кристином.

Ганя уособлює у творі не тільки плодючість землі (що має також цілком недвозначні паралелі з порою статевого дозрівання) – вона підкреслює своє непросте, нетутешнє походження, крім того – свою особливу високу функцію жриці, "відьми", що возвеличує її над оточенням і своїм походженням, наділяє якимось вищим, "божественним" знанням: "Tak, bat'ku, i wasza ja crka, bat'ku. I boża crka, i nieba crka, i morska crka – wszystko mnie urodziło, tatku: z daleka ja przypływam do ciebie, i u ciebie się urodziłam, ale ja nie tylko twoja crka. Ja jestem fala, co przypływa z daleka, i mam chłodzić wszystkich, kto się mnie dotknie... Nie widzisz poza mną tych, ktrzy mnie wysłali, abym przyszła jak fala i rozprysnąwszy się o brzeg ochłodziła was i odeszła na łono dalekich wd i wybrzeży" [2, 129-130]5.

Таємне знання про світ і своє в ньому призначення пов'язує Ганю з французьким маркізом, який так само наділений надсвідомістю і називає себе „великим магом": складається враження, ніби ці двоє знають одне одного з якихось інших, неземних світів і дуже давніх часів: "Zrodzony jestem na dalekich brzegach piasku, gdzie lęgną się gwiazdy. Przychodzę, aby ogarnąć świat i siebie, a Ten, ktry mnie posyła, wysyła za mną liczne fale, aby mnie dognały i przyniosły wiew od tamtych stron: falą jest taką Hania, ktra przychodzi krlewsko, aby mi powiedzieć wielkie i tajemnicze słowo, mające mnie pouczyć, czym jest miłość... Czy w jednej rozmowie z Hanią nie odczułeś, że jesteśmy związani pod życiem i pod miłością korzeniem przegłębokim..." [2, 127]6– говорить про Ганю маркіз, а в іншому місці називає її "далекою луною моїх давніх космічних спогадів" [2, 127]. Крім того, як і личить поганській жриці, вона наділена надзвичайним еротичним шармом: в неї закохані і Кристин, і Стефан, і маркіз – тобто всі герої-чоловіки, за винятком, звісно, батька. Така особлива позиція еротичного символу і поганської жриці знімає з Гані навіть ієрархічні соціальні обмеження – зокрема, в її, попівни, абсолютно рівних стосунках зі шляхетською сім'єю Голинських та з французьким маркізом.

Loading...

 
 

Цікаве