WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

З перших рядків поезії „Warszawa" Маланюк підкреслює непохитність пам'ятника, який виступає свідком плину історії Варшави. Для доведення цієї тези він використовує при характеристиці пам'ятника прийменники, що виступають у тексті антонімами: „понад"-„під".

Ти вдивляєшся хмуро й бронзово

Понад поверхи, люди і лиця,

Під тобою розмірно й грозово

Крутить рокіт щоденний столиця.

Лексема „столиця" уявляється авторові типом метафори уособленням "крутить рокіт", де прислівники способу дії "грозово", "розмірно" посилюють атмосферу настороженості. До речі, тему вічності міста починає ще вірш про Варшаву "Вічне", згаданий нами вище. У „Warszawie" відчувається бажання автора підкреслити історичність міста, легендарність його влади. У рецепції поета Варшава постає як „Чорне місто твоє, Міцкевич, / Євразійським мені Парижем". У той час, як Міцкевич перебував більшість свого життя на еміграції в Парижі, Маланюк – у Варшаві, яка змальовується ним темними кольорами: „чорне місто", закуте в залізо, люди, що поспішають у своїх справах, – типові риси промислового мегаполіса. Епітет „чорне місто" проходить рефреном через декілька творів Маланюка, де згадується Варшава, а саме: „Гула Варшава, чорна і недобра" (цикл „Міста, де минали дні"), „Але й вночі не спить це чорне місто: / Заулками, алеями, садами / Минуле в нім блукає, як повія, / І тьма кишить від блудних, грішних душ" („З щоденника", 1936) [3, 375].

Якщо проаналізувати епітети, що характеризують Варшаву, то вийде далеко не ідеалістична картина бачення Маланюком польської столиці, більше того – нагромадження негативних емоцій: „рокіт щоденний", „чорне місто", „глухі прелюди", „спізнілі люди", „висп'янськими млами", „чорних вікнах", „сірий привид", „зимним нордом", „іржавим листом". Водночас семантика більшості лексем підтверджує ці настрої поета: „вдивляєшся хмуро",„плями", „омана", „заскрегочуть віти", „стережи", „зітхає туманом".

Крім Міцкевича, Маланюк згадує не менш видатного діяча Польщі композитора Фредерика Шопена: „Диригує Шопен листопадом..." (вид переносу значення – метонімія), який протягом дев'ятнадцяти років мешкав у Варшаві, а з 1830 року фактично став емігрантом і помер, як Маланюк і Міцкевич, на чужині.

У вірші „Warszawa" називаються два найголовніші вороги Польщі – Російську імперію і татарські орди:

І коли заскрегочуть віти,

Схід дихне своїм зимним нордом, -

В Уяздовських гуляє вітер,

Стеле шлях по асфальту – ордам.

Присутня в усіх віршах Маланюка історіософічна глибина кожного предмету примушує нас припустити, що під Сходом із "зимним нордом" автор має на увазі одвічну загрозу з боку Росії, яка в першій половині XVIII ст. при Катерині ІІ завоювала Польщу.

Цікава в цьому випадку і роль архетипу вітру, що може виконувати подвійні, повністю протилежні функції: Л.Куценко виділяє східний, азійський, чорний вітер, який символізує нищення землі поета, та рятівний вітер з моря. Саме азійський, чорний вітер, присутній у рецепції Варшави Маланюком, не захищає місто від орд, а навпаки „стеле шлях...ордам", виступаючи підступною руйнівною силою для Варшави.

Тому автор звертається до Адама Міцкевича як охоронця міста стерегти серцевину Польщі як від східних держав, так і від монголо-татарських орд, що, як відомо, починаючи з XV ст., протягом кількох століть, не давали спокою Польщі своїми набігами, тому польські королі навіть наймали на службу запорозьких козаків.

...Стережи, стережи це місто,

вартівничий із бронзи, Адаме!

