WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Сформована під впливом філософії життя й узгоджена з нею народнорелігійна мораль надає українському селянину право чинити так, як велить сумління, трудова етика. "Життя саме добирає і ієрархізує вартості", – наголошує філософ Х.Ортега-і-Гасет [19, 356]. Хлібороб захищає ґрунт, худобу, виконує обов'язки спочатку перед ними, а потім перед ближнім, вважає за необхідне з позицій справедливості та здорового глузду оцінювати доброчинність особистості не лише у ставленні до людини, а й до землі, рослини, тварини. Так зазнають варіювання народні уявлення (їх жодною мірою не можна підпорядковувати якимсь схемам, трафаретам, оскільки вони багатогранні) про гріх, моральну досконалість, відповідальність, гуманізм, релігійність людини. Недогматична народнорелігійна мораль підходила до складних життєвих проблем виважено, аналітично, враховуючи етнопсихологічні особливості українців-хліборобів, заглиблюючись у природу вчинків людини, обставини й умови її життя. Прикметно, що разом зі священиками погляди на особливості народнорелігійної моралі висловлювали у своїх працях і письменники.

Згідно з законами трудової моралі, історично складеними культурно-побутовими традиціями народу результати хліборобської праці – добро, від якого прямо залежить благополуччя, здоров'я людини. На цьому наголошували Любов Яновська у промові "Сучасне становище селянки-українки", Наталя Кобринська у виступі "Руське жіноцтво в Галичині в наших часах", В.Стефаник у дописі "Молоді попи", І.Франко у статтях "Влада землі в сучасному романі", "Українці", "Знадоби до вивчення мови й етнографії українського народу", "Жіноча неволя в руських піснях народних", Б.Грінченко у добірці статей, об'єднаних назвою "Перед широким світом" та ін. Майно і честь, гідність, життя особистості за шкалою народнорелігійних цінностей однаково важливі. Основою буття селянина були й залишаються земля, господарство, а отже, крадіжка чи нищення майна сприймаються як образа особистості. Селянин готовий захистити господарство, вдаючись до різних, часом жорстоких заходів. Про факти неадекватної поведінки селян висвітлені, наприклад, у творах В.Стефаника "Злодій", "Межа", Л.Мартовича "Ось поси моє", рубриках новин тогочасної періодики [ див.: 10, 3].

Обґрунтована з позицій хліборобської філософії народнорелігійна мораль виховує селянина дисциплінованим, акуратним, сумлінним у виконанні господарських обов'язків, незалежно від їх циклічної повторюваності. Селянин намагається дотримуватися християнських приписів, однак в окремих ситуаціях (наприклад, коли худобі чи врожаю загрожує небезпека) керується іншими правилами, що мають ситуативний характер, не "усвячені звичаями" (І.Франко). Це не ігнорування християнської моралі, а вияв природного бажання розумно й логічно (з погляду господаря і власника) розв'язати життєві конфлікти. Із цих позицій слід розглядати й випадки (щоправда, не досить поширені в українців) укладання шлюбу не за взаємною згодою наречених, а з метою посилення господарської спроможності двох заможних родин, про що наголошують у своїх працях І.Франко, М.Павлик та ін. Так окреслюється ще одна характерна ознака народнорелігійної моралі – її залежність від економічно-господарських інтересів, потреб життя, на чому вже частково наголошували дослідники Ф.Погребенник, Л.Гаєвська та ін. [21, 117; 7, 83], висвітлюючи роль народної моралі у духовному становленні особистості. Однак поняття "народна мораль" неточно відображає суть проблем трудової діяльності українського селянина, оскільки господарські питання тісно пов'язані з прадавніми релігійними віруваннями, що прославляли Культ Землі, Праці, Доброго Імені.

Ідея залежності народнорелігійної моралі від економічно-господарських інтересів знаходить вираження у працях І.Франка, В.Стефаника, Любові Яновської, Наталі Кобринської та ін. Але найбільш ґрунтовно вона представлена у висновках В.Винниченка, висловлених у відкритому листі до своїх читачів і критиків "Про мораль пануючих і мораль пригнічених". На його переконання, немає нічого вічного, абсолютного, все (а також і мораль) підпорядковане законам руху. Мораль відносна: існує правда багатого й бідного, система моральних норм і правил кожного з них має свої змістово-смислові особливості. Щоб справедливо оцінити поведінку і вчинки людини, треба знати умови, обставини, що спричинили порушення норм моралі. З'ясування сутності цих обставин дозволить з'ясувати "благо чи зло" вчинку, виправдати чи покарати людину, визначити міру покарання [6, 20, 26, 28, 61]. Ідеї В.Винниченка пояснюють описану в згаданій вище статті священика П.Ланевського поведінку селянина, який не привіз до церкви хворого через зайнятість худоби на полі і не вважав свій учинок негідним, він залишився "чесним із собою". Таким чином, повертаючись до проблеми залежності народнорелігійної моралі від економічних обставин, робимо висновок, що в облаштуванні родинного життя український селянин керується почуттям господаря, віддає перевагу практичному, для нього – реаліста й раціоналіста – вартісним стає те, що життєво важливе.

