WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття про сутність народнорелігійної моралі - Реферат

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століттяпро сутність народнорелігійної моралі

Звернення до зазначеної в заголовку проблеми, що в українському літературознавстві не вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю доповнити картину літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття. Наше завдання – з'ясувати погляди українських митців порубіжжя на сутність, основні ознаки народнорелігійної моралі.

Видавничо-просвітницькі заходи щодо морального виховання народу суттєво доповнюють виступи українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття в періодиці. Урядові структури, помосковлене духівництво не схвалюють пропагування народнорелігійної моралі. Про це свідчать негативні відгуки цензурних комітетів, скажімо, на твори Любові Яновської "Смерть Макарихи", М.Коцюбинського "На віру", матеріали низки статей І.Франка, які автор не міг залучити до основних варіантів. Відкритий захист письменниками народно-релігійної моралі викликає незадоволення контролюючих органів, трактується як зганьблення церкви, священиків. Тому газети "Громадський голос", "Діло", "Слово", "Село", "Волынь", журнали "Правда", "Житє і слово", "Киевская старина", "Народ", "Зоря", "Бібліотека для молодіжи", "Этнографическое обозрение", "Подольские епархиальные ведомости", "Киевские епархиальные ведомости", щорічники "Буковинский православный календарь", "Календар "Просвіти" тощо питання народнорелігійної моралі висвітлюють у контексті духовної культури, суспільного життя, мистецтва.

У названих виданнях авторами статей про християнські та народні свята, вірування, звичаї, обряди, правила народнорелігійної моралі українців були письменники й свідомі своїх громадянських обов'язків представники церкви. Ця обставина дозволяє нам а) відкрити довго замовчувані сторінки співпраці українських письменників і священиків на терені вивчення й пропагування народнорелігійної моралі; б) на основі відомих, малодоступних і недостатньо коментованих матеріалів із фондів письменників та виявлених нами, раніше не аналізованих в етнографічній думці праць духовенства – зацікавлених і обізнаних із даними проблемами осіб – з'ясувати витоки, сутність, особливості народнорелігійної моралі. Обраний напрям дослідження заявлений уперше і підкреслює актуальність питань народнорелігійної моралі в суспільно-культурному житті України кінця ХІХ – початку ХХ століття та їх значення у творчій лабораторії митців.

І.Франко, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Г.Хоткевич, Л.Яновська, Т.Зіньківський, Н.Кобринська та інші розуміють необхідність вивчати світогляд, народнорелігійну мораль українців. Такі знання допомагають активізувати роботу з народом, піднести його духовний рівень, виявити роль етичних, моральних, релігійних начал та їх синтез у бутті селянина, з'ясувати основи культури його життєдіяльності, тобто, за влучним висловом Г.Хоткевича, заглибитися "в святия святих людської душі" [32, 400], глибоко відтворити складний внутрішній світ героїв художніх творів.

Виступи, статті, рецензії, численні звернення митців до колег по перу та широкої громадськості доводять, що проблема людини у кінці ХІХ – на початку ХХ століття є домінуючою. У цьому переконує й колоритна проза українських письменників. Високо оцінюючи творчість "молодої генерації", І.Франко засвідчує, що головна річ їх художнього зображення – людська душа, її стан і рухи. На жаль, в осмисленні творчих пошуків митців початку ХХ століття містка й глибока думка авторитетного дослідника часто залишається цитатою-ілюстрацією, а проблеми людської душі, незважаючи на повномасштабність їх відображення у прозі кінця ХІХ – початку ХХ століття тривалий час ґрунтовно не вивчаються. Скажімо, в літературознавстві 60 – 90-х років ХХ століття переважна більшість учених розглядає героя в системі міжособистісних стосунків, у сфері соціально-побутових відносин, із класових позицій, а поняття "внутрішній світ" залишається неконкретизованим, хоча й постійно вживаним. Воно розуміється як самодостатня, неподільна на структурні частини одиниця, в уточненні якої не бачать потреби.

