WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці - Реферат

Стереотипи масової свідомості та проблеми ґендерної ідентичності української жінки в політиці - Реферат

Сьогодні міжнародні спостерігачі відмічають суспільну апатію українських громадян, нездатність, яка часто пояснюється небажанням, брати на себе відповідальність. Особливо це стосується жіноцтва. Зрештою, в політиці українським жінкам і крім найвищої посади в державі є де докласти розум, серце і руки.

У виступі голови Міжнародної організації "Жіноча Громада" М.Драч "Роль жінки в сучасну перехідну добу" на Міжнародній науково-практичній конференції з проблем науки та освіти, йшлося про роль жінки у формуванні громадянського суспільства і зазначалось, що чи не найважливіша запорука незворотності демократичних змін в сучасній Україні — формування інститутів громадянського суспільства. В той же час — це і передумова забезпечення реальних прав жіноцтва у країнах колишнього СРСР. Кількість громадських організацій, через які люди можуть сьогодні захистити свої права, в Україні, за свідченнями експертів, дуже мала І охоплює не більше 3% населення. Серед цих організацій відмічається постійне зростання кількості жіночих організацій. Проте, їх реальний вплив на життя в країні не йде в жодне порівняння не лише з США, але і з країнами Балтії. В США жіночі організації сьогодні настільки впливові, що з їх рішеннями й думкою не може не рахуватися влада країни. Завдання ж українських жіночих організацій, на думку М.Драч, полягає в тому, щоб всіляко зміцнювати молоду державу, не лише контролювати процес прийняття рішень, але й активно делегувати своїх представників на всі рівні державного управління. Українські жінки здібні й освічені. Вони повинні позбутися комплексу меншовартості, адже поважають лише тих, хто сам себе поважає. Сьогодні немає і не повинно бути таких структур державної влади, які були б табуйованими для жіночої участі. Наприклад, як зазначила М.Драч, "жінка повинна займати пост цивільного міністра оборони України і по секрету вам скажу, що "Жіноча Громада" вже підготувала відповідну кандидатуру. Жінка повинна очолювати міністерство охорони здоров'я, в рамках якого концентрується багато соціальних проблем. Врешті решт, для того, щоб вирішувати ґендерні проблеми через структури державної влади, ми повинні брати участь у самому процесі управління, не цуратись відповідальності, не боятись взяти на свої плечі тягар влади" [7, 20].

У сучасній Україні існує понад 1200 жіночих організацій. Але вони не відрізняються особливою впливовістю. А між тим досвід багатьох розвинених країн показав, що прихід жінок у політику — це спосіб реального повороту суспільства на шлях до створення людиноцентрованої, розвинутої, стабільної сучасної держави. Не можна стверджувати, що ці ідеї популярні у нашому суспільстві. Очевидно, найкрасномовніше свідчить про незадовільний стан справ той факт, що в українському парламенті із 450 депутатів лише 20 – жінки. Серед уповноважених представників фракцій Верховної Ради є п'ять жінок, з них — лише одна очолює фракцію — Юлія Тимошенко (БЮТ). Лише два Комітети Верховної Ради очолюють жінки. У попередньому парламенті було 37 жінок, на відміну, скажімо, від Швеції, де в парламенті більше 50% жінок. Як відомо, на сьогодні Швеція вважається країною №1 за придатністю умов для життя людини. Звичайно, має значення не сама фізична наявність жінки в найвищих ешелонах влади, а те, які ідеї реалізуються в життя через її представництво там. Для Швеції стала плідною реалізація проекту "Рівноправне партнерство чоловіків та жінок у політиці країни".

Здавалось би, можна стверджувати, що український парламент — це той випадок, коли має значення не кількість, а якість. Адже жінки представлені у5 фракціях: 1 — у фракції БЮТ; 1 — у фракції "Регіони України"; 1 — у фракції Соціалістичної партії України; 1 — у фракції Аграрної партії України; 1 — у фракції Народно-демократичної партії. Для порівняння, у попередньому парламенті жінки були представлені в 11 фракціях парламенту: 3 – у фракції "Відродження регіонів", 11 – комуністи, З — "лівий центр (соціалісти), 1 — зелених, 1 — НДП, 1 — реформи-конгрес, 2 — Народний Рух України, 1 — Батьківщина. 8 — трудова Україна, 2 — "Яблуко", 4 жінки — незалежні [8]. Були фракції, до складу яких не входили жінки, але таких було значно менше, ніж у нині діючому парламенті. Проте, чи знає Україна своїх "героїнь"? Соціологічні опитування доводять, що майже не знає, за поодинокими винятками. До цих винятків, як правило, належить все той же "єдиний чоловік в українському парламенті" — Юлія Тимошенко.