Концептуально важливими для дослідження засад народнорелігійної моралі є погляди І.Франка, І.Нечуя-Левицького. Учені підкреслюють духовну єдність хлібороба з землею. Український хлібороб із примітивними знаряддями праці, але глибокою життєвою мудрістю і духовним потенціалом, не перервав "злитості з землею". Персоніфікована й сакралізована у світорозумінні українця земля, яку він називає матінкою, ненею, святою, – "єдине мірило для оцінки вартості селянина" [30, 184]. Дослідники трактують український антеїзм як засадничу рису нашої релігійності, а отже, додамо, культ землі, хліборобської праці становить основу й підкреслює своєрідність народнорелігійної моралі. Любов українця до землі І.Франко називає могутньою і неперебутною пристрастю, яка не зникає до смерті. "Відірвіть селянина від землі, від турбот, що пов'язані з нею, від інтересів, якими вона його проймає, доможіться того, щоб він забув про свій селянський світ – і нема народу, нема народного світогляду" [30, 192]. Сакрально-магічний зв'язок українця із землею – стрижень неписаних народнорелігійних моральних норм. У підсвідомості селянина закладений прадавній інстинкт покладання на природу. Земля стає законодавцем і суддею, вона оцінює вчинки людини, бо має яка регулює стосунки в родині, громаді.

Праці І.Франка, В.Стефаника, Б.Грінченка, Марка Черемшини М.Павлика та ін. дозволяють виокремити гуманістичну зорієнтованість народнорелігійної моралі. Повага до особистості, її бажань, почуттів, захист людської гідності, свободи визначають суть моральних принципів і правил українців. Пропагований народнорелігійною мораллю гуманізм дивиться у душу людини, зважує на життя її серця, про що наголошують, наприклад, І.Франко у статті "Жіноча неволя в руських піснях народних", І. Нечуй-Левицький у праці "Українство на літературних позвах з Московщиною", Б.Грінченко у циклі статей, об'єднаних загальною назвою "Перед широким світом" тощо. Відомо про суттєві зміни у ставленні українців кінця ХІХ – початку ХХ ст. до покриток. Проте зустрічаються випадки одруження з нелюбом, покарання на смерть за крадіжку чи вбивство дитини, тобто, факти, що не відповідають гуманістичним ідеям народнорелігійної моралі. Економічні чинники, життєві обставини, про що йшлося вище, коригують народнорелігійну мораль. Якби не тиск економічних обставин, наголошували І.Франко, М.Павлик, Б.Грінченко, В.Стефаник, Любов Яновська, Наталя Кобринська та ін., то життя було б кращим і гуманнішим.

Українець виважено, як аналітик, підходить до кожної ситуації і тому, скажімо, в "Пісні про шандаря" не звинувачує жінку, котра кохає нешлюбного чоловіка. Для селян любов – святощі. Складачі пісні засуджують шандаря, який зневажає старі звичаї, почуття жінки, чинить як егоїст. Приклади гуманного поводження з жінкою зафіксовані і в усних оповіданнях, сюжети яких до українців прийшли з інших країн. Про це йдеться в статті І.Франка "Старинна романсько-германська новела в устах руського народу". Але в українських варіантах представлено образ жінки – благородної, вольової особистості, з рисами характеру, вихованими під впливом давніх традицій.

Народнорелігійна мораль широко представлена в побажаннях, культурі мовлення нашого народу, який контролює не лише поведінку, а й сферу спілкування, що засвідчують архівні матеріали Б.Грінченка, Любові Яновської, статті І.Франка, Степана Васильченка та ін. Так у синонімічно-асоціативний ряд поняття "гарний" селяни-українці вводять характеристику "чемний", яка підкреслює етико-естетичний потенціал народнорелігійної моралі [9, 68 – 82]. Глибиною й оригінальністю привернули увагу Любові Яновської народні побажання: "Хай тобі риба й озеро", "А матері твоїй книш із цибулею", "Щоб ти на страшний суд не встиг", "Дай, Боже, з неба, чого тобі треба", "А щоб тобі копа літ" тощо [35, 28 – 30]. Українець бере на себе відповідальність впливати на долю іншого і культура його мислення, оптимістичне сприймання світу утримують його побажання у відповідних рамках народнорелігійної моралі.

Loading...

 
 

Цікаве