WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні...” Євгена Маланюка - Реферат

Поетико-функціональні особливості варшавського циклу „Міста, де минали дні..." Євгена Маланюка

До висвітлення контактно-типологічних літературних зв'язків Є.Маланюка з Польщею і польською літературою зверталися такі відомі літературознавці, як Н.Лисенко, яка уточнювала деякі біографічні дані поета під час його перебування у таборах інтернованих, поставила питання творчих контактів із польськими письменниками та перекладачами Ю.Тувімом, Ю.Лободовським, Л.Підгорським-Околувим та ін. Канадська дослідниця Ю.Войчишин спробувала визначити основні віхи варшавського періоду творчого шляху Маланюка – одного з найзначніших представників української емігрантської літератури. Л.Куценко зупинився на малодосліджених фактах біографії Маланюка, залучивши зарубіжні архівні матеріали, зокрема архів сина письменника Богдана Маланюка. Польське сприймання художньої спадщини українського митця знаходимо у польсько-українських нарисах А.Середницького. Метою нашого дослідження є поетико-функціональний аналіз циклу-хроніки „Міста, де минали дні..." Маланюка про Варшаву, уточнення авторства польського перекладу вірша Маланюка „Warszawa".

Хроніка „Міста, де минали дні..." (збірка „Проща", 1954), що складається з п'яти частин, розкриває настрої і події варшавського періоду життя Євгена Маланюка. Цикл має за епіграф рядки з поезії Тараса Шевченка „Минають дні, минають ночі...". Паралель з відомим твором українського поета проходить лейтмотивом через усі п'ять частин. Спробуємо порівняти. Шевченківське:

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь... [1, 293]

Мотив загубленості у всесвіті Маланюка: „Який же буде світ мій білий...?" співпадає з шевченківським „Чи я живу, чи доживаю, / Чи так по світу волочусь". Шевченківське „заснули думи, серце спить..." і маланюківське „охляле серце", зображення Польщі як країни „охлялих душ і висохлих сердець". Часовий топос у Маланюка представлений широким діапазоном застосування дієслів різного часу: минулого, майбутнього (постійні риторичні запитання), переважно теперішнього часу. Частини циклу написані в різні роки – 1923, 1929, 1930, 1932, 1933, підкреслено скороминущість діб, що змінюють одна одну: „День і ніч охляле серце їсть" (персоніфікація), „посмертний день кінчиться", років: „Шість літ, як сон – і згадувать не варт..." (порівняння). Перевагу серед пор року Маланюк, як і Шевченко („шелестить пожовкле листя"), надає осені, а саме жовтню, який поет високохудожньо описує у третій і четвертій частині циклу: „Жовтень / Лаштунки ампірні розметав", „Жовтень грає глухі прелюди / Диригує Шопен листопадом".

Перша частина циклу „І знову він, нещадний свідок" (1923) передає настрої Маланюка перед від'їздом з Віденського вокзалу Польщі на навчання до Подєбрад. Без тіні ілюзій Маланюк мучиться питанням щодо майбутнього нового періоду життя, сподіваючись на краще: „Яку весну шукать поїду / Під рівний грюкіт коліщат?", помічаючи на вокзалі тільки „дим і чад". Дієслово „мовчу" в першій особі однини повторюється двічі в анафорній позиції, підкреслюючи безсилля автора вплинути на хід подій, плин часу: „Мовчу, щоб лиш не закричать. / Мовчу, стискаю руки милі...". Мотив мовчання, що пов'язаний здебільшого зі стражданням, прояснюється в контексті всього твору, коли виявляється його зв'язок з мотивами існування, самотності. Він переплітається з мотивом віри. Близькість мотиву мовчання у першій частині циклу „Міста, де минали дні..." до екзистенціальної філософії підтверджується паралеллю з думкою С.Кіркеґарда, котрий „неодноразово підкреслював, що лицар віри завжди мовчить. У його мовчанні схована тривога і неспокій парадоксу. І зрозуміти його можна тільки за допомогою парадоксальної діалектики" [2, 33]. Поєднання болю і мовчання є, на наш погляд, парадоксальним. Ліричний суб'єкт тікає від болю, виснаженості, невідворотності розставання з коханою у мовчання, яке є єдиною можливістю виразити біль як емоційний стан.

