WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

Четверта частина поезії „IV. Ти вдивляєшся хмуро й бронзово" (1932) з присвятою „Біля пам'ятника Міцкевичу" була перекладена й опублікована під назвою „Warszawa" 12 березня 1933 року у тижневику „Wiadomości literackie" (1933.-№12 (483).-С.1) відомим польським поетом Юліаном Тувімом (у варшавському Музеї літератури зберігається закінчення автографу цієї поезії, переданого в 1932 році Тувімові). Згодом цей же вірш переклав Йозефом Лободовським (Wiadomości. Londyn, 1968, nr.18.- S.1).

Переважно через загострення у 1933 році відносин між Польщею і Західною Україною, яка на той час знаходилася у залежності від польської держави, вірш „Варшава" у перекладі Тувіма отримав негативну оцінку тогочасної преси як „гімн на честь столиці Польщі" (львівський літературно-науковий місячник „Дзвони") [4, 212]. „З Маланюком знову – „гріхопаденіє", – пише Дмитро Донцов у листі від 24 березня 1933 до поетеси Наталії Лівицької-Холодної у Варшаву [5, 462], маючи на увазі під прислівником „знову" надруковану незадовго до „Варшави" статтю поета „Українська поезія останньої доби" на шпальтах тих самих „Wiadomości literackie" (січень 1933 р.), що також викликала обурення як серед еміграції, так і в Галичині через вибір місця публікації. Ймовірно, ці відгуки змусили Маланюка до 1954 року не вміщувати вірш „Варшава" в жодну з трьох збірок, створених ним у Варшаві.

Реакція Маланюка на галас, що здійнявся навколо поезії „Warszawa", проявилася у листі до Є.Пеленського від 5 травня 1933 року, що зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника: „Ідіоти й то ідіоти підлі з „Дзвонів" надрукували яскраво-провокаційну й безмежно тупу ботокудськи глупу замітку „Гімн на честь Варшави" – „пера Є.М.". Передовсім пера Тувіма, а по-друге, де ж цей „гімн"? та ж нарід польський може лишень образитися на такий „гімн". А потім – що ж ? Вони мені будуть казати вибирати теми, або вказувати перекладачеві, що саме цей вірш переклав і видрукував Тувім, але про це узнав post factum" [6, 34]. Лист Маланюка до Д.Донцова від 24 березня 1933 року містить пояснення несподіванки і випадковості друку поезії для самого митця: „...якось пив чай у Тувіма і – під час взаємних літ[ературних] „справозданій" – відчитав йому той вірш. Він захопився і одразу почав перекладати. А за тиждень телефонує, що він послав до „W.L."..." [7, 362].

У 1954 році у Нью-Йорку „Варшава" вийшла в книзі „Поезії в одному томі" за назвою першого рядка „IV. Ти вдивляєшся хмуро й бронзово" (1932) як складова частина циклу „Міста, де минали дні" збірки „Проща" (1954)". Під час німецької окупації Варшави названа поезія була передрукована у газеті „Orzeł Biały" (1943, 10 pażdżernik). До 4-го тому семитомника Ю.Тувіма (Варшава, 1955-1964) польські видавці включили переклади двох творів українських поетів М.Рильського („Шопен") та Є.Маланюка („Варшава") [8, 551-552].

По суті, вірш „Warszawa" присвячений не Варшаві, а визначній в історії Польщі постаті Адама Міцкевича (1798-1855). Варшава є лише знаряддям, за допомогою якого Маланюк розкриває діяльність Міцкевича, що все життя боровся за незалежність своєї держави, свого народу. На твердження Н.Лисенко, „„Warszawu" Є.Маланюка відносимо до шерегу „пам'ятникових" віршів, присвячених А.Міцкевичу (К.М.Горскі, Я.Каспрович, В.Гомуліцькі, В.Слободнік, Л.Стафф), які утверджували мотив опозиції двох пам'ятників – живої (духовної) і мертвої (матеріальної) традицій" [7, 362].

