WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Прикметно, що своє ставлення до свят наш селянин виражає досить оригінально. Так, скажімо, у народі побутує звичай готувати на Великдень багато страв, що, стверджують священики, суперечить "духу православ'я і не схвалюється з морально-релігійної точки зору, бо... не в тому повинно полягати святкування, щоб напитися і наїстися до надмірності" [2, 293-294]. Емоційний стан, урочистий настрій під час приготування страв, бажання селян осягнути й возвеличити сакральне через буденні речі підкреслюють важливість свята. Народ керується практичними та морально-етичними міркуваннями: приготування великої кількості страв забезпечить родину харчами на кілька діб, а отже, дозволить уникнути гріха працювати у свято. У логічно-практичному обґрунтуванні поведінки виявляються ознаки демократизму народнорелігійної моралі. Такі факти – яскраве свідчення актуалізації й широкого застосування норм народнорелігійної моралі в житті простолюду.

Митці усвідомлювали життєву цінність народнорелігійних свят, звичаїв і були переконані, що руйнування традицій є причиною відчуження людини від середовища, а дотримання релігійних, моральних, правових та інших норм запобігає духовній асиміляції українців, виховує їх уважними до минулого, мудрими, толерантними, милосердними й порядними у ставленні до ближніх. Тому в письменників найбільше занепокоєння викликав той факт, що "старшина церковна відокремилась від народу і бісом дивилась на його споконвічні звичаї" [35, 4], а деякі священики, з тривогою повідомляв О.Кониський у журналі "Правда", забороняли селянам співати колядки та щедрівки [13, 569], вели боротьбу з народними звичаями, як зауважувала в статті "Джон Мільтон" Леся Українка.

Селяни розуміли такі дії священиків як образу пам'яті предків, давніх традицій, приниження власної дійсності, і тому траплялися непоодинокі випадки образи церкви, за що винних часто арештовували [25, 316]. У спогадах І.Нечуя-Левицького, незакінченій студії Лесі Українки "Джон Мільтон" та її листі до А.Маркової від 14 травня 1894 року, дописі В.Стефаника "Молоді попи", статті П.Грабовського "Дещо про освіту на Україні" засвідчено, що багато представників кліру не дбають про благополуччя народу, не засуджують деспотизм, експлуатацію, навпаки – вимагають послуху владі, ведуть аморальний спосіб життя (пиячать, влаштовують гульбища тощо), не дотримуються свят, підпорядковують релігійно-моральні норми й догмати своїм інтересам. Це одна з головних причин відчуження народу від церкви, зневіри в благодійності духовенства, що, в свою чергу, посилює можливості народнорелігійної моралі. Отці, констатує Леся Українка, намагалися врятувати ситуацію і змушували народ ходити до церкви.

Досить сміливі виступи народу – своєрідний виклик несправедливості, аморальності священиків, захист надбань предків, знань, потрібних у матеріальному і духовному житті, це вияв любові "до тих прикмет своєї народності, котрими він одрізняється од інших народів; ...природний потяг народу обороняти ті прикмети од впливу чужої народності, розвивати їх, щоб жити в тих формах, в яких вивела його на арену природа й історія" [13, 566]. Письменники добре знали реальний стан справ, не засуджували селян і не трактували їхню поведінку як безбожність. "Та вже гріх чи не гріх, – пояснює Леся Українка, – а не може людина, коли тільки вона щира, одректись од того, що здається їй правдою..." [26, 212]. Виступи митців за збереження оригінальності народнорелігійних свят, традицій готували підґрунтя для розгортання просвітницької роботи, зближення інтелігенції з народом, зростання національної свідомості українців.

Духовні особи – проповідники богобоязливості, догматизму, аскетизму – не схвалюють надмірного вияву радості, що є головною ознакою язичницького світобачення, не враховують особливостей вдачі українців (емоційність, артистизм, гедоністичне сприймання світу), що не зовсім відповідають стриманому способу життя, а з позицій народнорелігійної моралі розглядаються як показові характеристики оптимістичної, впевненої в собі особистості. Про позитивний вплив на моральну культуру українців народнорелігійних свят із гедоністичною домінантою зауважив на сторінках газети "Волынь" М.Коцюбинський: "Світло, сонце, живуща волога проникають тисячею видимих і невидимих ниток. Вони йдуть до нас від найближчих хороших історичних традицій..." [14, 2]. Про глибоке розуміння М.Коцюбинським специфіки гедонізму українців свідчить його повість "Тіні забутих предків", де радість існування на землі є однією з ключових проблем твору, промовистою ознакою стилю життя горян.

