WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Про митців – дослідників фольклору та вплив народної творчості на їх доробок українські вчені вже говорили. З огляду на порушені проблеми нас цікавить фольклор в оцінці письменників як матеріал для вивчення народнорелігійної моралі, духовних прикмет народу, ставлення до Бога, розуміння Його сутності тощо. Наприклад, через прихильність українців до колядок І.Франко, І.Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Леся Українка, Б.Лепкий, Наталя Кобринська та інші виявляють засадничі норми народнорелігійної моралі, самобутність поглядів українців на Бога. "Бог... приходить до людей попросту, як добрий батько, котрий зблизька хоче побачити своїх дітей і повтішатися з ними" [30, 33]. Розуміння Бога – святої, доброї, справедливої надприродної істоти – розкриває грані світосприймальних настанов українців. Народ, за О.Потебнею, розуміє Всевишнього через свої щоденні умови життя, що не мають нічого неземного, проте визначають суть образу Бога. Українці – автори колядок – далекі від догматизування і більше характеризуються як поети, а не теологи: демократична народнорелігійна мораль, давні традиції у ставленні до сакрального дозволяють їм вільно поводитися з текстом Святого Письма.

Письменникам імпонує народне сприймання Бога, міфічних істот як взірців краси, добра, про що йдеться у студії І.Нечуя-Левицького "Світогляд українського народу. Ескіз української міфології", статті Наталі Кобринської "Символізм в народній пісні", листі Лесі Українки до Олени Пчілки від 12 квітня 1913 року. Показовим є відгук Лесі Українки на роботи (які представляли міфічний світ) скульптора С.Коненкова: "...а що його (Коненкова – Л.Г.) боги чисто кацапські, коли не фінські, то се безперечна правда, і в них зовсім не пізнаю "релігії батьків моїх", що відбилися такими прекрасними лініями і барвами у веснянках, колядках, обрядах та легендах. Чому слов'янські боги конче мусять бути косолапими, кривоносими потворами всі? Коли в наших казках навіть ворожа сила – "змій" – уявляється часто в подобі знадливого красуня. А "перелесник"? А русалки? А "золотокудрі сини" тої богині-царівни, що має на чолі зорю, а під косою місяць? Се ж, либонь, близька родина того Даждьбога, що вийшов таким "ідолищим поганим" у Коненкова?" [28, 459]. Узгоджені з традиційними уявленнями про красу образи християнського Бога й міфічних істот виявляють глибокі зв'язки народнорелігійної моралі з естетикою.

У численних студіях про народну творчість питання народнорелігійної моралі домінують. Так, скажімо, у статті "Жіноча неволя в руських піснях народних" І.Франко називає кари народу за страчену честь, життя з нелюбим чоловіком, причини невірності, особливості міжособистісних взаємин у родині, традиції трудової етики тобто проблеми, які стосуються релігійного і морального життя народу, розкривають грані культури, що відбилися в системі народнорелігійної моралі. Фольклорні джерела допомагають митцям розширити горизонти естетичного, урізноманітнити творчі підходи до життєвого матеріалу тощо.

Дуалізм світоглядних переконань пронизує духовну культуру українців, впливає на формуванні народнорелігійної моралі українців, на чому наголошує І.Франко у статті "Радикали і релігія": "В що вірить наш народ? Скажете: він вірить в Бога. Певна річ, але не менше певна також, що вірить і в чорта, і в потопельників, і в чари та відьми, і в хмарників та ворожок, і що та низька, поганська віра є у нього властивою, практичною вірою (підкреслення І.Франка. – Л.Г.), тобто тою, котра знаходить застосування в тисячних випадках практичного життя. Тим часом віра в одного Бога є у нього чимсь таким, як свята ікона в хаті: перед нею він поклониться, світу засвітить, але зрештою практичного впливу на його життя вона не має. Обряди і вірування нашого народу, навіть ті, які прийняла і освятила церков, далеко більше надихані поганською вірою в оживлення сили природи, ніж в єдиного, всемогущого і всевідущого Бога" [31, 269].