Як уже мовилося, питання народнорелігійної моралі не було означене в окрему проблему, а отже, упродовж десятиліть залишалися невивченими стан і рухи людської душі, джерела гуманізму, прекрасного, оптимізму героїв української класики, моральна і релігійна сутність милосердя, добра, справедливості, зв'язки морально-етичних норм із первісними віруваннями і християнськими заповідями, тобто, аспекти, які становлять зміст і суть народнорелігійної моралі. І дослідити їх сьогодні – виявити нові підходи до осмислення духовного світу, концепції героя української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Підкреслимо, що залучені нами в цьому підрозділі праці українських письменників уже неодноразово аналізувалися. Однак проблеми народнорелігійної моралі, які в них порушені, не виокремлювалися. Йдеться не лише про дослідження радянських часів, а й порівняно нові. Так, скажімо, в монографії "Народні джерела творчості Івана Франка" (Тернопіль, 1998) О.Вертій, розглядаючи морально-етичні аспекти буття українців, говорить лише про народну мораль, що не зовсім точно. В оцінних характеристиках українець завжди робить акцент на Божій волі, та, власне, про це й сам дослідник неодноразово наголошує, проте поняттям "народнорелігійна мораль" не оперує. Не слід забувати, що норми народнорелігійної моралі ґрунтуються на первісних релігійних традиціях, що підтверджує нашу думку про місткість поняття "народнорелігійна мораль" і доцільність його використання у сучасних наукових розвідках, під час аналізу науково-публіцистичних праць та художніх творів письменників.

Українські митці і священики розглядають народнорелігійну мораль у тісній злученості з психологією, історією, фольклором, правовими, естетичними нормами народу, розуміють їх як традицію, наголошують на зв'язках моралі зі звичаями, побутом, географічними умовами, ментальними особливостями українців. Спостереження над життям, вивчення світогляду, матеріальної і духовної культури народу, фольклорних зразків тощо дають підстави з'ясувати: народнорелігійна мораль формувалася історично, з урахуванням досвіду і своїми витоками сягає первісних часів.

Митці констатували вплив язичницьких вірувань на світогляд, мораль народу, розуміли велике значення в релігійній культурі українців народних традицій. Як про одну з форм передачі народнорелігійної моралі говорили про давні звичаї і священики, у чому переконують залучені нами до аналізу матеріали [11; 16; 17; 18]. Скажімо, шанування води, оберігання оселі від нечистої сили, возвеличення сонця, зір, місяця тощо стали неписаними правилами, які виробив народ і передав наступним поколінням у вигляді практичних порад. Дотримання цих норм стало показником гідності, порядності, мудрості людини, її моральною характеристикою, у чому переконують численні статті І.Франка, а також спогад Марка Черемшини про діда (по матері) Дмитра Олексюка: "Був то правовірний гуцул, дуже доброго серця, господар ще з первісною простотою, ...орав іще дерев'яним плугом, ...святкував усі, хоч би найменші свята, вірив у відьом та лісовиків, добре вгадував лиху і добру погоду, ніколи не каламутив води..." [33, 70]. Природа, пов'язані з нею прадавні вірування зумовлюють філософічність народнорелігійної моралі. Первісна толерантність, коректність селянина у ставленні до природи є для Марка Черемшини промовистою оцінкою духовного життя людини, яка глибоко розуміє довкілля, свою місію на землі вбачає у виконанні обов'язку впорядковувати світ, жити з ним у злагоді. Давні традиції пошанування довкілля дозволяють нам окреслити важливу сферу реалізації народнорелігійних моральних норм – природу, через зв'язки з якою людина осмислює себе та інших. Подібні спостереження розкривають своєрідність життя, психології гуцула, допомагають Марку Черемшині художньо активізувати первісні основи світогляду, що фіксуються у прадавньому пошануванні тварини, дерева, пантеїстичному сприйманні світу, проблемах, які сьогодні ще потребують глибокого вивчення у творчому доробку Марка Черемшини, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Гната Хоткевича, Ольги Кобилянської, Михайла Яцкова, Любові Яновської та ін.

Моральні правила поведінки, що синтезують язичницькі й християнські традиції, українські письменники І.Франко, Олена Пчілка, Б.Грінченко, О.Маковей, Марко Черемшина, Б.Лепкий та інші виявляють у багатій пісенній обрядовості, родинній звичаєвості, обрядах, що своїм змістом, манерою співу, символікою задовольняють моральні запити народу, виховують його. Так, скажімо, захоплене виконання колядок пояснюють не лише бажанням українців дотримуватися релігійних традицій, а й внутрішньою прихильністю до змісту пісенних зразків, що не мають "нічого егоїстичного, що дотикало би нашої особи" [30, 34], славлять Бога, працю, людину, тобто, плекають ті норми, що складають основи моральної культури віруючої особистості. Фольклорний матеріал яскраво ілюструє: витоки народнорелігійної моралі слід шукати в глибинах первісної свідомості, християнського вчення. Саме з цих позицій праці Олени Пчілки "Українські колядки", І.Франка "Наші коляди", Б.Грінченка "Жінка в допатріархальну добу" ще потребують вивчення.

Loading...

 
 

Цікаве