Священики констатують, що народ поєднує старі й нові погляди на мораль. "...Надмірність в їжі й питві здавна була звичною, загальнолюдською нормою вираження радісного настрою душі і тому необхідною, цілком логічною ознакою будь-якого свята" [1, 298]. Проте саме неписані закони народнорелігійної моралі допомагають українцю здійснювати самоконтроль над поведінкою, вживанням їжі та напоїв, а отже, виховувати себе. У таких випадках найбільш повно виражається виховний, контролюючий, правовий потенціал народнорелігійної моралі. Селяни самі створюють настрій святковості, бажаючи вдосконалити, облагородити внутрішнє спілкування з Богом, наблизити себе до сакрального, оскільки, щоб відпочинок чи свято були урочистими, "до них має приєднатися щось із іншої сфери буття, зі сфери духовно-ідеологічної. Вони мають отримати санкцію... зі світу вищих цілей людського існування, тобто зі світу ідеалів" [3, 14]. Висока мета українця-хлібороба – гідно зустріти свято, бути стриманим, скромним, коректним, толерантним, тактовним у дотриманні ритуальних обрядів та спілкуванні з людьми.

Народнорелігійні свята переконливо демонструють, яким має бути життя віруючого, тому логіка мислення селянина переносить емоційно-образну своєрідність свята та вимоги до поведінки людини на урочистостях у щоденне життя: гідна поведінка на святі має стати нормою і в будні. Народнорелігійна мораль передбачає зустрічати свята з відкритою, щирою душею, інакше урочистості втрачають свої значення. Не менш важливу роль відіграє і активність людини, у чому на прикладі з власного життя переконався В.Стефаник. У листі до Ольги Гаморак, датованому березнем 1900 року, він згадує свій перший вихід у поле: "я мав у пазусі від мами яблука і сир, і хліб. Стояв я коло воза, а мама кропила свяченою водою воли, віз і плуг на возі, і тата, і мене – бо перший раз з весною ми вибирались в поле, Я перший раз йшов робити весну" [25, 445]. Для матері В.Стефаника така церемонія була обрядовим імперативом, джерела якого – в прадавній традиції поклоніння землі, для Василя – насолодою і фактом входження у Всесвіт ("я ... йшов робити весну"), проте для всіх членів родини Стефаників це свято душі, ініціаторами якого були вони самі.

Шанувати свята, дотримуватися й плекати традиції – питання моральної гідності людини. Тому морально-етичну характеристику героїв художніх творів Г.Хоткевич, М.Коцюбинський, Марко Черемшина та ін. розгортали через відображення народних звичаїв, участь персонажа у святі тощо. Їхні твори, засвідчують, що свята, звичаї, обряди синтезують кращі традиції народнорелігійної моралі, розкривають таємниці душі особистості, підтримують бажання шукати гармонію, справедливість, робити добро, вчитися облаштовувати побут, облагороджувати духовний світ. Так закономірно у прозі українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття з'являється, наприклад, герой-гедонік, який отримує радість від праці, сонця, неба, гір.

Висновки опублікованих на сторінках української періодики кінця ХІХ – початку ХХ століття матеріалів не завжди характеризуються об'єктивністю, оскільки чимало дописувачів не володіють достатніми знаннями про народнорелігійну мораль, психологію, спосіб буття народу, глибоко не розуміють значення для релігійного життя і становлення моральних цінностей віруючої людини причинно-наслідкових зв'язків матеріального і духовного життя, для них лишаються до кінця не з'ясованими сутність та пріоритетна роль для хлібороба-українця неписаних законів народнорелігійної моралі. Скажімо, священик П.Ланевський не розумів селян, які через зайнятість худоби на господарських роботах не привезли хворого до церкви [15, 321]. Порушене питання складне, оскільки торкається соціальних, етичних, релігійних, психологічних аспектів. Ми розглянемо його у світлі народнорелігійних моральних принципів.

Loading...

 
 

Цікаве