І.Франко констатує вплив первісної віри на формування світобачення, способу життя українців. Моральні правила, норми, оцінки, характеристики під впливом релігійних канонів, неписаних законів, досвіду, вірувальних традицій, світосприймальних настанов зазнають змін – так формується народнорелігійна мораль. Психоментальні особливості українців (чуттєвість, ліризм тощо), дуалістичний характер світогляду є вагомими чинниками демократизації народнорелігійної моралі, її наближення до потреб життя. Віра в Божу кару, чорта, пекло передбачає дотримання певних моральних норм, застерігає від злих, необдуманих учинків. "Але таке відстрашення, – зауважує І.Франко, – то ще не є правдиве релігійне виховання, правдиве заохочення чоловіка до доброго" [31, 270]. Першорядне значення українець надає тим традиціям і нормам, у дотриманні яких вбачає практичну й естетичну доцільність.

Праці І.Франка дозволяють зробити висновок: народнорелігійні традиції визначають зміст народнорелігійної моралі; народнорелігійна мораль – складна система, що характеризується цілісністю, діалектичним поєднанням усіх її частин й охоплює всі сфери життя українців. Думки вченого є важливою теоретичною базою для осмислення його художнього доробку, наприклад, у висвітленні проблеми духовної досконалості героя та вірності традиціям, взаємин персонажа з громадою – моральним контролером (повість "Захар Беркут" та ін.).

Тема про давні традиції народнорелігійної моралі, їх зв'язки з первісною культурою промовляє в багатьох працях І.Франках, листах Лесі Українки до М.Драгоманова від 3 вересня 1891 року, А. Кримського від 6 червня 1912 року, у щоденникових записах Любові Яновської. Враховуючи недоступність, малознаність останніх, вдамося до їх цитування: "Не було б язичників, не було б ідолопоклонників, не було б мук зневіри, відчаю, не було б мук відшукування єдиного Бога, але не було б ні віри, ні надії, ні жаху, ні радощів, ні бажання" [34, 3]. Як бачимо, митець зауважує діалектику зв'язків первісних вірувань із психологією, мораллю нових релігій, розуміє світоглядні переконання як складний комплекс етичних, естетичних, соціальних, психологічних чинників. Запис ілюструє глибину осягнення письменницею проблеми віри людини, що дозволило в художніх творах розкрити діапазон внутрішніх можливостей героїв, котрі дотримуються предківських традицій.

Демократичні основи народнорелігійної моралі виявляють І.Франко, І.Нечуй-Левицький, Любов Яновська, М.Коцюбинський, М.Павлик, Марко Черемшина, Олена Пчілка та ін. Скажімо, на думку І.Нечуя-Левицького, демократизм пронизує все життя українців, а отже, додамо, впливає і на систему народнорелігійних моральних цінностей; І.Франко переконаний, що народ не треба вчити моральності, чесності та совісності, бо "в тім згляді" він стоїть далеко вище від інтелігенції; Марко Черемшина з цього приводу додає: "Село само добре знає, що дідьче, а що Боже, так як знає, що погане, а що красне" [33, 159]. Щоправда, селянин не завжди може самостійно й чітко розмежувати позитивне і негативне. Стаття В.Стефаника "Молоді попи" переконує, що хлібороб намагається чинити згідно з законами звичаєвого права і часто навіть всупереч здоровому глузду.

І все ж для переважної більшості селян демократична народнорелігійна мораль допомагає виявляти й реалізувати більше активності й свободи.Українці поєднують християнські заповіді з народними моральними нормами, по-філософськи, як господарі оцінюють вчинки людей, самостійно визначають "міру" догани, покарання, заохочення, про що знаходимо відомості в статті І.Франка "Знадоби до вивчення мови і етнографії українського народу", де вчений на основі ознайомлення з Добрівлянською карною книгою робить висновок, що селяни судять "по Божим приказанням" та "по справедливості", т. є. по унаслідженим з діда правним поняттям народним" [29, 198], урядових приписів дотримуються лише тоді, коли визначають грошові штрафи. Наведені факти (вони, до речі, були поширеними, що засвідчує і проза – сцени покарань героїв-крадіїв у повісті Б.Грінченка "Серед темної ночі", новелі В.Стефаника "Злодій", оповідання Д.Марковича "На чорному хуторі" тощо) – яскравий приклад того, що вчинки, поведінку людей українець оцінює як аналітик і філософ, не розмежовуючи народних і християнських норм моралі, для нього вони – єдине ціле, народнорелігійна мораль, на чому, гадаємо,слід було зауважити досліднику О.Вертію, розглядаючи згадану вище статтю І.Франка [5, 36].

Loading...

 
 

Цікаве