Відповідно маємо дані і по державних службовцях. Загальна кількість жінок України, задіяних на державній службі, складає на сьогодні 53% від загальної кількості службовців. Проте, першу посадову категорію серед них сьогодні мають 5,8%, другу — 10,8%, третю — 15,7%, четверту — 30,0%, п'яту — 41,0%, шосту — 65,7%. Тобто, найбільше задіяно жінок там, де треба вирішувати повсякденні побутові проблеми громадян, і зрештою, займатися мапотворчою рутинною роботою. Можливо, на Україні виправдовуються рекомендація Маргарет Тетчер: "Хочеш представництва — візьми чоловіка, хочеш реальної роботи — візьми жінку". Проте, вся вище описана ситуація скоріше оприявнює той факт, що жінки сьогодні мають занадто малий вплив на формування реальної політики України.

Сучасне українське суспільство має стільки нестерпно болючих проблем, більшість з яких пов'язана з найнезахищенішими верствами суспільства: жінками, дітьми, старими, що доводити необхідність приходу жінки в політику в інтелектуальній аудиторії — є значною мірою ломитися у відчинені двері. Сьогодні маємо серед високоосвічених людей в Україні 80% жінок. Куди вони "зникають" на шляху до політичне значимих у суспільстві структур? Натомість маємо серед зареєстрованих безробітних більше 60% жінок, зростання жіночої проституції, приблизно настільки ж зростання жіночої злочинності, значне її помолодшання за останній час, різке зростання кількості малозабезпечених сімей, основну кількість яких становлять сім'ї з матері та дитини. Не кажучи вже про такі кричущі проблеми українського суспільства, як використання жінки в якості сексуального товару за межами України.

Колись Стус назвав українців нацією сержантів. Сьогодні можна те ж сказати про жінку в політиці. Це сержант, який використовується в державі на певних умовах (поза найвищими постами в державі), певних посадах (для виконання робіт, а не на творчій роботі), з певними повноваженнями (не вище управлінця середньої руки), з певним колом проблем (здебільшого це якраз і є проблеми жінки, дитини та сім'ї, які традиційно в Україні як і в попередні радянські часи не виходять на перші місця), з певною оплатою (меншою від чоловіків, бо якраз вони і є керівниками подібних структур).

Як зазначила у своєму виступі на Міжнародній конференції "Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє" голова Державного комітету України у справах сім'ї та молоді В.Довженко, "на Самміті Тисячоліття (вересень 2000 року) главами держав-учасниць було визначено шість основних загальнолюдських цінностей, які повинні бути в центрі уваги всіх країн світу. Серед них найважливішою є рівність жінок і чоловіків. Досягнення ґендерної рівності, втілення її в систему суспільних відносин, в усі сфери соціального життя, здійснення на її основі миротворчості й миробудівництва, належного громадського й державного управління – це потужний резерв до прогресу, здобутків, відтворення ресурсного потенціалу держави. І лише від українців залежить, чи зможуть вони належним чином використати цей потенціал" [9, 14-15].

Таким чином, стереотипи масової свідомості сьогодні стають одним із найпотужніших чинників, що заважають формуванню в Україні сучасного європейського суспільства. За роки незалежності принципової переорієнтації на нову систему цінностей і пріоритетів щодо розподілу ґендерних ролей у суспільстві не відбулося. Тому, на жаль, створення суспільства ґендерної рівності на теренах України можна оцінювати як нову утопію.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Менегетти А. Женщина третьего тысячелетия. — М, 2001. — 328 с.

  2. Див. про це: Леонтьєва Л. Стереотипи, або дещо про місце жінки у суспільстві // Ї. Незалежний культурологічний часопис. — Львів, 2003. – №27. – С.82-87.

  3. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичности жінки в сучасній Україні // Там само. — С.37-58.

  4. http://www.vidnokola.kiev.ua/Magazine/N2/Num2.htm

  5. Тешанович Я. Жінки і війна // Ї. Незалежний культурологічний часопис. — Львів. 2003. — №27. — С.71-87.

  6. http://www.vidnokola.kiev.ua/Magazine/N2/Num2.htm

  7. Виступ Голови Міжнародної організації "Жіноча Громада" Драч М. "Роль жінки в сучасну перехідну добу" // Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє: Матеріали Другої Міжнародної науково-практичної конференції. — Україна, Київ, 5-6 липня 2002 р. — С.19-21.

  8. Дані взяті із сайту Верховної Ради України // www.rada.gov.ua

  9. Виступ голови Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Довженко В. "Управління Ґендерними процесами в Україні та шляхи його вдосконалення" // Цит. вище матеріали конференції. – С.14-18.

Loading...

 
 

Цікаве