Використання інверсії в словосполученнях, виражених іменником і прикметником, є, на нашу думку, впливом польського мовного середовища: „сльози опекли солоні", „світ мій білий", „руки милі", „Двірець Віденський". Інверсія залишається для Маланюка дієвим стильовим фактором. Перш за все, це типовий спосіб інверсування – перестановка визначального і визначуваного слова (визначення у постпозиції) з метою привертання уваги до ключових слів у вірші, відтінення їх через ввід у римоване співзвуччя: „прошиває біль". Незвичне місце слова у вірші надає йому додаткової семантико-символічної значимості, переважно це стосується ключових слів. Особливо гостро сприймається інверсія після рядку з правильним порядком слів: „Яким же буде світ мій білий / В далечині чужинних піль?" [3, 430].

Друга частина „Шість літ, як сон – і згадувать не варт" (1929) розповідає про повернення поета на той самий варшавський вокзал через шість років: його „ніхто не стрів", крім „порожнього перону". На вісім рядків другої частини приходиться два утворення від інфінітива „гудіти": „гуде не березіль, а март" (теперішній час), „Гула Варшава, чорна і недобра" (минулий час). Підкреслене використання російської назви весняного місяця в чужій країні свідчить про складні настрої еміграційного життя.

1930 рік ознаменувався другим одруженням Маланюка з чешкою Богумилою Савицькою, зустріч з якою відбулася у Варшаві. Саме про цей рік йдеться у третій частині „Зрідка ходимо в Лазєнки" (1930), де через форму діалогу поета з коханою жінкою ми дізнаємося про те, чим переймався автор, перебуваючи у Варшаві. На питання „Чи знайшов ти, / Що шукав? Чи ще зорить мета?" Маланюк відповідає: „Вона горить і гасне / В такт добі, але не загаса...". Він усвідомлено фіксує своє положення емігранта у столиці Польщі, де „гучніше" відчувалися „рокоти епохи", а час летів „нижче й важче", забираючи роки його життя:

Труден день біля чужої праці

(Дальній родич чи набридлий гість),

Біль, що всіх істота еміграцій,

День і ніч охляле серце їсть [3, 431].

Як у першій, так і в третій частині при згадуванні еміграції вживається слово „біль" у називному відмінку. Маланюк вдячний цьому місту за зустріч із коханою жінкою, що передається різновидом метонімії синекдохою: „знайшов ось тут уста і руки, / Закуток у палаці твоїм". Образ доброї, уважної коханої Маланюк подає через деякі незначні деталі: „Усміх добрий, іронічний трохи", „уста і руки", „цілую руку в жилках синіх", які,до речі, називаються і у першій частині циклу, де доповнюються підметом „долоні".

У Варшаві Маланюка не полишає спогад про бойове минуле на батьківщині: „Неспокійно сплю: все сниться грюкіт / Бою та над степом чорний дим". Проте заключні слова звучать як мотто поета, який пам'ятає козацькі витоки свого роду, вірить у суспільні зміни і закликає до терпіння, протиставляючи сірому буденному життю красу оточуючої природи: „Все буде, козаче своєчасно. / Вчися ждать. Дивись, яка краса!". Це передається звертанням „козаче" і дієсловами наказового способу „вчися", „дивись".

Через третю частину проходить тема людини і природи, з конкретного опису якої починається (осінь в Лазєнках: „Жовтень / Лаштунки ампірні розметав") і закінчується вірш („...Лунко грають простори осінні, / Ллється синь, і став дзвенить, як скло") [3, 432]. На наш погляд, синій колір сприяє передачі сумних і радісних настроїв, передчуттів перемін. Тема батьківщини і її майбутнього пов'язано, як правило, з поетичним образом синьої далині часів. Перші два рядки останнього катрену розділяються вживанням крапок, що є знаком лакуни, яку повинен заповнити і додумати сам читач, інтуїтивно відчувши задум і емоційний стан автора. Використання Маланюком віршованого прийому енжамбеману, зокрема його типу coutre-rejet „Жовтень / Лаштунки ампірні розметав", витворює додаткову паузу у фразі.

Loading...

 
 

Цікаве