Не випадковим є вибір Міцкевича на роль вартового столиці, який, на припущення Маланюка, „...став ніби герольдом „шляхетської Польщі" і, в кожному разі, співцем польської нації" [9, 44]. Маланюком ставиться проблема призначення поета і поезії, його соціальних функцій. Саме поети виступають провідниками не тільки неупередженого ставлення до передачі подій сучасності, але й набагато випереджають свій час, виступаючи у ролі пророків і керманичів народу. Про це митець пише у творі „Посланіє" (1925-1926), де Міцкевич наділяється регаліями вождя Польщі, а Пушкін - Росії:

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її поети:

Міцкевич, Пушкін не дарма

Творили вічні міти й мети –

Давали форму почуттям,

Ростили й пестили події,

І стало вічністю життя

Їх в формі Польщі і Росії.

У подіях, що відбувалися протягом певного історичного періоду, Маланюк вбачав втілення і прояв „суґестійної сили Шевченка, втіленої в несмертельних образах Гонти, Гамалії, Палія..." [10, 119]. Розглядаючи значення творчої спадщини українського духовного наставника для утворення власної держави, Маланюк відзначає нездійсненність українським поетом поставлених цілей, оскільки Україна не здобула, на противагу Польщі, незалежності, а залишилася в руїнах бездержавності:

Шевченко лиш збудив хаос,

Що нерушимо спав над степом –

Він не здійснив своїх погроз,

Він Гонта був, а не Мазепа [11, 193].

Отже, Маланюк поруч із постаттю Шевченка ставить історичних діячів Гонту і Мазепу, порівнюючи його з першим і протиставляючи другому. Відомо, що Іван Гонта брав участь у повстанні гайдамаків 1768 р. – Коліївщині. Сотник Гонта, що керував козацькою міліцією, перейшовши на бік повстанців, прагнув знищити кріпацтво, відновити козацький лад, захистити православну віру. На якийсь час це вдалося, але потім російський уряд люто розправився з повстанцями і уманським полковником Гонтою. Іван Мазепа (1644-1709) – гетьман України (1687-1708) – як державний діяч прагнув відділення Лівобережної України від Росії і здобув для України автономію. Його справа заклала основи для встановлення в майбутньому незалежної держави, про яку мріяв в еміграції Маланюк, вважаючи в одній із статей, що „процес матеріялізації Шевченкової поезії потужньо триває, і тільки коли він закінчиться власною державою, ми зможемо сказати, що сучасність доросла до Шевченка" [10, 120].

Якщо Польща стає для Маланюка моделлю звільненої від імперської залежності держави, осередком якої є Варшава, то Міцкевич виступає у сприйнятті Маланюка уособленням Варшави та її історії. До речі, у творі „Reduty Ordona" Міцкевич зазначає, що Варшава міжповстанського періоду відобразилася в емігрантській поезії як „symbol walki i martyrologii narodu..." [12, 554].

Наведемо деякі паралелі з життя та творчого доробку українського та польського поетів: обидва були емігрантами, політичними вигнанцями, діячами національно-визвольного руху. Маланюк у ХХ столітті, як і Міцкевич у ХІХ ст., боровся за незалежність проти існуючого уряду, однак Міцкевич, виступаючи проти царського уряду, що пригноблював до 1918 року державність його країни, волав за союз Росії з Польщею.

Типологія героїв творів Міцкевича включає у себе різні модифікації типу бунтаря-вигнанця: головний герой „Кримських сонетів" – „пілігрим", що сумує за покинутою батьківщиною, самотній борець з поеми "Конрад Валленрод", який жертвує власним щастям заради порятунку народу, поет Конрад, що втілює авторську ідею виключної ролі поета у суспільстві з викликом до богів. Ці риси непокірності, волелюбства відзначають і героїв творів Маланюка. Духовними батьками героя маланюківського оповідання „Уривок ...." (1914-1922), присвяченого пам'яті Давида Верхогляда, стали власне А.Міцкевич, Т.Шевченко і Дж.Байрон.

Не слід залишати поза увагою і вплив на Маланюка у 1918-1923 роках знайомства з Ю.Стемповським, який займався дослідженням творчості А.Міцкевича. Цікавим є факт короткочасного перебування у 1825 році Міцкевича у Єлисаветграді, де вчився Маланюк. Відомий і переклад, зроблений Маланюком, поезії „З А.Міцкевича" (1957): „І вибухли сльози щирі – без міри / На моє дитинство ясне – прекрасне...", яку на початку 50-х рр. перекладали українською М.Рильський, а російською - В.Звягінцева.

Loading...

 
 

Цікаве