Звичайно, Маланюк захоплюється Варшавою, якій вдалося здобути незалежність і визвольна боротьба якої була йому близька, про що він зізнається, перебуваючи ще в таборах інтернованих: „Мимо волі приходить на думку аналогія з польським визвольним рухом, з роллю і завданнями польської еміграції під час боротьби поляків з москалями. Для уявлення цього можна порадити інтелігентним представникам нашої еміграції проштудіювати історію польської еміграції уважно: це – найліпша лектура для нас на чужині" [13, 18]. Тому поет застерігає про необхідність збереження перемоги, аби вона не виявилася короткочасною, як це сталося з УНР.

Маланюк як сторонній споглядач перелічує культурно-мистецькі пам'ятки архітектури міста, зокрема Бельведер (побудований перед 1739), Уяздовські алеї. Митець веде умовний діалог, використовуючи риторичні запитання: „В чорних вікнах – то пломінь чи плями?/ Сірий привид – мана чи омана?"

Варшавський Бельведер восени викликає в Маланюка асоціації, що передаються персоніфікованою метафорою, з іншою столицею – Петербургом з його постійними туманами: „Бельведер під виспянськими млами / Петербурзьким зітхає туманом", які неодноразово згадуються у творчості поета, як-от: „Гул погребовий полтавського маршу / Крізь Петербургу затруті тумани" (вірш „До портрета Мазепи", 13.11.1932) [3, 313].

Для Л.Куценка очевидною виступає у Маланюка „спорідненість Петербурга і Варшави, зокрема в їх імперських амбіціях, у їх ставленні до України..." [14, 433]. Проте, на нашу думку, своїм посиланням на спільних як для Польщі, так і для України ворогів (Росію та татарські орди) Маланюк намагається показати спорідненість долі і прагнень столиць: польської Варшави та українського Києва. Компаративний аналіз двох віршів Маланюка про Київ („Київ", 21.ІІІ.1930 та „Київ", 1931) з твором „Warszawа", показує безсумнівну схожість їх мотивів, а саме: рядки з вірша „Київ" (21.ІІІ.1930): „Бо тут – віки..." [3, 333] і назва вірша „Вічне" про Варшаву мають об'єднуючу семантику „вічність".

Уривок з поезії „Київ" „І від віків повзуть під стіниорди... / Се він підніс – відданий на загладу / Вітрам азійським – золоте чоло, / Щоб стерегти не збуджену Елладу / Над вируванням пристрастей і злоб", „Гудуть вітри крізь площі і дзвіниці, / Та нерушимих стін не захитать!" і рядки з „Warszawу" „В Уяздовських гуляє вітер, / Стеле шлях по асфальту – ордам", „Стережи, стережи це місто, / Вартівничий із бронзи, Адаме!" об'єднані виділеними нами ключовими словами: обидва міста потерпали від набігів монголо-татарських орд, що передається образом азійського вітру – уособлення загрози і небезпеки; перегукуються і дієслова „стерегти" (дійсного способу) – „стережи" (наказового способу) в обох віршах. Проте, якщо на охорону Варшави Маланюк ставить Адама Міцкевича, то місто-наступник Еллади Київ сам виступає охоронцем своєї культури. Наведені факти ведуть нас до висновку, що Варшава, в історії якої простежуються схожі з Києвом риси, користується постійною увагою художнього зору Маланюка.

Нарешті ще один посутній момент: відсутня ясність у питанні щодо авторства двох різних перекладів поезії „Warszawa". За однією з версій вони є лише варіантами перекладів, здійснених Юліаном Тувімом. За іншою – один з них належить Тувіму, а другий переклад – Юзефу Лободовському.

Порівняймо переклад „Warszawу" Ю.Тувіма, наведений канадською дослідницею творчості Маланюка Юлією Войчишин („Ярий крик і біль тужавий", 1993) та Олександром Астаф'євим („Образ і знак", 2000) без вказівки на першоджерело, з перекладом, що аналізується польським дослідником Антонієм Середницьким („Szkice polsko-ukraińskie". Варшава, 1994) і українським Леонідом Куценком („Dominus Маланюк: тло і постать", 2002), які посилаються на Wiadomości literackіe (Warszawa,1933.-№12(483).-С.1).

Loading...

 
 

Цікаве